25 березня 2019 року м. Київ
Справа №/376/2271/17
Провадження № 22-ц/824/1088/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів: Рубан С.М., Іванченка М.М.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ЛитвиненкоОлени Леонідівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 грудня 2017 року (ухвалене в складі судді Ярошенко С.М., інформація про дату складання повного тексту рішення відсутня), -
в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.,-
встановив:
26 вересня2017 року Публічне Акціонерне Товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що 29.04.2013 року між сторонами укладено кредитний договір б/н шляхом приєднання, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 4100,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30,00 % річних від суми заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, що підтверджується підписаною відповідачем анкетою-заявою. Відповідно до умов вказаного договору, відповідачу видається кредитна карта, за користування кредитними коштами за якою банком нараховуються відсотки на суму залишку заборгованості. Також банк нараховує відповідачу штраф та пеню у разі несвоєчасного повернення кредиту, передбачені «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті банку, вимоги яких відповідач зобов'язалася виконувати при підписанні відповідної анкети-заяви.
Відповідач порушила умови укладеного договору.
Станом на 31.07.2017 року сума заборгованості по кредиту становить 73020,02 грн. з яких: 4090,50 грн. заборгованість за кредитом, 61576,19 грн. - заборгованість за відсотками, 3400,00 грн.заборгованість за комісією та пенею, 500,00 грн.штраф (фіксована частина), 3453,33 грн.штраф (процентна складова).
З урахуванням наведеного, просив стягнути з відповідача 73020,02 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 29.04.2013 року та 1600,00 грн. судових витрат.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 05 грудня 2017 року у задоволенні позову Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованостівідмовлено.
Не погодившись з таким рішенням ЛитвиненкоОлени Леонідівни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним дослідженням всіх обставин справи та за невідповідності висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалась на те,що згідно анкети-заяви відповідач власноручно засвідчила, що ознайомлена з договором про надання банківських послуг до його укладання та погоджується з його умовами та зобов'язалася виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг. А також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті Приватбанку.
Вказує, на те що Банк надав кошти шляхом встановленого кредитного ліміту, таким чином між Банком та відповідачем укладено кредитний договір. Який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача.
Крім того, користування кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по картковому рахунку.
18 січня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2, в якому вказує на те, що з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає її поданою в порушення вимог існуючого законодавства, яким врегульовано кредитні відносини між фізичною та юридичною особами та такою, що не підлягає задоволенню.
Відсутність її підпису на Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах банку, свідчить про те, що вона не укладала кредитний договір. А те , що дані документи розміщені на сайті банку , не може бути допустимим доказом того, що саме відповідача ознайомлено з даними документами.
Погоджується з висновками суду , щодо відсутності підстав для стягнення заявлених банком відсотків за кредитом, а також нарахованої пені та комісії.
Тому просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк", а рішення районного суду Київської області від 05 грудня 2017 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із ч. 13ст. 7 ЦПК України,розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року поновлено провадження в даній справі та призначено її розгляд в письмовому провадженні.
Розглянувши справу в межах доводів скарги та відзиву на неї, перевіривши наявні в справі та надані суду докази, колегія суддів прийшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт укладення кредитного договору з відповідачем, та розмір заборгованості.
Колегія суддів з таким висновком в повній мірі погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1ст.1055 ЦК України).
За ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29.04.2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання банківських послуг, який складається з Анкети-заяви Відповідача про приєднання до Умов та Правил банківських послуг у «ПриватБанку», відповідно до умов якої відповідачу оформлено платіжну картку кредитку «Універсальна» (а.с. 31)
Факт отримання кредитної картки відповідачем також підтверджується довідкою з якої вбачається, що було надано кредитну картку (а.с. 74). Також і відповідачем долучено до матеріалів справи копію картки «Універсальна» (а.с. 64).
Умовами та Правилами надання банківських послуг, які діяли на момент підписання відповідачем анкети заяви, визначено, за яких умов та за якими правилами банк відкриває позичальнику банківську картку чи надає інші банківські послуги (а.с.6-29).
Пунктом 2.1.1.7.6. умов та правил надання банківських послуг передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежів по кожному із грошових зобов'язань, які передбачені договором, більше ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з врахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій. (а.с. 25).
Анкета-Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, є договором між відповідачем і Банком, про що свідчить підпис позивача назаяві.(а.с. 31).
Згідно ч. 2ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Подавши заяву від 29.04.2013 року, відповідач підтвердила, що ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, і що разом із заявою це свідчить про укладення нею договору про надання банківських послуг, та підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» ПриватБанку (а.с.31 витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» а.с. 32 ).
Вказані дії не суперечать положенням вищезазначених норм матеріального права, суду не надано доказів, що відповідач не був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг та з тарифами, що надані суду першої інстанції , а відтак висновок суду першої інстанції про недоведеність укладення між сторонами кредитного договору не ґрунтується на нормах матеріального права та наявних в матеріалах справи доказах.
З наявних в матеріалах справи виписок по рахунку відповідача встановлено, що остання отримала кредит на кредитну картку у виді ліміту 4100 грн. Належних та допустимих доказів на спростування цієї обставини відповідач суду не подала, факт отримння кредиту не заперечувала.
Стосовно застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.
Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
За умовами, укладеного між сторонами договору та наданим позивачем розрахунком заборгованості, строк позовної давності для відповідача обчислюється за кожним простроченим платежем. Враховуючи, що з позовом банк звернувся 26 вересня 2017 року, позовні вимоги про стягнення відсотків починаючи з травня 2013 року по 26.09.2014 року за даний період не підлягають задоволенню через сплив строку позовної давності.
При цьому колегія суддів виходить з трирічного строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутній підпис відповідача про те, що вона надавала свою згоду на збільшення строку позовної давності, ніж той, що визначений Законом.
Враховуючи, що відповідач подала 02.11.2017 року до суду заяву про застосування строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні вимог про стягнення відсотків за період з травня 2013 року по вересень 2014 року необхідно відмовити на підставі ч.4 ст. 267 ЦК України.
З приводу позовних вимог про стягнення відсотків за період з 27 вересня 2014 року до 31 липня 2017 року, апеляційний суд, виходить з наступного:
Як вбачається з розрахунку заборгованості(а.с.36) розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами погоджено станом на 29.04.2013 року - 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Вказана відсоткова ставка діяла починаючи з 29.04.2013 року (дата укладання договору між сторонами) по 01.09.2014 року (дата, що міститься у розрахунку заборгованості).
У подальшому, з 01 вересня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» в односторонньому порядку збільшив процентну ставку до 34,80%, а з 01 квітня 2015 року по 31 січня 2017 року (кінцева дата терміну кредитної картки ) процентна ставка складала 43,20%.
Доказів письмового повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки матеріали цивільної справи не містять.
Таким чином, з урахуванням незаконного збільшення відсоткової ставки банком у односторонньому порядку , апеляційний суд вважає, що заборгованість по процентам за період з 01 вересня 2014 року по 31 січня 2017 року стягненню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.
Частиною четвертою статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Так, відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України(в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 28 листопада 2018 року у справі № 61-27747св18, від 12 вересня 2012 року у справі № 6-57цс12, від 30 листопада 2016 року у справі № 6-82цс16, від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.
Таким чином, вищезазначені норми визначають правові наслідки неповідомлення або неналежного повідомлення банком позичальника про будь-яку зміну відсоткової ставки за кредитом, яким є недійсність такого правочину.
Матеріали справи, яка є предметом апеляційного перегляду, доказів належного повідомлення відповідача про підвищення відсоткової ставки не містять.
При цьому, апеляційним судом враховується, що зміна тарифного плану через SMS-повідомлення не може прийматись до уваги, як належне повідомлення споживача про зміну таких послуг, оскільки ці доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Умовами встановлено обов'язок банку, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту) не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картрахунку згідно договору, а даних щодо такого інформування матеріали справи не містять.
Здійснення платежів за новим тарифним планом також не може свідчити про те, що позичальник був належним чином повідомлений про зміну умов обслуговування рахунку.
Ті суми, які відповідач вносив на погашеня кредиту, також не свідчать , що він погашав борг, виходячи уже зі змінених умов, про які йому не було відомо.
Наявність в правилах посилань на те, що боржник був зобов'язаницй отримувати виписки по рахунку, не звільняє позивача від обов'язку передбаченого законом письмово повідомити боржника про зміну відсоткової ставки за наданим кредитом.
Суду не були надані докази, що відповідач за сім днів до введення підвищення відсотків отримував виписки по своєму рахунку, а відповідно інформувався про зміни істотних умов договору.
Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом у період з 29.04.2013 року по 31 серпня 2014 року , нарахованих за ставкою 30%, колегія суддів вважає їх обґрунтованими, проте в їх задоволенні, як зазначалось вище відмовляється через пропуск строку позовної давності.
Вимоги позивача про стягнення відсотків за період з січня 2017 року по 31 липня 2017 року задоволенню не підлягають, так як позивач в порушення вимог закону нараховував відсотки після закінчення строку кредитування.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Так, у відповідності до п.2.1.1.12.6 Умов сторони визначили, що за користування кредитом та овердрафтом банк нараховує відсотки у розмірі, визначеному Тарифами банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік, якщо інше не передбачено п.2.1.1.12.13.
При цьому, положенням статті 11 ЦК України закріплено, що підставою виникнення зобов'язань зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з вимогами ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
Сторони, укладаючи кредитний договір, у підпунктах 1-14 пункту 2.1.1.12 Умов та правил надання банківських послуг визначили порядок нарахування і здійснення виплати процентів і комісії. Зокрема, погодили, що строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - останнім днем місяця, указаного на картці.
Згідно з пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевій стороні карти включно.
Відповідно до пункту 2.1.1.2.12 Умов при закінченні строку дії відповідна картка продовжується банком на новий термін (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта до банку, відповідно до діючих тарифів. Перевипуск картки на новий термін здійснюється при додержанні клієнтом умов обслуговування картки, передбачених договором. Для перевипуску картки до закінчення строку її дії клієнт повинен звернутися у відділення банку (пункт 2.1.1.2.13).
З наявних в матеріалах справи доказів, а саме довідки позивача (а.с.74) вбачається, що строк дії картки, яку отримувала відповідач закінчується в січні 2017 року Таким чином, відсотки, що нараховувались після 31 січня 2017 року , нараховувались після закінчення строку кредитування, а тому в їх стягненні колегія суддів відмовляє.
З приводу стягнення заборгованості за тілом кредиту, колегія суддів, виходить з наступного.
Відповідно до розрахунку заборгованості, зробленого позивачем, заборгованість відповідача станом на 31.07.2017 року становить суму - 73020 грн. 02 к. за кредитним договором № б/н від 29.04.2013 року, яка складається з : 4090 грн. 50 к. - заборгованість за кредитом;
Після неправомірного підвищення відсотків за користування кредитними коштами до 34,8% , відповідач на погашення боргу сплатила 700, 00 грн., які на думку колегії суддів, мають бути зараховані на погашення тіла кредиту, а тому заборгованість відповідача, яка підлягає стягненню в судовому порядку становитиме 3390 грн. 50 к.
Решту сум відповідач вносила до підвищення банком відсотків, про які їй було повідомлено в день підписання анкети-заяви, а тому сплачені відповідачем суми до 01 вересня 2014 року банк правомірно зараховував на погашення відсотків.
З приводу вирішення позовних вимог про стягнення штрафу та пені, колегія суддів виходить з наступного.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Згідно приписів статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, відтак їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, не відповідає положенням, передбаченим у статті 61 Конституції України.
Отже, застосування окрім штрафу як виду неустойки, визначеного Умовами, до відповідача ще й пені є необґрунтованим, оскільки їх одночасне стягнення призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що прямо заборонено Конституцією України та чинним цивільним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15.
Оскільки за обставинами даної справи встановлено, що позивач штраф та пеню нараховує за порушення строків повернення кредиту, колегія суддів дійшла висновку, що банк застосовує подвійну відповідальність за одне й те ж порушення.
За обставинами даної справи, апеляційний суд приходить також до висновку, що і штраф теж не можна стягувати з відповідача, оскільки невиконанню нею зобов'язань передувала неправомірна поведінка банку по підняттю відсотків за користування кредитом в порушення вимог закону, а тому враховуючи загальні засади цивільного судочинства, апеляційний суд не вбачає підстав для притягнення боржника до цивільної відповідальності ні у виді штрафу , ні у виді пені.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1статті 376 ЦПК України).
Враховуючи викладене , та керуючись ст. 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за не повного встановлення обставин справи, які мають значення для її вирішення, не відповідності висновків суду дійсним обставинам справи з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову банку, та стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором №б/н від 29.04.2013, в сумі 3390,50 грн.
Також, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню судовий збір в сумі 184 грн. (з яких 73 грн.60 к.судовий збір сплачений при подачі позову та 110грн. 40 к. судовий збір сплачений до апеляційного суду).
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове.
Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»( код ЄДРПОУ 14360570, рах. №29092829003111, МФО № 305299, за адресою 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором № б/н від 29.04. 2013 року в сумі 3390, 50грн. (три тисячі триста дев'яносто грн. 50 коп.)
Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_2)) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»( код ЄДРПОУ 14360570, рах. №29092829003111, МФО № 305299, за адресою 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) судовий збір в сумі 184 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Постанова складена 25 березня 2019 року.
Головуючий Желепа О.В.
Судді Іванченко М.М.
Рубан С.М.