Постанова
Іменем України
18 березня 2019 року
м. Київ
справа № 344/7003/16-ц
провадження № 61-22430 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Мелещенко Л. В. від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Беркій О. Ю., Матківського Р. Й., Фединяка В. Д., від 21 грудня 2016 року,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТОВ «ЛК «Еталон») про визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів.
Позовну заяву мотивовано тим, що 12 березня 2016 року між ним та
ТОВ «ЛК «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу № 004122, за яким відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах договору у користування позивача автомобіль марки Dacia Logan, а він зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі відповідно до умов договору. Того ж дня, 12 березня 2016 року він здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача у розмірі 12 600 грн. Посилаючись на те, що укладений між сторонами договір не був нотаріально посвідчений, що вказує на його нікчемність, а також його умови не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують її права як споживача, позивач просив визнати цей договір недійсним та стягнути сплачену ним на виконання договору кошти у розмірі 12 600 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 24 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 12 березня 2016 року, укладений між ТОВ «ЛК «Еталон» та ОСОБА_4
Стягнуто з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_4 12 600 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, при цьому за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору купівлі-продажу транспортного засобу та договору оренди (найму), який відповідно до статті 799 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, як укладений за участю фізичної особи. Разом із тим, сторонами не додержано вимог закону про його нотаріальне посвідчення та, крім того, у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансової діяльності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «ЛК «Еталон» просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Спірний договір укладений з дотриманням вимог закону, які регулюють його укладання, ніяких порушень позивача як споживача послуг не допущено, нотаріальне посвідчення не є обов'язковим для договору фінансового лізингу.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами установлено, що 12 березня 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_4 був укладений договір фінансового лізингу
№ 004122 з додатками, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування позивача автомобіль Dacia Logan, а останній зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі відповідно до умов договору.
Відповідно до додатку № 1 до вищевказаного договору фінансового лізингу вартість предмета лізингу - автомобіля Dacia Logan становить 126 000 грн, авансовий платіж - 63 000 грн; щомісячний платіж - 5 250 грн, комісія за організацію - 12 600 грн та комісія за передачу - 3 780 грн.
Відповідно пункту 5.1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, що становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію, авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу.
У пункті 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі комісія за організацію), яка визначена у додатку № 1 і становить 10% вартості предмета лізингу), б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, визначений у додатку № 1 і становить 50% вартості предмета лізингу; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, розмір якої визначений у додатку № 1 та становить 3% вартості предмета лізингу.
Згідно з пунктом 8.2.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати другий лізинговий платіж, що складається з періодичних лізингових платежів, який включає: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору.
На виконання умов вищевказаного договору фінансового лізингу, позивач 12 березня 2016 року сплатив на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» платіж у розмірі 12 600 грн.
Суди встановили, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір за умови невиконання лізингоодержувачем цього договору, без завчасного повідомлення лізингоодержувача.
У пункті 4.3.6 договору передбачено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж або поставку предмета лізингу по причинах, які не залежать від лізингодавця, при цьому повертає сплачені кошти лізингоодержувачу відповідно до пункту 12.12 договору і сплачує штраф у розмірі 20% від сплаченої суми. Комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.
Однак право лізингоодержувача на розірвання договору в односторонньому порядку не умовами такого договору не передбачено.
Згідно з пунктом 5.4 договору лізингодавець залишає за собою право збільшувати вартість предмету лізингу до моменту його замовлення, відповідно при збільшенні вартості лізингоодержувач одноразово сплачує різницю, збільшується сума комісії за організацію договору.
У пунктах 12.1-12.18 договору встановлена відповідальність лише лізингоодержувача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, жоден з цих пунктів не передбачає такої відповідальності лізингодавця перед лізингоодержувачем. Вказані пункти розділу 12 встановлюють жорстку односторонню відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою (пункти 12.12, 12.13).
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України
від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
За змістом частини п'ятої цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Відповідно до частини 1 статті 807 ЦК України і частини 1 статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Згідно з частиною першою статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Разом з тим, відповідно до частини другої наведеної норми закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним, у зв'язку з чим, договірні умови можуть містити лише такі лізингові платежі, які передбачені переліком, встановленим законом, сплата яких здійснюється у порядку, встановленому договором.
Таким чином, законодавець відніс до договірного регулювання лише порядок сплати лізингових платежів, у той час як їх перелік встановлений законом та розширенню у договірному порядку не допускається. Водночас будь-яких інших платежів на користь лізингодавця, окрім лізингових, законодавством про фінансовий лізинг - не передбачено.
Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права і обґрунтовано дійшли висновку про те, що в оспорюваному договорі передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень, однак таке право у лізингоодержувача умови договору не містять, його укладено із сплатою комісії за організацію договору та закріпленням інших платежів, які не є лізинговими, умовами договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначені умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, враховуючи положення зазначених вимог чинного законодавства України, суди дійшли правильного висновку про те, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «ЛК «Еталон» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.
Разом із тим відповідачем не було надано доказів наявності у нього ліцензії на здійснення такої діяльності.
Крім того, вимоги щодо нотаріального посвідчення при укладенні договору фінансового лізингу від 12 березня 2016 року не були дотримані, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що цей правочин вчинено з порушенням вимог статті 220, частини другої статті 799 ЦК України.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення з відповідача на користь позивача 12 600 грн, оскільки вони були сплачені на виконання нікчемного правочину.
Доводи про те, що договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються установленими чинним законодавством вимогами щодо форми та змісту договору фінансового лізингу, а саме статтями 628, 799, 806 ЦК України.
Також необґрунтованими є доводи відповідача про те, що законодавством не передбачено обов'язкової наявності ліцензії під час укладення договору фінансового лізингу, оскільки згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня
2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області
від 21 грудня 2016 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С.Ф. Хопта