Справа № 755/8686/17 Головуючий в суді І інстанції Виниченко Л.М.
Провадження № 22ц-824/3177/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
21 березня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Мельника Я.С.,
суддів: Іванової І.В., Сержанюка А.С.,
за участі секретаря Лисиці Ю.С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пестич Лариса Василівна про визнання права власності на спадкове майно та позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клименко Володимир Сергійович про визнання заповіту недійсним,-
У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 42 кв.м., як спадщину за заповітом після смерті її діда ОСОБА_7.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її дід ОСОБА_7, який на час смерті був зареєстрований у вказаній квартирі. Її батько ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, та відповідачка ОСОБА_4, її тітка, є дітьми померлого ОСОБА_7
Відповідно до заповіту посвідченого 23 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко В.С., ОСОБА_8 все своє майно заповідав в рівних частинах ОСОБА_4 та позивачці.
Звернувшись до нотаріуса з приводу оформлення права власності на спадкове майно з'ясувалося, що ОСОБА_4 не надає нотаріусу правовстановлюючий документ на квартиру, оскільки вважає її неналежним спадкоємцем.
Постановою нотаріуса №81/02-31 від 21 травня 2015 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину вказаної квартири у зв'язку з відсутністю у неї правовстановлюючих документів на спадкову квартиру, через що, вона вимушена звернутися до суду із цим позовом.
У вересні 2017 р. ОСОБА_4 теж звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 23.07.2014 року, мотивуючи його тим, що вона є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7, який 06.12.2005 р. склав заповіт, що був посвідчений у державного нотаріуса Шістнадцятої нотаріальної контори м. Києва. До 2013 року ОСОБА_7 проживав за місцем реєстрації в квартирі АДРЕСА_1.
Зазначає, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 стало важко пересуватися та ходити сходами, влітку 2013 р. останній переїхав до м. Боровиця Чернігівської області до свого сина ОСОБА_8 та перебував під наглядом його дружини ОСОБА_10, однак у січні 2014 р. ОСОБА_8 помер.
Вказує, що у 2014 році ОСОБА_7 вже самостійно не пересувався, в основному лежав, але розум зберігав, сідав за допомогою сторонніх, їжу вживав самостійно, однак ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер у м. Боровиця у зв'язку з серцевою недостатністю.
06 березня 2015 року вона звернулась до приватного нотаріуса КМНО Пестич Л.В., надала заповіт та необхідні документи для оформлення спадщини, але у той же день від ОСОБА_3 їй стало відомо про існування нового заповіту, складеного 23 липня 2014 року, який вона вважає таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 1257 ЦК України.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить його у частині відмови у задоволенні її позову скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд безпідставно визнав заповіт ОСОБА_7 від 23 липня 2014 року нікчемним з підстав порушення його форми, оскільки ОСОБА_7 на час підписання заповіту було більше 83 років, від віку сильно тряслися руки із-за чого він не міг самостійно і особисто вчинити підпис на заповіті, тому і були запрошені свідки, з пояснень яких вбачається, що заповіт зачитувався як нотаріусом так і усіма присутніми особами вголос і підтверджують волевиявлення ОСОБА_7 на укладення цього заповіту, тому вважає необґрунтованим висновок суду про нікчемність цього заповіту .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт ОСОБА_7 від 23 липня 2014 року складений із порушенням його форми і порядку посвідчення, а тому є нікчемним, а позовні вимоги ОСОБА_4 не підтверджені належними і допустимими доказами, тому підстави для задоволення обох позовів відсутні.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_7, що підтверджується відповідним свідоцтвом (т.1, а.с.55).
За життя ОСОБА_7 склав заповіт від 06 грудня 2005 року, який посвідчено державним нотаріусом Шістнадцятої Київської нотаріальної контори, відповідно до якого заповів належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 сину ОСОБА_8 та дочці ОСОБА_4, а належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,050 га, що знаходиться на території Шибенської сільської Ради Бородянського району Київської області ОСОБА_3 та ОСОБА_12 (т.1, а.с.52).
Як встановлено судом, ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_8, онукою ОСОБА_7 та племінницею ОСОБА_4.
ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.1, а.с.19)
23 липня 2014 року ОСОБА_7 склав новий заповіт, відповідно до якого заповів все своє майно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних долях. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко В.С., зареєстрований в реєстрі за № 1258 (т.1, а.с.61).
При цьому у заповіті зазначено, що у зв'язку з похилим віком ОСОБА_7 та на його прохання заповіт посвідчений за місцем його знаходження: АДРЕСА_3; заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_7; у зв'язку з похилим віком ОСОБА_7 за його дорученням, у його та нотаріуса присутності текст заповіту підписано ОСОБА_13; заповіт повністю прочитаний уголос заповідачем до його підписання у присутності запрошених ним свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (т.1, а.с.61, 154).
З копії спадкової справи № 6/2015 щодо майна померлого ОСОБА_7 вбачається, що 06.03.2015 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 47) та 31.03.2015 р. ОСОБА_3 (т.1, а.с. 64).
21.05.2015 р. ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак постановою приватного нотаріуса КМНО Пестич Л.В. № 81/02-31 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7, який помер 27.10.2014 р., у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно (т.1, а.с. 66,68).
Із письмових пояснень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко В.С. вбачається, що ним 23.07.2014 року було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та, що при його посвідченні ним при свідках були зачитані зміст та наслідки, після чого текст заповіту був переданий заповідачу та іншим учасникам, які також прочитали його уголос і, який на прохання ОСОБА_7 було підписано ОСОБА_13 (т.1, а.с.114, т. 2, а.с.165).
Допитані в суді першої інстанції свідки підтвердили волевиявлення заповідача на складення заповіту, факт прочитання заповіту вголос та фізичну неможливість його підписання особисто самим ОСОБА_7 через похилий вік заповідача та тремтіння рук.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі статтею 1244 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
За положеннями статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 1253 ЦК України, на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Порядок посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування передбачений Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 295/5 від 22 лютого 2012 року, у відповідній редакції.
Так, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою (п.1.8 глави третьої Розділу ІІ Порядку).
На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менш, ніж при двох свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (п.1.11 глави третьої Розділу ІІ Порядку).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення є нікчемним, а за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо нікчемність оспорюваного заповіту від 23 липня 2014 року, оскільки він по формі, порядку його посвідчення, врахуванню та відображенню в ньому дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності належних та допустимих доказів не надано, допитані в суді першої інстанції свідки також підтвердили волевиявлення заповідача, факт прочитання заповіту вголос та неможливість його підписання через похилий вік заповідача і тремтіння рук, через що
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми та порядку укладення, нотаріусом було перевірено дієздатність заповідача, належним чином з'ясовано його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок смерті та, з урахуванням відсутності у ОСОБА_3 умов для отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріальній конторі, через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Оскільки рішення місцевого суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним не оскаржено, то апеляційний суд переглядає справу лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_3, відповідно до ст. 367 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 необхідно скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2018 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення її позовних вимог.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину спадкової квартири АДРЕСА_1, як спадщину за заповітом після смерті її діда ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.
Стягнути з ОСОБА_4 (ІПН - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІПН - НОМЕР_2) 8180, 50 грн. судових витрат.
У іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: