іменем України
19 березня 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/7132/18
Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/104/19
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого судді - Губар В.С.,
суддів - Вінгаль В.М., Кузюри Л.В.
із секретарем судового засідання - Шапко В.М.
Позивач - ОСОБА_2
Відповідачі- ОСОБА_3, Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Амбарнова Людмила Михайлівна, Чернігівська міська рада,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Амбарнової Людмили Михайлівни, Чернігівської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності за заповітом, визнання права власності в порядку спадкування за законом,
місце ухвалення судового рішення - м. Чернігів
дата складання повного тексту судового рішення - 20 жовтня 2018 року
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, після уточнення якого просила визнати недійсним свідоцтво про право власності за заповітом, видане 24.07.2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Амбарновою Л.М. про право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку з господарським будівлями та спорудами №75, що розташований по АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію, визнати за нею в порядку спадкування за законом (обов'язкова частка) право власності на 1/4 частку житлового будинку з господарським будівлями та спорудами №75, що розташований по АДРЕСА_1, визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом (обов'язкова частка) на 1/4 частку земельної ділянки загальною площею 0,0533 га, що знаходиться за адресою: вул. 1 Травня, 75, м. Чернігів.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідно до ст. 1241 ЦК України вона має право на обов'язкову частку на спадщину, що відкрилась після смерті її матері ОСОБА_5, але всупереч цьому, нотаріусом неправомірно видане відповідачу ОСОБА_3 свідоцтво про право власності за заповітом про право власності за нею на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами № 75 по АДРЕСА_1, у зв'язку з чим таке підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
Позивач посилається на те, що ОСОБА_3 звернулась до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом про визнання права власності на земельну ділянку і рішенням суду позов був задоволений, проте постановою Апеляцйного суду Чернігівської області від 25.05.2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування відмовлено. Тому позивач вважає що апеляційним судом встановлено, що вона відноситься до категорії осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині відповідно до ст.. 1241 ЦК України, а саме на 1/4 частку спадкового майна - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами № 75 по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією адресою, в порядку спадкування за законом (обов'язкова частка).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що її пенсійний вік визначений на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції на час призначення пенсії і становив 55 років, але відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсійний вік був зменшений до 50 років. Тому апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначеною нормою закону не встановлюється пенсійний вік, а закріплюються лише пільги щодо призначення пенсії громадянам які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
ОСОБА_2 вважає, що на час заведення спадкової справи 03.11.2016 року вона вже сім років була непрацездатною особою та отримувала пенсію як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому за приписами статті 1241 ЦК України має право на обов'язкову частку у спадщині після померлої матері.
Апелянт вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішення на положення ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, оскільки зазначена редакція закону була прийнята після призначення їй пенсії і на час отримання статусу пенсіонера було визначено статус отримувача пенсії на відповідних законних підставах. На переконання апелянта, використання зазначеної редакції закону судом першої інстанції є порушенням ст.. 58 Конституції України.
На думку апелянта, вирішуючи спір, суд мав прийняти до уваги постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2018 року, якою апеляційний суд визначив законне обґрунтування аналогічних суміжних пов'язаних між собою подій, які хоча і не є спільним первинним предметом позову, але в сукупності поєднують однорідні обставини вирішення спірної ситуації.
У встановлений судом строк відзиви учасниками справи не подавались.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіряючи аргументи скарги апеляційним судом встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області серії НОМЕР_1 від 03.11.2016 року.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне їй майно - 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами № 75 по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою загальною площею 0, 0533 га.
Дітьми померлого спадкодавця є позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3 та їх брат ОСОБА_7 Інших спадкоємців не встановлено.
За життя ОСОБА_5 04.03.2014 складений заповіт, за яким усе майно, де б воно не було і з чого б не складалось і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що за законом вона матиме право заповіла своїй доньці ОСОБА_3
З матеріалів справи убачається, що до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись позивач ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3 ОСОБА_7, син померлої ОСОБА_5, подав до нотаріальної контори заяву, у якій зазначив, що не має права на обов'язкову частку у майні спадкодавця.
24 липня 2017 року ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме на 1/2 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1
Постановою від 11 вересня 2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Амбарновою Л.М. відповідачу ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно - частку у праві власності на земельну ділянку № 75, що розташована у м. Чернігові по вул. 1 Травня, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 лютого 2018 року визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку площею 0,0533 га, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1
Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2018 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано і відмовлено ОСОБА_8 в задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 повинна бути залучена у справі в якості відповідача чи співвідповідача, а не третьої особи на боці відповідача, що унеможливлює розгляд позовних вимог ОСОБА_3 по суті у суді апеляційної інстанції.
Зазначені обставини в апеляційному суді сторонами не спростовані і не заперечувались.
Як на підставу позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на положення ст. 1241 ЦК України та та вважає, що має право обов'язкову частку у спадковому майні після померлої ОСОБА_5
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини мала 57 повних років, а отже не досягла пенсійного віку встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто її не можна вважати непрацездатною особою на час відкриття спадщини відповідно до діючого на той час законодавства, а тому вона не має права на обов'язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 ЦК України.
Також суд першої інстанції зазначив, що позивач при поділі спадкового майна не врахувала частку іншого спадкоємця за законом - свого брата ОСОБА_7, у зв'язку з чим неправильно визначила частку, на яку просить визнати право власності за собою.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, з огляду на таке.
Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення частин 1 та 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд враховує наступне.
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за законом або за заповітом.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1222, ч. 1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її у відповідності до вимог ч. 1 ст. 1268 ЦК України.
Відповідно до ст. 1241 ЦК України право на обов'язкову частку у спадщині мають право: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Апеляційним судом встановлено, що позивач є пенсіонером за віком при повному стажі з 14.07.2009 року, отримує пенсію відповідно до ст. 55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катасрофи» та ст. 26 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», на час відкриття спадщини їй виповнилось 57 років.
Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі щодо ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, наявна Спадкова справа, заведена 03 листопада 2016 року року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Амбарновою Л.М.
Згідно з ч.1 ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Визначення поняття непрацездатної особи міститься в ч.3 ст.75 Сімейного кодексу України та ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, непрацездатними є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Умови призначення пенсії за віком, в тому числі вік особи, яка має право на пенсію за віком, встановлений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тому, станом на 31.10.2016 року (на час відкриття спадщини) непрацездатні громадяни (абз. 17 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), а саме особи, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, це громадяни, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 цього закону.
Статтею 55 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» закріплені пільги щодо призначення пенсії громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла, як на час відкриття спадщини, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають, зокрема, жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року.
У рішенні Конституційного Суду України від 11.02.2014 року (справа N 1-1/2014) по справі за конституційним зверненням громадянина розкривається зміст поняття "повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 Кодексу щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії "непрацездатні" інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття "непрацездатний".
Апеляційний суд враховує, що для застосування до особи положень ст.1241 ЦК Кодексу щодо права на обов'язкову частку у спадщині необхідно керуватися положеннями законів ст. 75 Сімейного кодексу України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які дають визначення поняття непрацездатної особи, та вказують саме на досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно вважав, що факт отримання позивачем пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катасрофи, не свідчить про те, що вона досягла пенсійного віку, тобто, про її непрацездатність в розумінні ст.1241 ЦК України як особи, що має право на обов'язкову частку у спадщині, оскільки на день смерті матері вона досягла 57 років, а не 60 років, як це передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки пільга на зменшення пенсійного віку не розповсюджується на правовідносини щодо отримання спадщини.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у апеляційному суді та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Перевіривши доводи ОСОБА_2, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить передбачених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, які б безспірно підтвердили обґрунтованість заявлених вимог та є аналогічними доводам, виладеним в позовній заяві, яким суд першої інстанції дав обгрунтовану оцінку.
Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків оскаржуваного судового рішення і не впливають на правильність вирішення спору по суті та не містять передбачених процесуальним законом законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 10 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: