Постанова
Іменем України
26 березня 2019 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/5035/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф.,
суддів - Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаря Синявського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва
в складі судді Бабко В.В.
від 21 січня 2019 року
у справі №754/74/18 Деснянського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення,
В грудні 2017 року ОСОБА_1, посилаючись на те, що відповідач протягом тривалого часу не користується квартирою АДРЕСА_3, не бере участі в утриманні квартири, порушує її право власника на користування та розпорядження квартирою звернулася до суду з позовом, в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні даною квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивачка, діючи через свого представника ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встанволеними.
Як на підставу скасування рішення суду вказувала на те, що відповідач чотири останні роки не проживає в спірній квартирі, що підтверджується належними доказами в матеріалах справи. Відповідач також має у своїй власності житловий будинок в Києво-Святошинському районі, де і проживає разом зі своєю сім'єю.
Вважала, що реєстрація проживання відповідача у квартирі та при цьому тривале непроживання останнього в квартирі обмежують її права розпоряджатися та користуватися своєю власністю.
За вказаних обставин, просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Відповідач в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Пояснив, що в квартирі не проживає, оскільки позивачка разом з чоловіком чинять йому перешкоди в цьому. Є рішення, яким встановлено факт порушення користування квартирою, зокрема проживання, та вселено до квартири.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засыдання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає указаним нормам процесуального права.
За приписами статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З аналізу вказаних положень закону можна дійти висновку, що власник може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном у разі порушення такого права третіми особами.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказувала на те, що відповідач квартирою не користується протягом тривалого часу, не бере участі в її утриманні, чим порушує її право на користування та розпорядження власністю. Також вказувала, що вона не надавала відповідачу дозволу на проживання в спірній квартирі, який в свою чергу добровільно не змінює місця реєстрації та умисно не забирає свої особисті речі, які знаходяться в квартирі.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Таким чином, аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що позивачка повинна довести обставини, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною квартирою.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, який є сином позивачки, вселився в квартиру, що належить останній на праві власності, в 1988 році. Між сторонами виникли суперечки з приводу користування цією квартирою. Відповідач в квартирі не проживає. Квартиру здано в оренду.
Встановлені судом обставини підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Так, згідно свідоцтва про право власності на квартиру серія НОМЕР_1 від 11.06.1998 ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1.
Згідно довідки №86 від 28.09.2017, виданої Житлово-будівельним кооперативом «Суднобудівник №17» у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 (власник), ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_15 (син) та ОСОБА_7 (син).
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання, виданої Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної державної адміністрації №25642829 від 24.01.2018 ОСОБА_15 зареєстрований у вищевказаній квартирі з 02.06.1988.
Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №99414073 від 05.10.2017 ОСОБА_15 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_4
Згідно Акту від 23.12.2017 ОСОБА_15 з 01.01.2014 фактично не проживає в АДРЕСА_5. Даний акт засвідчений підписами сусідів ОСОБА_8, що мешкає у цьому ж будинку у квартирі ОСОБА_6, ОСОБА_9, що мешкає у квартирі АДРЕСА_6 та ОСОБА_10, що проживає у квартирі АДРЕСА_7.
З Акту від 27.06.2018 вбачається, що ОСОБА_15 з вересня 2017 року по жовтень 2017 року проживав у спірній квартирі.
Згідно Акту про проживання особи за адресою від 26.06.2018 ОСОБА_15 з вересня 2016 року по серпень 2017 року фактично проживав у АДРЕСА_8. Даний акт підписаний сусідами ОСОБА_11, що проживає у АДРЕСА_9, ОСОБА_12, що проживає у АДРЕСА_10
Відповідно до акту про відсутність умов проживання від 26.06.2018 у будинку АДРЕСА_4 фактично проживання неможливо по причині відключення електричної енергії.
01 лютого 2018 року ОСОБА_13 звертався до Гореницької сільської ради Київської області із заявою щодо підключення електричної енергії до будинку по АДРЕСА_4 від ТП № 2224.
Згідно із відповіді Гореницької сільської ради Київської області від 09.02.2018 виконавчий комітет Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області повідомв ОСОБА_13 про те, що ТП-2224 не перебуває на балансі Гореницької сільської ради, у зв'язку з чим Гореницька сільська рада не може надати дозвіл на підключення до ТП-2224 і радить звернутись за приєднанням до ПрАТ «Київобленерго».
З матеріалів справи також вбачається, що згідно Договору оренди житлових приміщень від 15.11.2017 квартиру АДРЕСА_1 здано в оренду (а.с. 49-50).
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач пояснив, що протягом тривалого часу він не може вселитися до квартири, в якій зареєстрований, та має право користування.
Представник позивачки ОСОБА_4 підтвердив, що в квартирі проживають квартиранти.
Дослідивши докази наявні у справі, встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для виселення відповідача, оскільки останній у спірній квартирі не проживає.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачу на праві власності належить житловий будинок не свідчать про те, що останній чинить перешкоди позивачці у користуванні та розпорядженні спірною квартирою, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Більш того, як вже зазначалось вище, звертаючись до суду з позовом позивачка вказувала на те, що відповідач протягом тривалого часу не користується спірною квартирою.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність ухваленого ним судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 27 березня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай