Справа № 6-400/11
Провадження № 6/461/61/19
26.03.2019 року місто Львів
Галицький районний суду м. Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря Іваника Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові заяву адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,
встановив:
адвокат ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України, застосоване щодо ОСОБА_2 ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16.09.2011 року, що постановлена у справі за поданням головного державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_3
Подану заяву мотивує тим, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16 вересня 2011 року у справі № 6-400/11 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_2, без вилучення паспортного документа до сплати заборгованості згідно виконавчого листа №2-462/10, виданого 22.07.2010 року Шевченківським районним судом м. Львова. Вважає, що підстави для скасування тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за кордон відпали, оскільки зазначений виконавчий лист на примусовому виконанні в органах виконавчої служби вже тривалий час не перебуває, а тому просить подання задоволити.
Заявник та ОСОБА_2 подали заяви про розгляд подання за їх відсутності, згідно яких подання підтримали та просили задоволити.
Державний виконавець в судове засідання неодноразово не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Дослідивши заяву та долучені до неї документи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 5 ст.441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
Судом встановлено, що 19.02.2019 року адвокатом ОСОБА_1 до Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області було подано адвокатський запит про хід виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22.07.2010 року по справі №2-462/2010 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» 545 664, 63 гривень боргу та 1 820, 00 гривень судових витрат.
З відповіді Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області від 25.02.2019 року вбачається, що в Галицькому ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області перебувало виконавче провадження №23460612 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-462/10, виданого 22.07.2010 року Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованості в розмірі 547 484, 06 гривень. По даному виконавчому провадженні державним виконавцем Галицького ВДВС м. Львів, у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», 30.03.2012 року винесено постанову про повернення виконавчого документа.
Крім цього, повідомлено, що згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавчі провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-462/10, виданого 22.07.2010 року Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованості в розмірі 547 484, 06 гривень, боржником по яких є ОСОБА_2, на виконанні в територіальних відділах державної виконавчої служби ГТУЮ у Львівській області не перебувають.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду.
Беручи до уваги, що виконавче провадження щодо примусового стягнення заборгованості з боржника завершено в 2015 році, повторно виконавчий лист протягом строку визначеного ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем не пред'явлено в органи, які здійснюють примусове виконання рішень, суд вважає, що відпали підстави для тимчасового обмеження ОСОБА_2 в праві виїзду за кордон.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку, що подана заява є обґрунтованою та слід скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі території України.
Керуючись ст.441 ЦПК України, суд -
постановив:
Заяву задоволити.
Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України, застосоване щодо ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16 вересня 2011 року у справі № 6-400/11.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.