Справа № 191/4147/18
Провадження № 1-в/191/950/18
іменем України
21 березня 2019 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове в режимі відеоконференції клопотання захисника ОСОБА_3 про звільнення засудженого ОСОБА_4 від подальшого відбування покарання в зв'язку із тяжкою хворобою ( ч.2 ст.84 КК України), -
за участю прокурора - ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_3 ,
Встановив:
До Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання захисника ОСОБА_3 про звільнення засудженого ОСОБА_4 від подальшого відбування покарання в зв'язку із тяжкою хворобою ( ч.2 ст.84 КК України), в якому він зазначає, що вироком Апеляційного суду Харківської області від 25.12.2007 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених п.13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.185, ст.70 КК України, до 15 років позбавлення волі, та на даний час відбуває покарання в Синельниківській СВК-94. Початок строку відбування покарання з -18.12.2006р., кінець -08.11.2020 р.
За час відбування покарання ОСОБА_4 постійно страждав від загострення тяжкої хвороби та значний обсяг часу перебував у медичних частинах установи виконання покарань. На даний час хворіє на « цироз печінки, неясного ґенезу, ст. декомпенсації. Печінкова -клітинна недостатність ІІ ст. Варикозно-розширені вени стравоходу ІІ-ІІІ ст. Асцит. Постгеморагічна анемія ІІ ст. Хронічний гастродуоденіт ст. загострення».
За час відбуття покарання ОСОБА_4 постійно страждав від загострень тяжкої хвороби та значний обсяг часу перебував у медичних частинах установ виконання покарань.
За висновком засідання лікарської консультативної комісії КЗ «Дніпропетровське клінічне об'єднання швидкої медичної допомоги» від 15.12.2017, засудженому встановлено діагноз: « Цироз печінки, неясного генезу, ст.декомпенсації. Печінково-клітинна недостатність II ст. Варикозно-розширені вени стравоходу ІІ-ІІІ ст. Асцит. Постгеморагічна анемія II ст. Хронічний гастродуоденіт ст. загострення». Захворювання засудженого ОСОБА_2 підпадає під пункт 10.1 «Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання».
11 січня 2018 року Красногвардійській районний суд м. Дніпропетровська (Справа № 204/8233/17) відмовив в задоволенні подання начальника ДУ «ДУВП №4» Південно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення ОСОБА_4 , мотивувавши це тим, що не зважаючи на його захворювання, яке підпадає під « Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання» є можливість лікування його у спеціалізованій лікарні при ДУ «ДУВП» №4 та тим, що ОСОБА_4 може нести небезпеку для оточуючих враховуючи те, що він вчинив тяжкий та особливо тяжкий злочини та те, що засуджений може вільно пересуватись.
В ухвалі від 11 січня 2018 року зазначалось про можливість лікування у спеціалізованій лікарні при ДУ «ДУВП №4». Однак, в період перебування у вказаній установі ОСОБА_4 скаржиться на відсутність умов, нестачу елементарних знеболювальних ліків та відсутність ліків для лікування його хвороби. Також в ухвалі від 11 січня 2018 року було зазначено, що представник установи наголошував, що ОСОБА_4 перебував на лікуванні у багатопрофільній лікарні при ДУ «ДУВП №4» проходив стаціонарне лікування, де йому були забезпечені всі умови для лікування, що було однією з підстав для відмови у звільненні його підзахисного від подальшого відбування покарання. Але у березні 2018 року ОСОБА_4 був переведений з багатопрофільної лікарні при ДУ «ДУВП №4», де умови для його лікування відсутні.
З того моменту стан здоров'я підзахисного суттєво погіршився та погіршується з кожним днем, він не може отримати вчасну та необхідну медичну допомогу, скаржиться на те що сильно набрякають кінцівки та живіт, що призводить до нестерпного болю. Він страждає на постійні болі, і існує реальний ризик для його життя.
У випадку його підзахисного ОСОБА_4 протягом тривалого часу органи державної влади не можуть забезпечити його належну медичну допомогу, а лікування при цьому значна частина ліків забезпечується йому його дружиною. Тому засуджений вважає, що у ситуації, яка виникла, можливе існування двох шляхів для відновлення його права на медичну допомогу: надання якісної допомоги в установах виконання покарань або звільнення від відбування покарання за хворобою. Але враховуючи тяжкість його хвороби та відсутність належного лікування протягом довгого часу, перший варіант видається неможливим. Тому єдиним можливим способом уникнення порушення у рамках національних, а не міжнародних засобів впливу, є негайне звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання.
У зв'язку з чим вважає, що ОСОБА_4 має захворювання, які є підставою для подання до суду зазначеного клопотання, і просить суд звільнити ОСОБА_4 від подальшого відбування покарання.
Захисник ОСОБА_3 у судовому засідання підтримав клопотання та проси задовольнити .
В судовому засіданні ОСОБА_4 підтримав клопотання та просив задовольнити.
В судовому засіданні, за клопотанням прокурора, судом було допитано в якості свідка в.о. начальника мед. частини СВК-94 ОСОБА_6 , який пояснив, що в медичній частині лікування засудженого ОСОБА_4 , не можливо, можливо лише підтримувати стан здоров'я. На теперішній час стан засудженого тяжкий, хвороба тяжка, в лікарні при ДУВП №4 є умови для підтримки стану здоров'я , але не для лікування засудженого. Також пояснив, що під час лікування в лікарні при ДУВП №4 у ОСОБА_4 була кровотеча, яку ледь встигли зупинити, та врятувати засудженого.
Прокурор в судому засіданні, заперечував проти задоволення клопотання, враховуючи те, що засудженому ОСОБА_7 11.01.2018 року ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, було відмовлено в застосуванні ст.84. Після чого засудженим було допущено порушення режиму утримання, а саме зберігання заборонених предметів, у зв'язку з чим було накладено стягнення. Просив врахувати те, що засуджений ОСОБА_8 відбуває покарання за злочин особливо тяжкий та тяжкий, а саме за п.13 ч.2 ст.115 КК України, умисне вбивство та крадіжку, тобто зберігається небезпека при його звільнені для оточуючих.ОСОБА_8 має 5 заохочень та 4 стягнення, характеризується посередньо. Після останнього стягнення не має жодного заохочення. Також просить врахувати той факт, що засуджений може отримувати безкоштовне лікування в спеціалізованих лікарнях. У зв'язку з вищенаведеним просить відмовити у задоволенні клопотання.
Суд, дослідивши матеріали клопотання та враховуючи думку прокурора, засудженого захисника, вислухавши пояснення представника колонії, та в.о.начальника мед. частини СВК-94, оглянувши матеріали особової справи засудженого, висновок лікарсько-консультативної комісії про медичний огляд засудженого від 08.02.2019 р., дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що вироком Апеляційного суду Харківської області від 25.12.2007 року ОСОБА_4 засуджено за п.13 ч. 2 ст.115, ч.3 ст.185, ст.70 КК України до позбавлення волі строком на 15 років. Ухвалою Петріківського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29.02.2016р. на підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано попереднє ув'язнення з 18.12.2006 року по 28.01.2008 рік включно. Початок строку відбування покарання 18.12.2006 р. , кінець строку відбування покарання 08.11.2020 р., до СВК-94 прибув 21.07.2016 р.
За весь час відбування покарання засуджений ОСОБА_4 має 5 заохочень, чотири стягнення, всі з яких на момент розгляду клопотання є погашеними.
Згідно вимог ст.537 та ч.2 ст.539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного з виконанням вироку, зокрема питання про звільнення від покарання за хворобою, подається до місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання за наявності підстав, передбачених ст. 84 КК України.
Статтею 84 КК України передбачено, що особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» від 28 вересня 1973 року № 8, факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання.
Звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли подальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворіли до засудження, але під час відбуття покарання їхня хвороба внаслідок прогресування набула характеру, зазначеного в переліку захворювань.
Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання затверджений спільним Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України за № 1348/5/572від 15.08.2014 року, зі змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції України.
Відповідно до Наказу висновок комісії про наявність або відсутність захворювання у засудженого є обов'язковий.
Із висновку № 17 від 08.02.2019 року лікарської консультативної комісії про медичний огляд засудженого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо наявності захворювання, визначеного Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, судом встановлено, що засуджений ОСОБА_4 представлений на розгляд лікарської консультативної комісії на виконання ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09.11.2018 р. Одноголосним рішенням комісії визначено, що наявне у ОСОБА_4 захворювання ( цироз печінки змішаного ґенезу, асоційований із вірусом гепатиту С, стадія декомпенсації, портальна гіпертензія ІІІ ст., печінково-клітинна недостатність ІІ ст., асцит; ускладнення: кровотеча із варикозно розширених вен страховоду (ХІ.2017р.); анемія ІІІ ст.; супутні діагнози: портальна гастропатія, хронічний панкреатит, фаза ремісії.) - входить до переліку захворювань п.10.1, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання за тяжкою хворобою, визначених спільним наказом МОЗ України та Міністерством юстиції України № 1348/5/572 від 15.08.2014 р.
Так, у відповідності до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно ст.27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не можу бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
У ст.49 Конституції України зазначено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
У відповідності до ч.1 ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлений життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.
Відповідно до практики Європейського суду зазначено, що Суд посилається на основоположні принципи, які він встановив у своїй практиці стосовно нагляду за особою, яку позбавлено свободи, та її медичного лікування (див. рішення у справах " Кудла проти Польщі", "Муісель проти Франції", "Науменко проти України". Згідно з практикою Суду, порушення статті 3 Конвенції не може мати місце лише в зв'язку з погіршенням стану здоров'я заінтересованої особи, проте таке порушення може бути в зв'язку з неналежним наданням медичної допомоги (див. рішення "Мельник проти України".) Хоча статтю 3 Конвенції не можна тлумачити так, ніби вона покладає загальний обов'язок звільнити затриманого за станом здоров'я, вона все ж зобов'язує державу захищати фізичну цілісність осіб, позбавлених свободи, зокрема, надаючи їм необхідну медичну допомогу (див. рішення "Рівьєр проти Франції").
Крім того, суд приймає до уваги те, що кінець строку відбування покарання засудженим ОСОБА_4 встановлений 08.11.2020 р., а в місцях позбавлення волі засуджений ОСОБА_4 перебуває з 18.12.2006 року.
Таким чином, з метою захисту належного ОСОБА_4 права на життя та охорону здоров'я, враховуючи, що захворювання засудженого ОСОБА_4 входять до переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання за тяжкою хворобою, визначених спільним наказом МОЗ України та міністерством юстиції України №1348/5/572 від 15.08.2014 року, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_4 має тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, та неможливість отримання ним належної медичної допомоги в умовах ізоляції від суспільства, суд вважає, що клопотання захисника-адвоката ОСОБА_3 відносно засудженого ОСОБА_4 необхідно задовольнити, та звільнити ОСОБА_4 від подальшого відбуття покарання за хворобою.
Керуючись ст. 84 КК України, ст. 537,539 КПК України, наказом МОЗ України №1348/5/572 від 15.08.2014 року "Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі" суд, -
Клопотання захисника ОСОБА_3 про звільнення засудженого ОСОБА_4 від подальшого відбування покарання в зв'язку із тяжкою хворобою ( ч.2 ст.84 КК України), задовольнити.
Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від подальшого відбування покарання, призначеного вироком Харківського апеляційного суду від 25.12.2007 року за ч.2 ст.115 п.13, ч.3 ст.185, ст.70 КК України у вигляді 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі, за хворобою.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Синельниківський міськрайонний суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1