Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду: Бакуліної С. В., Кібенко О. Р., Князєва В.С., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.
У справі № 918/625/17
Провадження № 12-137гс18
05 лютого 2019 року
1. ВеликаПалата Верховного Суду розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ют-агро зерно» (далі - ТОВ «Ют-агро зерно») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Книга сіті» (далі - ТОВ «Книга сіті»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, Фермерське господарство імені Шевченка, про визнання права власності на врожай.
2. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18 вересня 2017 року у цій справі позов задоволено з тих підстав, що позивач, який хоч і не є належним землекористувачем, але набуває право власності на врожай як на плід, що вирощений з придбаного ним насіння.
3. Ухвалою від 22 січня 2018 року Рівненський апеляційний господарський суд, керуючись пунктом 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, закрив апеляційне провадження у справі за апеляційними скаргами осіб, які не брали участі у справі: ОСОБА_31, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ., ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_32, які стверджували, що господарський суд рішенням від 18 вересня 2017 року вирішив питання про їх права та обов'язки, не залучивши їх до участі у справі.
4. ВеликаПалата Верховного Суду касаційні скарги зазначених фізичних осіб задовольнила, ухвалу апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження скасувала, справу направила до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_33 закрила.
5. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2019 року в частині задоволення касаційної скарги фізичних осіб мотивована тим, що:
- в апеляційній скарзі останні зазначали, що вони є власниками земельних ділянок на яких вирощено спірний врожай, відповідно мають право на володіння, користування та розпорядження ними, на підставі частини першої статті 90 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) мають право власності на вирощений врожай. На підтвердження своїх доводів щодо права власності на земельні ділянки надали витяги з реєстру нерухомості. При цьому зазначали, що будь-яких угод з ТОВ «Книга сіті» на користування земельними ділянками вони не укладали, товариство є неналежним відповідачем, оскільки у нього відсутні повноваження розпорядження їхніми земельними ділянками. Разом з тим ці доводи належним чином не були перевірені судом апеляційної інстанції;
- суди не встановили, чи перебували земельні ділянки, на яких вирощено врожай, на час виникнення спірних правовідносин у володінні та користуванні їх власників, чи мали вони право на частину врожаю, чи передавались ними в установленому законом порядку ці земельні ділянки ТОВ «Книга сіті», тому висновок апеляційного суду про те, що спір не стосується прав власників земельних ділянок, є передчасним, а висновок про закриття апеляційного провадження - помилковим;
- ухвалою апеляційного суду від 14 грудня 2017 року зазначені особи залучені до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зазначена ухвала є чинною. Право третіх осіб на оскарження судового рішення прямо передбачено як статтею 91 ГПК України у редакції до 15 грудня 2017 року, так і статтею 254 ГПК України у чинній редакції.
6. З такими висновками погодитися не можна з огляду на таке.
7. Касаційну скаргу фізичних осіб мотивовано тим, що вони є власниками земельних ділянок, на яких вирощено врожай, тому вони мають право на володіння, користування та розпорядження землею, в тому числі право власності на вирощений урожай на підставі частини першої статті 90 ЗК України. Договорів оренди землі з ТОВ «Книга сіті» або ТОВ «Юг-агро зерно» ніколи не укладали. ТОВ «Книга сіті» ніколи земельними ділянками не користувалося, до їх обробки, використання не приступало, тому не може мати будь-яких прав на вирощений урожай, є неналежним відповідачем. Справа мала розглядатися за участю власників земельних ділянок. ТОВ «Юг-агро зерно» незаконно заволоділо їхніми земельними ділянками, у зв'язку з чим відкрито кримінальне провадження, ведеться розслідування.
8. Також скаржники зазначали, що висновок суду про те, що права фізичних осіб не порушені оспорюваним рішенням суду першої інстанції, суперечить іншому висновку суду про порушення їх прав, який міститься в ухвалі Рівненського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2017 року про відкриття апеляційного провадження, якою їх було залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
9. На нашу думку, вирішуючи питання про те, чи стосувалося безпосередньо прав та обов'язків скаржників рішення суду першої інстанції у справі, та відповідно чи підлягало таке рішення перегляду в апеляційному порядку, а ухвала про закриття апеляційного провадження скасуванню, слід виходити з такого.
10. У справі, яка переглядалася, предметом спору є визнання права власності на врожай.
11. Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
12. Частиною 1 статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
13. З аналізу статті 179 та частини 1 статті 331 ЦК України слід зробити висновок, що для рухомих речей право власності виникає з моменту закінчення відповідної діяльності щодо її створення (виготовлення, збирання, переробки).
14. Особливості виникнення права власності на посіви і насадження визначені ЦК України та ЗК України і пов'язуються з правомірним користуванням земельною ділянкою.
15. Відповідно до статті 775 ЦК України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.
16. Згідно з пунктом б частини 1 статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.
17. Отже, виникнення права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю пов'язується із користуванням річчю, а на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур - із користуванням земельною ділянкою. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 911/1779/17.
18. Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально-визначеної речі, власником якої є позивач.
19. Таким чином, право власності можна визнати лише на посіви, які знаходяться на певній земельній ділянці, але не на зібраний, перероблений чи вже реалізований врожай, адже після зібрання врожаю він стає сільськогосподарською продукцією і втрачає ознаки індивідуально-визначеного майна. Тому визнання права власності на врожай нерозривно пов'язане з правом вчиняти дії по збору такого врожаю (посівів).
20. Як встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка, на якій вирощено спірний врожай, перебуває у законному володінні та користуванні орендаря - ТОВ «Книга сіті». Відповідно спір про право власності на врожай безпосередньо стосується прав, інтересів та обов'язків ТОВ «Книга сіті» як землекористувача (орендаря), якому на момент здійснення позивачем посівів та збору врожаю належить право користування (оренди) відповідною земельною ділянкою.
21. Доводи скаржників про те, що ТОВ «Книга сіті» не є законним орендарем земельних ділянок не повинні були прийматись до уваги, оскільки як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наявних у справі витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, станом на момент розгляду справи у суді першої інстанції земельні ділянки скаржників перебували в оренді ТОВ «Книга сіті» на підставі договору оренди землі б/н від 01 серпня 2016 року строком на 7 років.
22. Згідно із частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
23. Доводи скаржників про набуття законної сили судовим рішення в іншій справі про визнання недійсними угод про розірвання договорів оренди із належним, на їх думку, орендарем Фермерське господарство імені Шевченка вірно не прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки зазначене скаржниками рішення не має наслідком автоматичного визнання недійсним чинного договору із ТОВ «Книга сіті».
24. Водночас, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, скаржники не позбавлені права захистити свої права, як власників земельних ділянок, іншим способом, встановленим законом.
25. Так, відповідно до пункту «б» частини першої статті 211 ЗК України за самовільне зайняття земельних ділянок юридичні особи несуть відповідальність відповідно до законодавства.
26. Згідно із пунктом «ґ» частини першої статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. При цьому згідно із пунктами «г» та «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки та погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь.
27. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами (стаття 157 ЗК України).
28. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).
29. У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 січня 2019 року у справі «ОСОБА_34 проти України» (заява №26646/07), де заявниця зверталася до судів України з вимогою компенсації за несанкціоноване використання її земельної ділянки на суму, що дорівнювала вартості зібраного врожаю, суд визначив, що заявниця має право на компенсацію за незаконне використання своєї земельної ділянки (втручання в право власності).
30. Отже, аналізуючи викладені вище норми права, вважаємо обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскаржуваним рішенням у цій справі не вирішувалось питання про права, інтереси та обов'язки власників земельних ділянок. Таким рішенням було вирішено питання про право власності на врожай. А враховуючи те, що на час виникнення спірних правовідносин земельна ділянка, на якій вирощено спірний врожай, перебувала в оренді, цей спір, та відповідно прийняте щодо нього судове рішення, стосується безпосередньо прав, інтересів та обов'язків не власника, а орендаря як особи, що була законним землекористувачем у період, коли був засіяний та вирощений спірний врожай.
31. При цьому як землекористувач, так і власник, із володіння якого незаконно вибула земельна ділянка, має право вимагати звільнення такої земельної ділянки та/або право на відшкодування збитків, завданих таким незаконним заволодінням. Слід зазначити, що не були предметом розгляду справи у суді першої інстанції питання звільнення самовільно зайнятої позивачем земельної ділянки, також не було предметом розгляду у цій справі й питання щодо відшкодування збитків, заподіяних землекористувачеві або власнику самовільним зайняттям земельної ділянки позивачем. Предметом розгляду у цій справі було лише право власності на врожай. Отже, такі вимоги можуть бути заявлені окремим позовом до суду за підвідомчістю, виходячи із предмета та суб'єктного складу спору.
32. Таким чином, оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не порушило прав та обов'язків скаржників та безпосередньо не стосується їх прав та обов'язків, оскільки спір про право власності на врожай, вирощений на орендованій земельній ділянці, стосується прав, інтересів та обов'язків орендаря такої земельної ділянки, а не її власника.
33. Отже, виходячи із змісту та суб'єктного складу спірних правовідносин, у цій справі, суд першої інстанції не вирішував спір про права власників земельних ділянок на спірний врожай, відповідно апеляційне провадження було закрито на законних підставах із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
34. Що стосується посилання скаржників на те, що висновок суду про те, що права фізичних осіб не порушені оспорюваним рішенням суду першої інстанції, суперечить іншому висновку суду про порушення їх прав, який міститься в ухвалі Рівненського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2017 року про відкриття апеляційного провадження, якою їх було залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, слід зазначити таке.
35. Рівненський апеляційний господарський суд ухвалами від 14 грудня 2017 року, залучивши фізичних осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, не презюмував наявності правового зв'язку фізичних осіб зі сторонами й предметом позову у справі.
36. Залучення фізичних осіб у якості третіх осіб на стадії прийняття апеляційних скарг не може впливати на законність та обґрунтованість оскаржуваної в касаційному порядку ухвали про закриття апеляційного провадження. Норма пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України є імперативною і має застосовуватися незалежно від того, чи були зазначені фізичні особи помилково залучені судом у якості третіх осіб.
37. Враховуючи викладене, касаційна скарга фізичних осіб підлягала залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін.
38. Що стосується касаційної скарги ОСОБА_33, то в цій частині слід погодитися з висновками Великої Палати Верховного Суду про необхідність закриття касаційного провадження, оскільки вона рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала, тому оскаржувана ухвала її прав та інтересів не зачіпає.
Судді: С. В. Бакуліна
О. Р. Кібенко
В.С. Князєв
Л. І. Рогач
В. Ю. Уркевич