Постанова
Іменем України
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 161/2498/18
провадження № 61-46259св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В.М. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 12 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Русинчука М.М., Осіпука В.В. та Матвійчук Л.В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
7 грудня 2017 рокуОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 У листопаді 2015 року надала згоду на реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 (син позивачки) та його малолітньому сину ОСОБА_4 (онук позивачки). В 2016 році ОСОБА_5 виселився з вказаної квартири в добровільному порядку знявшись з реєстрації місця проживання та почав проживати по АДРЕСА_2. Його малолітній син почав проживати з матір'ю ОСОБА_3 на АДРЕСА_3. Посилаючись на те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час, а також керуючись положеннями статей 383, 391 та405 ЦК України, статі 3 Сімейного кодексу України, просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2018 року позов задоволено: визнано ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням АДРЕСА_4 відповідно до статті 391 ЦК України та 150 ЖК України.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, підставою для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування своєю власністю. При цьому суд послався на АктПідгайцівської сільської ради від 20 лютого 2017 року, згідно з яким малолітня дитина ОСОБА_4 не проживає протягом останнього року в квартирі, яка належить позивачці, та дійшов висновку, що реєстрація відповідача у спірній квартирі порушує права ОСОБА_2 як власника, а обраний позивачкою спосіб захисту відповідає змісту порушеного права та буде ефективним інструментом для його відновлення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційний суд Волинської області від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_7 задоволено: рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 405 ЦК України малолітній ОСОБА_4, як член сім'ї позивача, не проживає у спірній квартирі з поважних причин, а тому його не можна вважати таким, що втратив право на користування жилим приміщенням за місцем реєстрації.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Волинської області від 12 вересня 2018 року, у якій просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржниця послалась, що підставами позову у правовідносинах, що виникли є положення статей 317, 319, 321 та 391 ЦК України, оскільки малолітній ОСОБА_4 ніколи не був членом її сім'ї, проживає разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_3 за іншою адресою, а його реєстрація у спірній квартирі перешкоджає реалізації (відчуженню) нерухомого майна. За таких собачин просить скасувати постанову Апеляційного суду Волинської області від 12 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а справу витребувано з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 17 липня 2014 року, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Красневичем О. А., зареєстровано в реєстрі за № 1131, копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 24402553 від 17 липня 2014 року.
Також судами встановлено, що у квартирі АДРЕСА_4, з 14 березня зареєстровані син власника квартири ОСОБА_5 та його малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який в квартирі не проживає протягом останнього року.
Також судами встановлено, що ОСОБА_5 з 20 січня 2017 року утримується у Луцькому слідчому ізоляторі, а малолітній ОСОБА_4 проживає з матір'ю ОСОБА_3 за місцем її реєстрації по АДРЕСА_5.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом зазначеної норми член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 6 липня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, треті особи служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. При цьому, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_4, якого позивачка просить визнати таким, що втратив право користування житлом, у якому він зареєстрований, є малолітньою особою та в силу свого віку і подій, що відбулися - затримання і арешт батька, не може самостійно проживати за місцем реєстрації та обирати місце проживання, а також його не можна вважати таким, що втратив право користування житлом за місцем реєстрації.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що між позивачкою та матір'ю дитини ОСОБА_3 склалися неприязні відносини, у зв'язку з чим малолітній ОСОБА_4 фактично позбавлений можливості проживати в спірній квартирі.
Разом з тим, позовну заяву ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСРзакріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК УРСР слід дійти висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 5 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
За таких обставин, встановивши, що у спірному будинку малолітній не проживає як член сім'ї позивача, суди помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 405 ЦК України, оскільки за встановлених судами фактичних обставин спір підлягає вирішенню з підстав статей 383та 391 ЦК України.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 є передчасним, оскільки зроблений без з'ясування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Так, у частині шостій статті 56 ЦПК України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» справи, що стосуються житлових і майнових прав неповнолітніх, зокрема, щодо втрати права користування жилим приміщенням, розглядаються судами за участю представника служби у справах дітей.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 197 ЦПК Українисуд вирішує питання про вступ у справу інших осіб у підготовчому засіданні.
З огляду на зазначені вимоги законодавства, оскільки спір стосується житлових прав неповнолітньої особи, у даній справі участь служби у справах дітей є обов'язковою, однак суд першої інстанції у порушення процесуальних норм розглянув справу без залучення представника служби у справах дітей та отримання висновку вказаної служби.
При цьому суд касаційної інстанції в силу положень статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання залучення учасника справи, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.
Відповідно до статті 389 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставами для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 402, 409,411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду Апеляційний суд Волинської області від 12 вересня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. О. Лесько
С. Ю. Мартєв
В. М. Сімоненко
В. В. Пророк