Справа №22ц/824/234/ 19 Головуючий у 1 інстанції - Саламон О.Б.
Унікальний №754/2796/18 Доповідач - Панченко М.М.
20 березня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі:
Судді-доповідача - Панченка М.М.
Суддів - Слюсар Т.А., Волошиної В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 01 серпня 2018 року у справі за позовом акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,-
У березні 2018 року позивач акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і просив ухвалити рішення, яким стягнути заборгованість за кредитним картковим договором №б/н від 20.12.2013 року у загальній сумі 22.022,42грн., що складається: із заборгованості: за тілом кредита - 1.359,64грн.; за відсотками - 16.237,90грн.; по пені та комісії - 2.900 грн.; по штрафу 500 грн., як фіксована частина, та 1.024,88грн., як процентна складова.
Послався на те, що 20.12.2013 року між сторонами укладено кредитний картковий договір на суму 1.900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок під 30% річних на залишок заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно доводів позивача відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана позивачем заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.prіvatbank.ua, складає між сторонами Договір, що підтверджується підписом позивача у його заяві про видачу карткового кредита.
Оскільки, як вважав позивач АТ «КБ «Приватбанк», позичальник ОСОБА_2 не виконує належним чином свої кредитні зобов»язання з погашення кредиту та інших платежів, передбачених договором, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Рішенням Деснянського районного суду Київської області від 01.08.2018 року позов задоволено частково.
Судовим рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом, що складає 1.359,64 грн., а в решті позову відмовлено за відсутністю належних доказів.
Відмовляючи у позові в частині стягненні відсотків у сумі 16.237,90 грн. суд послався на те, що кредитор на ухвалу суду не надав детального розрахунку заборгованості, пославшись на неможливість надання цього розрахунку з технічних причин.
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення пені, комісійних витрат та штрафних санкцій, суд виходив з того, що «Умови та Правила надання банківських послуг», якими передбачені ставки цих платежів, позичальницею не підписувались
В поданій апеляційній скарзі АТ «КБ «Приватбанк» просить скасувати указане рішення, як ухвалене з порушенням вимог матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В силу ст.ст.368,369 ЦПК України, оскільки ціна позову складає менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1.921 грн. - з 01.01.2019), а також, враховуючи, що матеріали справи містять письмові докази, об»єм яких дозволяє дослідити та з»ясувати повно, всебічно та об»єктивно обставини справи, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи.
Як слідує з матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ «КБ «Приватбанк» надав суду копію «Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку» від 20.12.2013 року, підписану відповідачкою ОСОБА_2, відповідно до змісту якої слідує, що між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний картковий договір, за яким позичальниця того ж дня отримала у Банку платіжну картку «Кредитка універсальна» з зазначенням кредитного ліміту у сумі 1.000 грн. під 30% річних на залишок заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки/а.с.11,12-27/.
Відповідачка ОСОБА_2 у анкеті-заяві підтвердила свою згоду на те, що її заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між нею та Банком договір, що підтверджується підписом позичальниці на анкеті-заяві від 20.12.2013 року.
Між тим, встановлено, що під цими документами, зазначеними в анкеті-заяві, як Правилами і Умовами, Тарифами, Пам»яткою, які визначають розмір відсотків, штрафів, пені, комісійних, терміну дії договору, а також строків платежів по кредиту (тіла кредита та відсотків) - позичальниця ОСОБА_2 не підписувалась.
Крім того, банком не наведено інших доказів існування погоджених сторонами будь-яких істотних умов договору, крім тих, що зазначені лише в Правилах і Умовах, Тарифах банку та Пам»ятці Клієнта банку, і з якими, як вважав банк, позичальник був ознайомлений.
Отже, суд першої інстанції погодився з тим, що від 20.12.2013 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір шляхом приєднання.
Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про укладення сторонами належним чином кредитного карткового договору, оскільки заявка позичальника про видачу кредиту, в сукупності з Правилами та Тарифами банку, складають зміст кредитного карткового договору, яким передбачені всі істотні умови договору, відповідно до ст.638 ЦК України.
Зазначене свідчить, що між сторонами виникли договірні відносини кредиту, згідно яких, в силу ст.1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оскільки, як вважав Банк, ОСОБА_2 не виконувала свої договірні зобов»язання, за розрахунком ПАТ «КБ «Приватбанк», у неї, станом на 21.02.2018 року виникла заборгованість у загальній сумі 22.022,42грн., що складається: із заборгованості: за тілом кредита - 1.359,64грн.; за відсотками - 16.237,90грн.; по пені та комісії - 2.900 грн.; по штрафу 500 грн., як фіксована частина, та 1.024,88грн., як процентна складова.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Між тим, відмовляючи у позові в частині стягнення відсотків за прострочку погашення тіла кредита у сумі 16.237,90грн. суд першої інстанції правомірно виходив з того, що указаний розмір відсотків позивачем визначений з урахуванням одноособового підвищення відсоткової ставки, що є неприпустимим, відповідно до положень ст.1056-1 ЦК України
Так, із наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що з 20.12.2013 року по 29.08.2014 року відсоткова ставка становила 30% річних, з 01.09.2014 року по 23.03.2015 року - 34,8% річних, а з 01.04.2018 року - 43,2 % річних.
В силу ч.ч.2,3 ст.1056-1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
При цьому, посилання позивача на Умови та Правила надання банківських послуг, з якими, начеб-то, погодилась ОСОБА_2 при заповненні Анкети-заяви від 20.12.2013 року, суд ставиться критично, оскільки позичальниця не ознайомлювалася належним чином з цими Умовами та Правилами і при цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що указані Умови та Правила є внутрішньобанківським документом, а тому немає гарантії, що цей документ Банком не змінювався за спірний період нарахування заборгованості.
Позивач не надав суду в повному обсязі текст Умов та Правил надання банківських послуг, а тому відсутні докази щодо порядку користування платіжною карткою, який граничний строк дії картки (місяць і рік), що повинен указуватись на лицевій стороні Картки, і до якої дати вона дійсна.
Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, які є складовою частиною кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Однак, з матеріалів справи неможливо встановити дату закінчення дії Картки.
Відповідно, позивачем не надано доказів продовження строку дії карти в разі закінчення її дії, яка згідно наданих суду матеріалів повинна бути видана позичальнику 20.12.2013 року. Матеріали справи не містять даних, що після закінчення строку дії платіжної Картки відповідач отримував у ПАТ КБ «ПриватБанк» нову кредитну картку.
Крім того, дійшовши висновку про обгрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення пені та комісійних витрат, колегія суддів виходить наступного.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобо»язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми виконаного або неналежного виконання зобов»язання(ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зообов»язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).
Згідно ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне і те ж порушення.
Зазначене також знайшло своє висвітлення у правовій позиції Верховного Суду України за результатами розгляду справи №6-2003цс15 від 21.10.2015.
Враховуючи, що позивач просить стягнути з відповідача як захід цивільно-правової відповідальності за невиконання відповідальності і пеню, і штрафи, що не узгоджується з чинним законодавством, колегія суддів дійшла висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові про стягнення пені.
Також, колегія суддів вбачає правомірним рішення суду першої інстанції про відмову у позові в частині стягнення комісії за банківське обслуговування, яка нарахована банком у сумі 2.900 грн. одночасно з пенею, незважаючи на те, що це різні за своєю правовою природою платежі і з різним порядком нарахування.
Крім того, дійшовши висновку про часткове задоволення апеляційної скарги щодо скасування рішення про відмову у стягненні штрафу та постановлення в цій частині нового рішення про стягнення з відповідачки на користь позивача штрафів 500 грн., як фіксована частина, та 1.024,88 грн., як процентна складова, колегія суддів виходить з того, що відповідачка не спростувала доводи позивача відносно того, що вона, дійсно, укладала кредитний картковий договір з ПАТ «КБ «ПриватБанк» і користувалась платіжною карткою, на яку Банк зараховував кредитні кошти в межах кредитного ліміту. При цьому, відповідачка, як позичальниця, не навела підтверджень, що вона повністю розрахувалась по наданим їй кредитним коштам, а тому, колегія суддів розглядає вимоги банку в цій частині обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції в частині нестягнення штрафів- помилковим.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні штрафу підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині, а в решті рішення суду належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Скасувати рішення Деснянського районного суду м.Києва від 01 серпня 2018 року в частині відмови у стягненні штрафів, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» штрафи у сумі: 500 грн., як фіксована частина, та 1.024,88 грн., як процентна складова, а в решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач
Судді