№ справи: 761/16648/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/4383/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Волошин В.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
21 березня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.
при секретарі - Шепель К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року,
встановив:
у червні 2018 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики в розмірі 58 000 дол. США, посилаючись на те, що 22.06.2012відповідач ОСОБА_4, який перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, отримав від неї в борг грошові кошти у розмірі 58 000 дол. США, що підтверджуються розпискою.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 58 000 дол. США та судовий збір у розмірі 8 810 грн.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким розподілити боргові зобов'язання за розпискою порівну між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що 22.06.2012 між нею та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики у вигляді власноруч написаної ОСОБА_4 розписки, відповідно до умов якого позичальник отримав від неї в борг грошові кошти у розмірі 58 000 дол. США, які зобов'язався повернути за першою вимогою. Зазначала, що договір позики було укладено ОСОБА_4 в інтересах сім'ї, оскільки на момент укладення вказаного договору ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, а позика була витрачена на придбання квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
07 березня 2018 року позивач звернулась до відповідачів з письмовою вимогою про повернення боргу, однак станом на день звернення до суду з позовом грошові кошти їй повернуті не були.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 58 000 дол. США та судовий збір у розмірі 8 810 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики є доведеними, тоді як належних доказів на підтвердження укладення правочину в інтересах сім'ї до суду не надано.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 1046, 1049 ЦК України, статей 65, 73 СК України.
У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки його доводам про те, що грошові кошти, які просить стягнути позивач, були отримані в борг для придбання квартири за наявності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_5 Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Матеріали справи свідчать про те, що 11 липня 2012 року між відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_7 і ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого відповідач придбав у покупців квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Сторони договору погодили, що продаж квартири вчиняється за 463 594 грн. 00 коп., що еквівалентно 58 000 дол. США.
Із заяви ОСОБА_5 від 11 липня 2012 року вбачається, що нею було надано згоду на укладення ОСОБА_4 договору купівлі-продажу квартири Крім того, зі змісту заяви вбачається, що договір укладається в інтересах сім'ї.
Відповідно до положень ст. 65 СК України, при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно ч. 2 ст. 73 СК України, стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.
Разом з тим, доказів про те, що грошові кошти, отримані ОСОБА_4 в позику від ОСОБА_3, були витрачені в інтересах сім'ї до суду не надано, а посилання апелянта на те, що квартира, придбана за позичені кошти, здавалась подружжям в оренду, дохід від якої складав сімейний бюджет, матеріалами справи не підтверджуються.
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що при зверненні до суду із апеляційною скаргою відповідач просив суд скасувати рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким розподілити боргові зобов'язання між ним та ОСОБА_5 порівну, тоді як із відповідними позовними вимогами в даному провадженні не звертався. За захистом своїх прав до суду звернулась позивач ОСОБА_3 у обраний нею спосіб, а тому підстави для скасування рішення суду та вирішення спору у спосіб, заявлений відповідачем ОСОБА_4, відсутні.
Відповідно до ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 26 березня 2019 року.
Головуючий
Судді