20 березня 2019 року м. Київ
Справа №761/13793/18-ц
Резолютивна частина постанови оголошена 20 березня 2019 року
Повний текст постанови складено 25 березня 2019 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи позивач ОСОБА_2
відповідачі ОСОБА_3,
ОСОБА_4
третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Калашова Людмила Вікторівна
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановленої 23 листопада 2018 року суддею Піхур О.В. в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва, час і дата складання повного тексту ухвали невідомі, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Калашова Людмила Вікторівна про визнання договору дарування недійсним, -
Справа №761/13793/18-ц
№ апеляційного провадження:22-ц-824/4102/2019
Головуючий у суді першої інстанції: Піхур О.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
12 квітня 2018 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до звернувся до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу КалашоваЛ.В. про визнання договору дарування недійсним.
24 квітня 2018 року ОСОБА_2 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладання арешту на нежиле приміщення АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4
Заява обґрунтована тим, що не забезпечення позову в обраний спосіб може утруднити виконання рішення суду в майбутньому, оскільки відповідачі мають можливість відчужити відповідне майно, як це було зроблено відповідачем ОСОБА_3 з метою уникнення виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики в розі сірі 271 950 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року в задоволенні заяви про забезпечення позову, відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою представником ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року, постановити нову, якою заяву ОСОБА_2 задовольнити, накласти арешт на нежиле приміщення АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4
Зокрема зазначає про те, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що в заяві про забезпечення позову позивач зазначала, що оскаржуваний правочин (договір дарування приміщення на який просить накласти арешт) був укладений одразу після того, як відповідач ОСОБА_3 дізнався про постановлення рішення 29 січня 2015 року Апеляційним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 271 950 грн. В заяві також зазначалось, що оскільки відповідачі вже один раз вчинили дії по унеможливленню виконання судового рішення, то є всі підстави вважати, що вони вчинять такі дії знов.
Сторони правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до вимог ст. 360 ЦПК України не скористались.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги із викладених в ній підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином.
Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.
За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності інших учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову належним чином невмотивована, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та не надано доказів на підтвердження того, що відповідач має намір здійснити відчуження належного йому майна.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до положень ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду.
З позовної заяви вбачається, що позивач просить визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Враховуючи те, що між сторонами виник спір, який має майнових характер без вказаного забезпечення позову може утруднитись виконання можливого рішення суду, тому суд першої інстанції безпідставно не забезпечив позов зазначеним способом, та дійшов помилкового висновку про те, підстави для забезпечення позову відсутні.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив позивачу ОСОБА_2 у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення, а тому ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150, 259, 268, 367, 374, 376, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року - скасувати та постановити нове судове рішення наступного змісту.
Заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на нежиле приміщення АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М.Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І.Шкоріна