Номер провадження: 22-ц/813/610/19
Номер справи місцевого суду: 521/5388/15-ц
Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.
Доповідач Дрішлюк А. І.
27 лютого 2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Півнєву Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2017 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені, -
06 квітня 2015 року представник ПАТ «УкрСиббанк» - Васильченко С.О. звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені. Позивач просила суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за кредитним договором від 17 березня 2008 року в розмірі 61,310.79 дол. США (т. 1, а.с.2-4).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2017 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» було вирішено задовольнити. А саме стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за Кредитним Договором № 11315659000 від 17.03.2008 року в розмірі 61 310 дол. США 79 центів, що еквівалентно 1 415 700 грн 72 коп. - заборгованість по кредиту та процентам та 18 767 грн 55 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості, з яких: 55 224 дол. США 15 центів, що еквівалентно 1 275 156 грн 77 коп.; 6 086 дол. США 64 цента, що еквівалентно 140 543 грн 95 коп.; та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості: 3 260 грн 15 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту; 15 507 грн 40 коп. - пеня за прострочення сплати процентів. А також стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 3 654 грн (т. 1, а.с.143-145).
Не погоджуючись з вказаним рішенням 11 травня 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Апелянт посилається на те, що відповідачі належним чином не викликалися до судових засідань, а також вказує, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не була надана оцінка доказам та фактам, які мають суттєве значення для вирішення справи. Окремо апелянт зауважує, що позивачу - акціонерному комерційному інноваційному банку «Укрсиббанк» не надано право здійснювати валютні операції у вигляді надання та отримання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави; новим кредитором - ПАТ «Укрсиббанк» не було надано боржнику доказів переходу прав вимоги за кредитним договором, тобто, на думку апелянта, боржник має право не виконувати покладені на нього зобов'язання за спірним договором; додатки «графік погашення кредиту» та «додаток про сукупну вартість кредиту» сторонами не підписувались; ані в самому кредитному договорі, ані в інших документів не містяться графік погашення кредиту, з детальною інформацією загальної вартості кредиту для споживача, перелік всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговування та повернення, адміністративних витрат, витрат на страхування, юридичне оформлення, в тому числі, відсотків. В підсумку, посилаючись на норми законодавства, апелянт зазначає, що спірний кредитний договір є недійсним (нікчемним). Тому апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. При цьому апелянт просив суд розглядати справу за його участю (т. 1, а.с.151-164).
Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Сидоренко І.П. 31.05.2017 року було відкрито апеляційне провадження в справі, та ухвалою апеляційного суду від 31.05.2017 року справа була призначена до розгляду (т. 1, а.с.172-173). В зв'язку зі звільненням судді Сидоренко І.П. у відставку справа була передана на розгляд іншій колегії суддів під головуванням судді Ващенко Л.Г. (т. 1, а.с. 184-187). 15.11.2017 року представник апелянта подав до суду клопотання про призначення судової економічної експертизи в справі (т. 1, а.с. 200-201). 16.12.2017 року від представника позивача надійшли до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу. Представник позивача вказав на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, та характеризують позицію апелянта лише як спробу уникнення від виконання зобов'язання за кредитним договором, а тому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін (т. 1, а.с. 207-211). Судові засідання в справі неодноразово відкладались, в тому числі в зв'язку з неналежним повідомленням сторони.
В зв'язку з ліквідацією Апеляційного суду Одеської області протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа була розподілена колегії суддів Одеського апеляційного суду в складі головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М. Ухвалою від 18.01.2019 року справа була прийнята до провадження та призначена до розгляду Одеським апеляційним судом.
27.02.2019 року представник відповідача подав до суду клопотання, яким просив розглянути клопотання про призначення експертизи без участі представників відповідача та задовольнити його.
Одеський апеляційний суд 27.02.2019 року розглянув клопотання про призначення судової економічної експертизи та постановив ухвалу, якою відмовив в його задоволенні.
В судовому засіданні 27.02.2019 року представник позивача просив залишити без задоволення апеляційну скаргу. Інші учасники в судове засідання не з'явились. Про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою..
За змістом ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі порушили умови кредитного договору, а тому вирішив задовольнити вимоги позивача.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції 17.03.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11315659000 в сумі 61 000 дол. США. За умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит в повному обсязі в термін не пізніше 19.03.2029 року. Повертати суму кредиту та процентів позичальник зобов'язався ануїтентними платежами (т. 1, а.с. 5-12). В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 17.03.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 188473 (т. 1, а.с. 13-14).
Позивач надав до суду довідку-розрахунок заборгованості за кредитним договором № 11315659000 з якої вбачається, що останній платіж за кредитом позичальник (ОСОБА_2.) здійснив 17.03.2014 року (т. 1, а.с. 16, 19).
22.12.2014 року Банк направив відповідачам - позичальнику та поручителю - вимоги про погашення простроченої заборгованості у розмірі 930,70 доларів США (прострочена заборгованість за тілом кредиту) та 4412,48 доларів США (прострочена заборгованість по процентам). В тому випадку, якщо вимога не буде виконана протягом встановленого терміну, Банк залишив за собою право вимоги сплатити заборгованості за кредитним договором в повному обсязі (т. 1, а.с. 47-50).
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ч. 1 ст. 527 ЦК України встановлює, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України). Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті. Таку позицію висловив Верховний суд України в своїй постанові від 16.09.2015 року № 6-190цс15.
Разом з позовною заявою представник Банку надав до суду, серед іншого, копію Банківської ліцензії № 75 від 21.12.2001 року, а також Дозволу № 75-2 від 24.12.2001 року на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною 4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з Додатком до цього дозволу № 75-2 від 19.11.2002 року, яким визначаються операції з валютними цінностями, які можуть здійснюватись Банком (т. 1, а.с. 40-43). Отже, з матеріалів справи вбачається, що Банк, мав право надавати кредит в іноземній валюті. Відтак, відповідні доводи апелянта відхиляються.
Окрім іншого позивач надав до суду Статут ПАТ «УкрСиббанк» в новій редакції, погодженій Національним банком України 28.09.2013 року, з п. 1.1 якого вбачається, що Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» у зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк». Вказане спростовує доводи, наведені апелянтом в його скарзі.
Щодо належного повідомлення. В матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення - судової повістки на 03.04.2017 року на 14.45 год (дата ухвалення оскаржуваного рішення), яке було отримано представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 20.03.2017 року, про що свідчить його особистий підпис (т. 1, а.с. 141). Щодо посилань апелянта на недійсність спірного кредитного договору суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 звертався до суду з відповідним позовом, справа № 521/22102/14ц, та був залишений без розгляду ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18.05.2016 року, яка ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 30.09.2016 року залишена без змін (т. 1, а.с. 121). При цьому ст.204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину. Отже відповідні доводи апеляційної скарги судом відхиляться
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Крім того, діючим цивільним законодавством одним з основоположних принципів встановлений обов'язок боржника виконати своє зобов'язання належним чином, який полягає в тому, що зобов'язання повинно бути виконане належними сторонами, в належний спосіб, щодо належного предмета, та у встановлений строк. Неможливість виконання грошового зобов'язання боржником не звільняє його від встановленої законом відповідальності. Так само відносно кредитора. В тому випадку, якщо кредитор недобросовісно виконує свої зобов'язання, боржник має право застосувати передбачений законом порядок захисту своїх порушених прав та інтересів. Відтак, з наведеного вбачається, що діючим цивільним законодавством встановлений спеціальний механізм, спрямований на підтримання балансу інтересів сторін договору, який полягає в наданні відповідних гарантій сторонам договору та способів захисту, у випадку порушення їх прав та інтересів. При цьому, необхідно окремо зауважити, що цивільних процес носить змагальний характер, а тому сторони, з врахуванням стадії розгляду справи (перша інстанції, апеляційна, касаційна) повинні сприяти всебічному та правильному розгляду справи по суті, звертатися до суду з відповідними клопотаннями, користуватися наданими процесуальними правами, надавати відповідні докази на підтвердження своєї позиції і спростування доводів протилежної сторони тощо. Кожна сторона несе ризики вчинення/невчинення відповідних процесуальних дій. Разом з тим в процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі не здійснювали будь яких дій, направлених на спростування позиції позивача, не подавали заперечень, пояснень, альтернативних розрахунків, чим, власне, зайняли пасивну, за своїм характером, процесуальну позицію. Доводи апеляційної скарги зводяться лише до формальної критики процедури надання кредиту та не містять суттєвих зауважень щодо порушень судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права в процесі розгляду даної справи.
Щодо інших доводів апеляційної скарги. Апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, оскільки доводи апелянта не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, а правильне по суті рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2017 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк
М.М. Драгомерецький
П.М. Черевко
Повний текст постанови виготовлено 25 березня 2019 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк
27.02.2019 року м. Одеса