Іменем України
27 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/682/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання рішення від 31.01.2019 № 1 неправомірним, зобов'язання вчинити певні дії,-
15 лютого 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1П.) до Білокуракінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Білокуракинське ОУПФУ Луганської області), в якому позивач просить:
- визнати рішення відповідача від 31.01.2019 № 1 щодо відмови позивачу у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи з 08.02.1978 по 05.09.1979, та в призначені пенсії за віком на загальних умовах неправомірним;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу період роботи: з 08.02.1978 по 05.09.1979;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на загальних умовах з урахуванням до його загального страхового стажу періоду роботи з 08.02.1978 по 05.09.1979.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням відповідача від 31.01.2019 № 1 йому було відмовлено у призначенні пенсії з огляду на те, що згідно з пунктом 1 статті 26 розділу III Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу починаючи з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років. Зазначає, що зарахований позивачу страховий стаж складає 23 роки 07 місяців 07 днів по 31.12.2013. До стажу не зарахований період роботи: Ворошиловградський емаль завод - робота на посаді монтера з 08.02.1978 по 05.09.1979 (відсутній номер наказу про звільнення).
Позивач вважає, що не зарахування відповідачем до страхового стажу вказаного періоду роботи є не законним та порушує його конституційні права.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано позивачу протягом п'яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду: належним чином засвідчені копії письмових доказів (документів), доданих до позовної заяви, для приєднання до справи та вручення відповідачу, а саме: листа від 31.01.2019 № 1247/03/Т, рішення від 31.01.2019 № 1 про відмову в призначенні пенсії, довідки про наявний страховий стаж (а.с. 17-18).
01 березня 2019 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками (а.с. 19-22).
Ухвалою від 20.02.2019 відкрито провадження в зазначеній справі; вирішено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 1-2).
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 29-33).
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що на дату звернення за призначенням пенсії позивач не працював. Згідно з пунктом 1 статті 26 розділу III Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу починаючи з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років. Зазначив, що результатами розгляду та правової оцінки документів страховий стаж роботи позивача складає 23 роки 04 місяців 15 днів. Стаж роботи зарахований по 31.12.2013. До стажу роботи не враховано періоди: робота на посаді монтеру з 08.02.1978 по 05.09.1979 у Ворошиловградському емаль заводі (відсутній номер наказу при звільненні), робота на посаді шоферу з 19.07.1982 по 18.11.1982 у Троїцькому АТП-19 (виправлення дати в наказі на звільнення), період отримання допомоги по безробіттю у Троїцькому центрі зайнятості з 10.08.1997, оскільки початок є, а кінцевий термін відсутній.
Щодо підстав неврахування періодів роботи позивача відповідач пояснив, що пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на підприємстві, засвідчується підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. У трудовій книжці ОСОБА_1 у записі від 05.09.1979 № 5 про звільнення з Ворошиловградського емаль заводу на посаді монтера відсутній номер наказу про звільнення та відсутня печатка підприємства. Таким чином, управління не має можливості зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії період роботи у Ворошиловградському емаль заводі на посаді монтера з 08.02.1978 по 05.09.1979, та період отримання допомоги по безробіттю у Троїцькому центрі зайнятості з 10.08.1997.
Просив відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову про визнання рішення від 31.01.2019 № 1 протиправним та зобов'язання вчинити певні дії у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що підтверджено інформацією, зазначеною в наявних в матеріалах справи копіях: паспорта громадянина України (а.с. 11-13), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с. 13).
20 вересня 2018 року позивачу виповнилось 60 років.
02.11.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, додавши до заяви документи, зазначені в розписці-повідомленні (а.с. 35-64).
31 січня 2019 року відповідачем прийнято рішення № 1 про відмову в призначенні пенсії (а.с. 65-66).
В рішенні відповідач зазначив, що згідно з наданими документами позивача його страховий стаж роботи складає 23 роки 07 місяців 07 днів, стаж роботи зарахований по 31.12.2013, до стажу не зараховані періоди роботи: Ворошиловградський емаль завод робота на посаді монтера з 08.02.1978 по 05.09.1979 (відсутній номер наказу при звільненні), Троїцьке АТП-19 робота на посаді шофера з 19.07.1982 по 18.11.1982 (виправлення дати в наказі при звільненні), наявного страхового стажу роботи не достатньо для призначення пенсії за віком. Тому відповідач прийняв рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно із заявою від 02.11.2018.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), передбачає, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У відповідності до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», а відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 із змінами (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
На момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1 ОСОБА_2 Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06 вересня 1973 року № 656, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З огляду трудової книжки позивача від 04.07.1976 (а.с. 14, 41-48) вбачається, що в ній наявні такі записи про спірний період роботи на Ворошиловградському емаль-заводі:
- 08.02.1978 прийнятий в залізо-емаль цех майстром дільниці наказ від 08.02.1978 № 82 (запис № 4);
- 05.09.1979 звільнений за власним бажанням наказ від 05.09.1979 (запис № 5).
З огляду вчиненого запису № 5 у трудовій книжці позивача про звільнення вбачається, що він здійснений за допомогою відтиску штемпеля «Звільнений ст. 38 КЗпП СРСР (за власним бажанням)», також мається відтиск штемпелю із зазначенням «нач. відділу кадрів», підпис, та відбиток печатки відділу кадрів Ворошиловградського емаль-заводу, також зазначений наказ від 05.09.1979, однак номер його не зазначений.
При цьому суд критично оцінює посилання відповідача у відзиві на позовну заяву як на підставу неможливості зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, періоду роботи на Ворошиловградському емаль-заводі, на відсутність печатки підприємства, оскільки зазначена обставина не була вказана в рішенні від 31.01.2019 №1, та із запису № 5 вбачається, що він містить печатку відділу кадрів підприємства.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо відсутності номеру наказу про звільнення у трудовій книжці позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача у неналежному заповненні його трудової книжки немає, та судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що належним та допустимим доказом, а саме трудовою книжкою підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення періоду роботи на Ворошиловградському емаль-заводі на посаді монтера з 08.02.1978 по 05.09.1979 до страхового стажу.
Таким чином, судом встановлено рішення відповідача від 31 січня 2019 року № 1 про відмову у призначенні пенсії не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню.
Відповідно, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону № 1058-IV, з урахуванням висновку суду.
Правову позицію, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію позивачу, висловлено Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72694515).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком на загальних умовах, суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною першою статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права, у зв'язку з чим у задоволенні вказаної вимоги належить відмовити.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 31.01.2019 № 1 про відмову в призначенні пенсії протиправним;
- зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 08.02.1978 по 05.09.1979 на Ворошиловградському емаль-заводі на посаді монтера з 08.02.1978 по 05.09.1979;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31 січня 2019 року про призначення/перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Позивачем за подання до суду даного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн, що підтверджено квитанцією про сплату від 13.02.2019 № 0.0.1264598401.1 (а.с. 3).
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, лише з корегуванням належного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: 92112, Луганська область, Троїцький район, с. Багачка, вул. Центральна, буд. 3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 92200, Луганська область, смт. Білокуракине, вул. Історична, буд. 81, код ЄДРПОУ 41246789) про визнання рішення від 31.01.2019 № 1 неправомірним, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 31.01.2019 № 1 про відмову в призначенні пенсії протиправним.
Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на призначення пенсії за віком період роботи з 08.02.1978 по 05.09.1979 на Ворошиловградському емаль-заводі на посаді монтера.
Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 листопада 2018 року про призначення/перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком на загальних умовах відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя ОСОБА_3