Справа № 22-ц/824/1081/2019 Головуючий у 1-й інстанції - Кривов'яз А.П.
759/17450/14-ц Доповідач: Чобіток А.О.
Іменем України
18 березня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
секретар - Казанник М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності, -
У жовтні 2014 року позивач пред'явив вищевказаний позов до відповідача, в якому просив визнати за ним та відповідачем право власності на нежитлову будівлю, розташовану по АДРЕСА_2 по Ѕ частини за кожним. Зазначав, що з 28 грудня 1999 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем та за період шлюбу ними було побудовано нежитлову будівлю, розташовану по АДРЕСА_2.
У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності та просила визнати за нею право особистої приватної власності на об'єкт нерухомості, розташований по АДРЕСА_2. Указувала, що спірний об'єкт нерухомості був побудований за її особисті кошти та є її особистою приватною власністю.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано право власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю, загальною площею 291,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Літ.Б).
Не погоджуючись з указаним рішенням суду, заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову. Уважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому посилається на те, що задовольняючи позов ОСОБА_2 та визнаючи за нею право власності на спірний об'єкт нерухомості, суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст. 33, 35, 36 ЦПК України ( в редакції на час подачі апеляційної скарги) фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Київської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, як органу, на який покладено обов'язок приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, не залучивши їх до участі у розгляді справи. Зазначає, що відповідно до договору дарування грошових коштів від 24 листопада 2013 року ОСОБА_2 отримала у подарунок від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1 000 000 грн.. 24 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов'язалися шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти для досягнення наступної спільної цілі з будівництва господарським способом нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_2, загальною площею 291,8 кв. м.. Вартість будівельних робіт становила 976 000,00 грн.. Пунктами 4.1.3 та 10.2 указаного договору сторони визначили, що строк завершення ремонтно-будівельних робіт відбудеться 01 квітня 2014 року, а власником об'єкта нерухомості буде ОСОБА_2.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем у органі будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт чи реєстрації декларації про початок виконання таких робіт саме за адресою: АДРЕСА_2, площею 291, 8 кв. м.. Спірне майно не прийняте у встановленому законом порядку до експлуатації, будівельні роботи здійснені без наявності встановленої законом проектної та дозвільної документації, у зв'язку з чим у позивача за зустрічним позовом відсутні правові підстави для визнання права власності на нього.
Дана справа розглядалася судами неодноразово.
Так, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.03.2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову. У іншій частині рішення залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.07.2016 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 та скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 17.03.2016 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14.02.2017 року відхилено апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17.10.2018 року скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14.02.2017 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При розгляді даної справи судом першої інстанції установлено, що відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29.10.2008 року ОСОБА_2 є власником нежилого приміщення громадського призначення за адресою: АДРЕСА_2 підвал літера «А», другий поверх літера «А», загальною площею 791,5 кв.м..
Згідно з договором дарування грошових коштів від 24 листопада 2013 року позивачці за зустрічним позовом подаровано грошові кошти у сумі 1 000 000 гривень. Як пояснила в судовому засіданні позивачка гроші були подаровані далекою родичкою ОСОБА_3.
У той же день, 24 листопада 2013 року, ОСОБА_2 уклала Договір про спільну діяльність.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти для досягнення наступної спільної цілі з будівництва господарським способом нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі загальною площею 291,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (Літ. Б) .
Згідно з Додатком № 1 до Договору про спільну діяльність №б/н від 24 листопада 2013 року, вартість ремонтно-будівельних робіт становила 976 000,00 грн., які ОСОБА_2 сплатила в той же день гр. ОСОБА_4.
Відповідно до п. 4.1.3. Договору про спільну діяльність №б/н від 24 листопада 2013 року, строком завершення ремонтно-будівельних робіт було визначено 01 квітня 2014 року.
Частина 1 ст. 328 ЦК України зазначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до п. 10.2. Договору про спільну діяльність № б/н від 24 листопада 2013 року передбачено, що після проведення будівельних робіт власником об'єкта нерухомості буде ОСОБА_2.
Як вбачається із матеріалів справи здача об'єкту будівництва відбулась 01 квітня 2014 року, разом із підписанням Сторонами Акту виконаних робіт до договору про спільну діяльність, об'єкт побудовано за особисті гроші ОСОБА_2.і, відповідно вона є власником вказаного вище спірного нерухомого майна з 01 квітня 2014 року.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України (в редакції 2004 року), законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, виходячи з того, що ОСОБА_2 придбала спірне майно на підставі договору спільної діяльності та за грошові кошти, які не були спільними з ОСОБА_1, оскільки були подаровані на підставі договору дарування від 24 листопада 2013 року, прийшов до висновку про задоволення зустрічного позову та відмову у первісному позові.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника заступника прокурора м. Києва, представника Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції уважає, що рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 не можна визнати законним та обґрунтованим з наступних підстав.
Заявляючи позовні вимоги про визнання права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 291,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Літ.Б), ОСОБА_2 посилалась на те, що її право власності на вказане майно виникло на підставі Договору про спільну діяльність № б/н від 24 листопада 2013 року відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, надавши на підтвердження позову реєстраційне посвідчення № 0019996 від 09.03.2010 року, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29.10.2008 року, декларацію про початок проведення будівельних робіт за № КВ 08312039306 від 15.03.2012 року та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № КВ 143120514 від 04.04.2012 року, а також Договір про спільну діяльність № б/н від 24 листопада 2013 року.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та визнавши за нею право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 291,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Літ.Б), суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вказаний об'єкт є новоствореним нерухомим майном, унаслідок чого виникнення на нього права власності не може регулюватись ч. 1 ст. 382 ЦК України.
При цьому надані ОСОБА_2 реєстраційне посвідчення № 0019996 від 09.03.2010 року, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29.10.2008 року, декларація про початок проведення будівельних робіт за № КВ 08312039306 від 15.03.2012 року та декларація про готовність об'єкта до експлуатації № КВ 143120514 від 04.04.2012 року, видані відносно іншого об'єкта нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення громадського призначення за адресою: АДРЕСА_2 підвал літера «А», а не спірного під (Літ.Б).
Відповідно до частин другої та третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Згідно із ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
Отже, відповідно до вказаних норм права, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.
Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.
При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.
Заявляючи позовні вимоги про визнання за нею права власності на новостворений об'єкт нежитлову будівлю, загальною площею 291,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Літ.Б), ОСОБА_2 будь-яких належних та допустимих доказів, того, що будівництво даного об'єкта здійснено з дозволу відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт з затвердженням відповідної проектної документації, не надала, унаслідок чого вказаний об'єкт є самочинним будівництвом.
Крім того, ОСОБА_2 доказів того, що земельна ділянка, на якій збудовано спірне майно, у передбаченому законом порядку була їй надана у власність або користування, також не надала.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на спірне майно з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні її зустрічного позову з розподілом судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2014 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 291,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Літ.Б) скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на нежитлову будівлю загальною площею 291,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Літ.Б) відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: 03148, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) на користь держави судовий збір у розмірі 1827,00 грн. та на користь прокуратури м. Києва (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) 600,00 грн. судового збору.
У решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: А. О. Чобіток
Судді: О. В. Немировська
Т. І. Ящук