465/4605/18
2-а/465/42/19
Іменем України
14.03.2019 року м. Львів
Франківський районний суд міста Львова у складі:
головуючої судді Мартинишин М.О.
з участю секретаря Мацко Х.Д.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського Управління патрульної поліції у Львівській області ст. лейтенанта поліції ОСОБА_2
про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, -
позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ОСОБА_1 ЕАА №495974 від 23.07.2018 року, а справу про адміністративне правопорушенням щодо нього закрити за відсутності у його діях складу правопорушення. Вважає, що таке рішення відповідача є протиправним, а притягнення до адміністративної відповідальності - безпідставним, а тому просить таку постанову скасувати, а провадження по справі закрити у зв'язку за відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення. Просить позов задовольнити.
У судовому засіданні позивача позов підтримав, дав пояснення аналогічні викладених у позові. Просить позов задовольнити.
Відповідно до ст. 163 КАС України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.
Своїм правом відповідач не скористався, в судове засідання не з'явився і відзив на позов не надав.
Оскільки відповідач у судове засідання, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце слухання справи, не з'явився, а тому суд вважає, що справу слід слухати його відсутності на підставі наявних у справі доказів, достатніх для постановлення рішення.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що 23.07.2018 року інспектор Управління патрульної поліції у Львівській області ОСОБА_2 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ОСОБА_1 ЕАА №495974.
Як вбачається із постанови, що ОСОБА_1 23.07.2018 року о 09:58:49 год. керуючи автомобілем НОМЕР_1 по вул. Коновальця,103 у м.Львові здійснив виїзд на трамвайну колію зустрічного напрямку, чим порушив п.11.9 ОСОБА_3 дорожнього руху України.
Стаття 6 у ч. 1 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що, мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Під час винесення постанови не дотримано вимог статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та дотримання процесуального порядку кожної справи.
Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
В силу змісту ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно змісту ч.1 ст.14-1 КУпАП до адміністративної відповідальності притягаються власники (співвласники) транспортних засобів за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, що останній 23.07.2018 року о 09:58 год. керуючи автомобілем НОМЕР_1 по вул. Коновальця,103 у м.Львові не порушував правил дорожнього руху, так як здійснив маневр об'їзду автомобіля, який створив йому аварійну ситуацію та внаслідок якого він лівим колесом наїхав на трамвайну колію зустрічного руху, а тому суд дає віру тому, що ОСОБА_4 в даному випадку не порушував вимоги п.11.9 ОСОБА_3 дорожнього руху України.
Попри це, суд звертає увагу на те, що працівниками поліції не здійснено повної фото чи відеофіксації правопорушення та не було зібрано належних та допустимих доказів, які б могли підтвердити факт і встановити вину позивача у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, та не відібрано пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, тощо, відтак твердження відповідача, що позивач порушував вимоги п.11.9 ОСОБА_3 дорожнього руху України є припущенням.
При цьому, суд наголошує, що постанова у справі про адміністративне правопорушення не може ґрунтуватись виключно на висновках працівників поліції, за відсутності доказів винуватості особи, отриманих не інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом.
Як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України у п.1 Постанови від «06» березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 62 Конституції України встановлює “призумцію невинуватості”, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У даній справі, крім висновків відповідача, який склав постанову у справі про адміністративне правопорушення, відсутні будь-які допустимі докази на підтвердження факту порушення позивачем ОСОБА_3 дорожнього руху, у зв'язку із чим, з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.
При цьому, судом враховано, що в ході судового розгляду відповідачем не надано доказів, зокрема, матеріалів фіксації порушення позивачем ОСОБА_3 дорожнього руху на спростування його позовних вимог та заперечень позивача щодо факту вчинення адміністративного правопорушення.
У силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».
Окрім цього, згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (параграф 34 рішення у справі Тейксейра де Кастро проти Португалії від 9 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі Шабельника проти України від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканність, на повагу до приватного і сімейного життя, таємницю кореспонденції, на недоторканність житла (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно зі ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із ст. 9 КУпАП у ОСОБА_1 в даному випадку відсутнє адміністративне правопорушення (поступок), оскільки в його діях не була протиправної, винної(умисної або необережної) дії чи бездіяльності, якою було б порушено ч.2 ст. 122 КУпАП.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена без врахування та належної перевірки всіх обставин справи щодо наявності чи відсутності в діях позивача ознак правопорушення, за яке законом передбачено адміністративну відповідальність, не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення правопорушення.
Згідно ч. 3 ст. 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Разом з тим, на час судового розгляду справи особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З вищевказаного, суд вважає, що відповідач доказів правомірності винесення постанови не надав, вимоги позивача щодо скасування постанови є правомірними і такі позовні вимоги підлягають до задоволення, а тому слід постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ОСОБА_1 ЕАА №495974 від 23.07.2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП - скасувати та провадження у справі про адміністративне правопорушенням - закрити.
Керуючись ст.ст. 8, 9, 20, 28, 44, 47, 77, 90, 192, 210-211, 241-246, 250, 286, 294 КАС України, суд, -
позов задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ОСОБА_1 ЕАА №495974 від 23.07.2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП - скасувати та провадження у справі про адміністративне правопорушенням - закрити.
Рішення може бути оскаржено сторонами безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Франківський районний суд м.Львова
Повне судове рішення складено 25.03.2019 року.
Суддя Мартинишин М.О.