Номер провадження: 22-ц/813/899/19
Номер справи місцевого суду: 368/1543/15-ц
Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
12.03.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,
за участю секретаря - Чепрас А.І.,
учасники справи:
позивач - Державна установа «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)»
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року у складі судді Мазун І.А.,
У серпні 2015 року Державна установа «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за харчування та комунально-побутові послуги у сумі 5315,64 грн., у зв'язку з тим, що засуджений в період з 26.11.2014 по 05.08.2015 не працював, не отримував заробітну платню, тому не було відрахувань за харчування та комунальні послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року позов залишений без задоволення, оскільки відповідач деякий час у період його звільнення від певних видів робіт працював, з його заробітної платні були здійсненні відрахування на харчування та комунальні послуги.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Державна установа «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач під час відбування покарання категорично відмовлявся від виконання будь-яких робіт та написав заяву про відмову від них, яка долучена до справи, що зумовило відсутність коштів на рахунку відповідача та неможливість здійснення відрахувань на харчування та комунальні послуги.
У червні 2018 року Державна установа «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» надала заяву про розгляд справи без участі його представника.
У судовому засіданні 12.03.2019 ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги і залишити рішення без змін.
У судове засідання 12.03.2019 представник Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі його представника.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 09.09.2013 ОСОБА_2 визнано винним у здійсненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
ОСОБА_2 утримувався в ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№115)» з 05.02.2014 по липень 2015 року.
У квітні 2015 року ОСОБА_2 подав до ДУ «Кагарлицька виправна колонія (№115)» заяву про відмову від всіх видів робіт за станом здоров'я.
05.02.2014 ОСОБА_2 була надана підписка, в якій він просив адміністрацію Кагарлицької виправної колонії (№115) протягом періоду його перебування відраховувати з його особового рахунку грошові кошти за його харчування в колонії, надані йому адміністрацією колонії білизну, комунально-побутові та інші послуги.
Як вбачається з особового рахунку №Л-47 по обліку особистих грошей та операцій за безготівковим розрахунком, відкритого на ім'я ОСОБА_2, з його заробітної плати відраховувалися кошти за харчування за 2014 рік, а саме квітень, червень-серпень, жовтень-листопад, також були відрахування за лютий 2015 року за харчування.
Інших відрахувань із заробітної плати здійснено не було.
Відповідно до направлень Кагарлицької центральної районної лікарні від 09.04.2014 та від 19.11.2014 ОСОБА_2 було направлено на стаціонарне лікування у відділення неврології та травматології.
Згідно з копією довідки лікарів ВКК поліклініки Кагарлицької центральної районної лікарні №1851 від 20.08.2014 на ім'я ОСОБА_2, він потребує звільнення від важкої фізичної праці, підйому вантажу більше 10 кг, довготривалого перебування на ногах та переохолодження з терміном шість місяців.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідача було звільнено від певних видів робіт з 20.08.2014 по 20.02.2015.
Згідно з копією довідки Кагарлицької лікарської консультативної комісії №1469 від 04.03.2015 вбачається, що ОСОБА_2 потребує звільнення від важкої фізичної праці, підйому вантажів, довготривалого перебування на ногах терміном на шість місяців. Разом з тим на вказаній довідці є припис від 18.03.2015 про те, що він може працювати вагарем, черговим КПП та робітником по двору.
Тобто відповідача було звільнено від певних видів робіт з 04.03.2015 по 04.09.2015.
Згідно з копією медичного висновку від 30.07.2015, складеного фельдшером Кагарлицької виправної колонії №115, відповідач був оглянутий, патологій у нього не виявлено, за станом здоров'я може працювати.
Згідно з копією медичного висновку від 06.08.2015, складеного фельдшером Кагарлицької виправної колонії №115, відповідач був оглянутий, патологій у нього не виявлено, за станом здоров'я може працювати.
Таким чином, надані медичні висновки фельдшера колонії суперечать довідці Кагарлицької лікарської консультативної комісії №1469 від 04.03.2015, однак суд першої інстанції правомірно не прийняв їх до уваги, оскільки як такі, що складені одноособово фельдшером колонії, не спростовують висновку консультативної комісії, яка є колегіальним органом.
Згідно відповіді позивача на запит суду першої інстанції від 15.03.2017 відповідачу пропонувалася робота різноробочим в городній бригаді, оскільки зазначені у приписці до довідки посади не передбачені штатним розкладом, копія якого відсутня в матеріалах справи.
Згідно ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Згідно ч.1 ст. 121 Кримінально-виконавчого кодексу України особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують комунально-побутові та інші надані послуги в тому числі й харчування.
Відповідно ст.ст. 115,118 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції станом на грудень 2014 року) особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Засудженим надається індивідуальне спальне місце і постільні речі. Вони забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам - понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, звільненим від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.
Засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Перелік робіт і посад, на яких забороняється використовувати засуджених до позбавлення волі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.
Згідно п.п.6.1,6.3.1,6.3.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 №396/5, засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Із засуджених, які не працюють (крім осіб, зазначених у підпункті 6.3.2 цього пункту), вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності у засудженого коштів на особовому рахунку установа (слідчий ізолятор) має право пред'явити йому позов через суд. Засудженим неповнолітнім, інвалідам I та II груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам і жінкам, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та не одержують пенсії, а також особам, звільненим від роботи через хворобу, у тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача коштів за харчування та комунально-побутові послуги, від роботи відповідач був звільнений з поважних причин, тому харчування та комунальні послуги могли надаватися безоплатно.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.1,5,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Державної установи «Кагарлицька виправна колонія (№ 115)» залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 25.03.2019.
Головуючий:
Судді: