19 березня 2019 року місто Київ.
Справа 757/13564/18-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4796/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.,
секретар судового засідання Задерей І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року (у складі судді Батрин О.В., інформація щодо складання повного тексту судового рішення відсутня)
в справі позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець РусланОлегович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
У березні 2018 позивач звернулась до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі виконавчого напису № 9337 від 20.07.2017, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., з позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором № DNН4КS94050248 від 22.03.2006 в розмірі 134 249 грн. 14 коп. Разом з тим, вчинений виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, оскільки у документах, на підставі яких вчинявся виконавчий напис, були відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором, враховуючи те, що між сторонами існував спір про право, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Донецької області від 24.09.2013, в якому встановлювався розмір заборгованості за кредитним договором № DNН4КS94050248 від 22.03.2006. Крім того, відповідачем не було надано жодних документів, відповідно до яких нотаріус мав законні підстави здійснити виконавчий напис. Також, зазначає, що з моменту настання права вимоги пройшло більше трьох років, що виключало можливість здійснення виконавчого напису.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року позов задоволено.
Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швець Руслана Олеговича, вчинений 20.07.2017 та зареєстрований у реєстрі за № 9337, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості у розмірі 132 449 грн. 14 коп. - таким, що не підлягає виконанню.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням, 26 грудня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
З рішенням суду першої інстанції ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не згодний, вважає його незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвели до неправильного вирішення спору, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.
В апеляційній скарзі заявник звертає увагу суду на те, що АТ КБ «Приватбанк» під час вчинення оскаржуваного напису нотаріуса було надано повний, необхідний, беззаперечний перелік документів про наявність заборгованості, та на час вчинення напису від Позивача жодних заяв/документів/контррозрахунків з приводу розмівру заборгованості, зазначеній у письмовій вимозі, не надходило.
Не свідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що у виконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні, надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 травня 2015 року в справі N0 6-158цс15, ЄДРСРУ N0 45855991 ).
У цій частині належної поведінки Позивача щодо повернення наданих кредитних коштів у розумінні ст. 526 ЦК України, та ст. 193 ГК України, заявник звертає увагу суду, що ці обставини Позивач не спростував, доказів зворотнього не надавав.
Строки, протягом яких може бути вчинений виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувана виникло право примусового стягнення боргу, тобто від дня, коли стягувач дізнався чи повнен був дізнатися про те, що його право на належне виконання зобов'язань порушено боржником.
Зазначає, що умовами кредитного договору, який укладений сторонами з 2006 року, передбачений порядок нарахування та сплати штрафів (фіксована частина та відсоток від суми заборгованості), але ані кредитний договір в цілому, ані його частини у судовому порядку недійсними не визнавались, та сторонами не переглядались. Навпаки згідно рішення яке долучив до матеріалів справи Позивач встановлено дійсність договору.
Вказує на те , що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не свідчить про неможливість вчинення виконавчого напису нотаріусом.
Щодо посилань на те, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог законодавства, та відсутності повідомлення Позивача при вчинені виконавчого напису заявник зазначає наступне.
Пунктом 2.3. глави 16 наказу міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" в редакції від 09.02.2016р. (що діяла на час вчинення виконавчого напису) визначено, що вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Враховуючи вищевикладене, чинним законодавством чітко визначені випадки направлення письмової вимоги по усуненню перешкоди лише за вимогами Іпотекодержателя.
В даному випадку ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" стягує за виконавчим написом кредитні кошти за кредитним договором, а не договором Іпотеки.
Крім того, Боржнику направлялась вимога про необхідність виконання зобов'язань, та було надано можливість висловити свої заперечення щодо безспірності грошових Вимог, але Боржник не висловив своєї незгоди та проігнорував повідомлення.
Судом не зазначено в чому полягає спірність заборгованості по кредитному договору, оскільки не наведено в чому є невірним розрахунок наданий Банком.
Зокрема, спростовує безспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядався по суті спір щодо розміру цієї заборгованості, проте на час вчинення напису, спору по суті щодо заборгованості не було, ПАТ КБ «Приватбанк» до Господарського суду м. Києва була подана позовна заява про звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття їх у власність.
Позивачем не надано жодного доказу про те , що на момент подачі позову до суду та вчинення виконавчого напису нотаріуса в нього відсутня заборгованість.
У відзиві ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 просила залишити рішення Печерського районного суду міста Києва від 27.11.2018 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зазначила, що жодної письмової вимоги (повідомлення) на час вчинення виконавчого напису ( в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису) від відповідача позивачу не надходило. Відповідачем не надано доказів направлення та отримання позивачем будь-яких повідомлень.
На час вчинення виконавчого напису (20.07.2017) було наявне рішення суду, яке набрало законної сили з приводу спору між банком та позивачем про стягнення кредитної заборгованості, що спростовує безспірність заборгованості позивача.
Також вказувала, що нотаріус при видачі виконавчого напису не врахував пропуск банком строк позовної давності, так як на час звернення відповідача до нотаріуса сплив строк позовної давності.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. в суд апеляційної інстанції не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи у його відсутність.
В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції представник позивача доводи скарги не визнав.
Представник банку до апеляційного суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку встановлених законом.
Згідно п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Як роз'ясненому у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 31.01.1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішенні справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Задовольняючи позовні вимоги, суд вважав встановленими такі обставини .
22.03.2006 між ОСОБА_1 (змінено прізвище на ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про шлюб) (а.с.14) та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № DNН4КS94050248, відповідно до умов якого позивач отримала кредит у розмірі 6 544 грн. 72 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення 22.09.2009.
20.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. вчинено виконавчий напис № 9337 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № DNН4КS94050248 від 22.03.2006 в розмірі 132 449 грн. 14 коп. за період з 22.03.2006 по 07.06.2017 (а.с.11)
02.11.2017 старшим державним виконавцем Краматорського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Шевченко М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55043761 з виконання виконавчого напису № 9337 від 20.07.2017 (а.с.10).
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Главою 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно з п. 1.1. вказаної Глави для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно з п. 1.2. вказаної Глави перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.5 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
Відповідно до п. 3.2 вказаного Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
Таким чином, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо для вчинення виконавчого напису подані документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
Відповідно до п.п. 1, 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 24.09.2013 у справі № 234/2507/13-ц заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 20.06.2013 змінено та позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNН4КS94050248 від 22.03.2006 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 696 грн. 97 коп. (а.с.7-9)
Отже, розглядаючи справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, Апеляційний суд Донецької області досліджував факт невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором станом на 01.02.2013, про що зазначено в описовій частині рішення.
Разом з тим, за наявності вказаного рішення суду, яке набуло законної сили, приватний нотаріус Швець Р.О. вчинив оскаржуваний виконавчий напис, відповідно до якого задовольнив вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» за період з 22.03.2006 по 07.06.2017.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити про це у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 04.03.2015 у справі № 6-27цс15, згідно з якою та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за значеним кредитним договором, спростовує висновок про безспірність заборгованості боржника.
Отже, на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (20.07.2017) було наявне рішення суду, яке набрало законної сили з приводу спору між банком та позивачем про стягнення кредиторської заборгованості, що спростовує безспірність такої заборгованості позивача.
Крім того, суд брав до уваги, що виконавчий напис вчинено за договором, за яким вже було стягнуто заборгованість за період з 22.03.2006 по 01.02.2013, що свідчить про порушення Порядку вчинення нотаріальних дій.
Таким чином, і рішенням суду, і виконавчим написом нотаріуса з ОСОБА_1 стягнуто по 1 лютого 2013 року заборгованість за кредитним договором, у тому числі тіло кредиту (однакове) та інші складові заборгованості, розмір яких у виконавчому написі більший, оскільки період, за який стягнута заборгованість, більший.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про скасування виконавчого напису нотаріуса, оскільки на час його вчинення існувало рішення суду про стягнення кредитної заборгованості з позивача, котре набуло законної сили.
При цьому, суд брав до уваги, що метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Разом з тим, станом на час вчинення ним виконавчого напису вже існував вирішений судом по суті спір щодо даної заборгованості.
Вказані обставини спростовують безспірність заборгованості боржника.
Також нотаріус при видачі виконавчого напису не врахував пропуск банком строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
На час звернення банку до нотаріальної контори сплив строк позовної давності.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.
Згідно з п. 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, який набрав чинності 07 березня 2012 року (далі - Порядок) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Оскаржуваний виконавчий напис не підтверджує безспірність заборгованості позивача перед відповідачем, так як нотаріусом проведено стягнення суми пені за період з 22 березня 2006 року по 7 червня 2017 року, при встановленому ст. 258 ЦК України строку позовної давності в один рік.
Крім того, відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
У ст. 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15.
Стягуючи з ОСОБА_1 штраф та пеню, приватний нотаріус у порушення вказаних положень закону належним чином не перевірив надані банком документи, не перевірив чи є штраф і пеня одним видом цивільно-правової відповідальності, чи можливе їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, а саме строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, та чи свідчать такі обставини про недотримання положень, закріплених у Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Крім того, стягуючи заборгованість, нотаріус не звернув уваги на безпідставність включення банком до розміру заборгованості штрафу та пені за одне й теж порушення кредитних зобов'язань.
Оскільки нотаріусом було вчинено виконавчий напис на підставі документів, з яких вбачалось, що розмір заборгованості не є безспірною, суд встановив наявність правових підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів приходить до висновку. що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що нотаріусу був наданий , передбачений законом перелік документів, з якого вбачалось, що вимоги заявлені про стягнення безспірної заборгованості, - є безпідставні. При цьому, суд вірно виходив з того, що у нотаріуса були відсутні докази того, що вимогу банку боржник отримав і проти стягнення боргу не заперечує.
За обставинами даної справи встановлено, що банк, за договором, який надав нотаріусу, стягнув з позивача заборгованість іще 2013 році. При цьому , вирішуючи спір. суд стягнув заборгованість у меншому розмірі ніж просив банк. При цьому звертаючись до нотаріуса банк до суми заборгованості повторно включив заборгованість за період, спір щодо якого вже вирішувався, проте борг нараховував на власний розсуд, без врахування висновків судів, які вже вирішували спір.
Крім того, нараховуючи борг після ухвалення рішення суду, банк нараховував відсотки після закінчення терміну кредитування, в порушення умов, наданого нотаріусу договору, також нараховував і штраф і пеню, застосовував подвійну відповідальність, за одне й те ж порушення та включив до розрахунку заборгованість за період, щодо якої банком пропущена позовна давність. Всі вищенаведені доводи свідчать про те, що нотаріусом був вчинений виконавчий напис щодо спірної заборгованості з порушенням вимог закону, про які вірно зазначив суд.
Доводи зазначені в апеляційній скарзі, вищенаведених висновків не спростовують, та є вільним тлумаченням з боку відповідача терміну "безспірна заборгованість". Так, апеляційна скарга не містить жодного спростування, щодо пропуску позовної давності за вимогами, виконавчий напис, щодо яких був вчинений, також не містить спростування висновку суду про включення до виконавчого напису боргу за період до 2013 року, спір щодо розміру боргу за який вже вирішений, та розмір боргу зменшувався на підставі рішень судів. Відповідачем суду не були подані докази з приводу пред'явлення ним виконавчого листа до виконання за рішенням суду з дотриманням строків , визначених законом та інших доказів, які б свідчили, що борг, вказаний у виконавчому написі є безспірним.
Доводи про те, що банк не повинен направляти вимогу боржнику перед вчиненням виконавчого напису, оскільки вони не просили нотаріуса звертати стягнення на заставне майно, не ґрунтуються на законі. Так, як повідомлення боржника про розмір заборгованості, яку кредитор має намір стягнути шляхом отримання виконавчого напису є одним із доказів, який подається на підтвердження безспірності вимог.
Доводи скарги про те, що боржник проігнорував вимогу банку, колегія суддів не приймає, через відсутність доказів отримання такої вимоги боржником.
Доводи про те, що відсутнє рішення про визнання недійсним кредитного договору в частині положень, які передбачають стягнення штрафу, колегія суддів не приймає з огляду на те, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 24.09.2013 року в стягненні з ОСОБА_1 (ОСОБА_1) штрафів було відмовлено, а банк до заборгованості включив повторно суми, в задоволенні яких, вже було відмовлено в судовому порядку.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Враховуючи, що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для ухвалення рішення про відшкодування відповідачу витрат на судовий збір за подачу апеляційної скарги. Іншими учасниками не заявлені до відшкодування понесені ним судові витрати.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (виконавчий напис був виданий на суму 132449,14) дана справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 21 березня 2019 року.
Головуючий Желепа О.В.
Судді Рубан С.М.
Іванченко М.М.