Справа № 369/9263/17
Провадження № 2/369/111/19
Іменем України
01.03.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Дубас Т.В.,
за участю секретаря - Водала А.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, стягнення грошової компенсації, -
У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до районного суду з вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що з 1991 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Солом*янського районного суду м.Києва від 17.03.2015 року шлюб між ними розірвано. За час шлюбу відповідачем було придбано земельну ділянку площею 0,0980 га, автомобіль Fiat Doblo, д.н.з. НОМЕР_1 та розпочато будівництво приватного будинку на вказаній земельній ділянці. Звернула увагу суду, що спірна земельна ділянка була придбана за кошти батьків позивача, які були ій подаровані на цю купівлю. Доказом цьому зазначає ту обставину, що 23.03.2007 року батьками позивача було знято з банківського рахунку 45 000,00 дол. США, а на наступний день - 24.03.2007 року було оформлено договір купівлі-продажу земельної ділянки на суму 40 000,00 дол. США. Тобто. Земельна ділянка була придбана за її особисті кошти, а тому є її особистою власністю. У 2010 році за спільні кошти подружжя відповідачем було придбано автомобіль Fiat Doblo, д.н.з. НОМЕР_1 . У вересні 2014 року відповідач без отримання її згоди здійснив відчуження зазначеного автомобіля, а кошти від продажу спірного автомобіля використав не в інтересах сім*ї та без дозволу іншого з подружжя. Тому вважає, що має право вимагати у відповідача компенсацію вартості її частки у автомобілі, а саме - на компенсацію вартості 50% автомобіля. Оскільки остання відома позивачу вартість автомобіля становить 10 000,00 дол. США, то сума компенсації складає 5 000,00 дол. США, що станом на момент звернення до суду із позовом складає 127 750,00 грн. Окрім того, позивач зазначає. що після купівлі земельної ділянки, вони з відповідачем розпочали будівництво житлового будинку, який не прийнятий в експлуатацію. Вартість будівельних робіт та матеріалів, що були здійснені, становить 50 000,00 дол. США, з яких 5 000,00 дол. США - кошти, які залишилися з грошей, що були подаровані позивачу її батьками 23.03.2007 року та 27 826,00 дол. США - кошти, які були подаровані позивачу батьками 10.07.2007 року для будівництва цього житлового будинку. Отже, на будівництво житлового будинку позивачем та відповідачем було витрачено 17 174,00 дол. США (50 000,00 - 5 000,00 - 25 826,00). Спільних сімейних коштів. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, частка одного із подружжя у спільному майні є 50%, то можна припускати. Що відповідач витратив на будівництво житлового будинку 8 587,00 дол. США, що у відсотковому відношенні становить 17,17% вартості будівельних матеріалів, які знаходяться у формі незавершеного будівництва. Тобто, частка позивача у незавершеному будівництві становить 82,83% (100%-17,17%).
Тому просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0980 га. що знаходиться в АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 127 750, 00 грн. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 82,83% незавершеного будівництва (будівельні матеріали і конструктивні елементи житлового будинку та усіх наявних надвірних господарських будівель і споруд), яке здійснюється за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 31.08.2017 року відмовлено ОСОБА_1 у клопотанні про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву залишено без руху.
14.09.2017 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали судді від 31.08.2017 року.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 14.09.2017 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14.11.2017 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано від приватного нотаріуса Федотової Ольги Віталіївни копію нотаріальної справи, сформованої на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2007 року №1353 земельної ділянки площею 0, 0980 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , покупцем по якій був ОСОБА_2 ; Регіонального сервісного центру МВС у Київській області інформацію про прізвище, ім'я та по-батькові власника автомобіля Fiat Doblo д.н.з. НОМЕР_1 ; адресу місця проживання власника автомобіля Fiat Doblo д.н.з. НОМЕР_1 ; КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області копію інвентаризаційної справи домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.01.2018 року у справі призначено будівельно-технічну та оціночно-будівельну експертизу.
04.10.2018 року матеріали цивільної справи повернулись із експертної установи без виконання у зв'язку із не проведенням попередньої оплати експертизи.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 04.10.2018 року відновлено провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.12.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні позивачка вимоги позовної заяви підтримала у повному обсязі. Просив суд задовольнити позов.
У судове засідання відповідач не з'явився. Про час, день та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду невідомі. Письмовий відзив до суду не надходив.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За відсутності заперечень позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.
Заслухавши пояснення позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
При розгляді справи судом встановлено, що 06 липня 1991 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у Палаці реєстрації шлюбів та новонароджених, актовий запис №2494, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 .
Від спільного проживання сторони мають трьох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Соломянського районного суду м.Києва від 17 березня 2015 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
24.03.2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотовою О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1353.
Згідно п.п. 1.1, 1.2 договору ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0.0980 га, розташовану на території АДРЕСА_1 , цільове призначення - для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.
Пунктом 2.1. сторони погодили ціну, а саме продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчиняється за 60 000,00 грн.
Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Оскільки спірна земельна ділянка придбана сторонами за час перебування в зареєстрованому шлюбі, тому суд вважає дане майно спільною сумісною власністю подружжя.
Суд критично оцінює пояснення позивача ОСОБА_1 , що в придбання вищевказаного майна були вкладені лише її особисті подаровані кошти, так як належних та допустимих доказів цим обставинам суду не подано.
За ст.ст. 717, 718 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Також чинним законодавством встановлена форма договору дарування. Так, ст. 719 ЦК України передбачено, що договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Так, позивач ОСОБА_1 зазначає, що 23 березня 2007 року та 10 липня 2007 вона уклала зі своїми батьками договір дарування грошей у розмірі 5 000,00 дол. США та 27 826,00 дол. США відповідно. На підтвердження своїх доводів позивач надала суду заяви на видачу готівки №474100 від 23.03.2007 року та за №61112 від 10.07.2007 року, з яких вбачається джерело походження коштів ОСОБА_7 .
Дані докази суд до уваги не бере, оскільки договір дарування грошових коштів має бути укладений в письмовій формі, а також підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, оскільки їх розмір перевищує встановлені законодавчі обмеження.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації вартості частки спірного автомобіля слід зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частиною першою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
У пунктах 19, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Проте розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою відповідно до положень ЦК України, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Згідно з даними наявних автоматизованих інформаційно-пошукових систем станом на 05.12.2017 року, транспортний засіб Fiat Doblo д.н.з. НОМЕР_1 серед зареєстрованих на території Київської області не значиться. Що підтверджується листом Регіонального сервісного центру МВС в Київській області № 31/10-5448 від 11.12.2010 року.
Згідно листа Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві від 05.01.2018 року №31/26-1667 вбачається, що згідно даних автоматизованої інформаційно-пошукової системи МВС станом на 20.12.2017 року автомобіль Fiat Doblo, 2004 року випуску, синього кольору, кузов НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 від 10.11.2010.
В ході розгляду справи позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів щодо визначення вартості спірного автомобіля. Клопотання про призначення авто товарознавчої експертизи позивачем не заявлялись.
Відповідно до ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У зв'язку із вищенаведеним позовні вимоги в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Окрім того, позовні вимоги в частині визнання права власності за позивачем на об'єкт незавершеного будівництва не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У постанові судової палати у ицвільних справах Верховного суду України від 07 вересня 2016 року № 6-47цс19 вже було усталено практику щодо визнання об'єкта незавершеного будівництва таким, що може належити на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (стаття 368 ЦК України).
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в п. 15 постанови №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших нерухомих прав» роз'яснив, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК).
У зв'язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.
Таким чином, законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду України по справі №6-159 цс15, викладену в постанові від 27.05.2015 року, не передбачено визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
У судовому засіданні та з пояснень сторін встановлено, що будівництво об'єкту незавершеного будівництва розпочато сторонами за час перебування у шлюбі на спірній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .
З декларації про готовність до експлуатації об'єкта нерухомості, будівництва якого здійснено на підставі будівельного паспорту серія КС141183442341 від 10.12.2018 року зазначено, що будівництво житлового будинку та господарських будівель здійснено за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484201:01:003:0230. Технічну інвентаризицію проведено на підставі технічного паспорту №3544-2018 від 19.11.2018 року.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №155181076 станом на 05.02.2019 року вбачається, що право власності на житловий будинок загальною площею 155,6 кв.м., житловою площею 86,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 13.12.2018 року за ОСОБА_2 на підставі технічного паспорту №3544-2018 від 05.11.2018 року, декларації про готовність об'єкта до експлуатації КС141183442341 від 10.12.2018 року.
Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки чинне законодавство, зокрема норми матеріального права, що регулюють правовідносини щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, не передбачає такого способу захисту, як визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, зважаючи на ту обставину, що спірний житловий будинок прийнято до експлуатації.
28.02.2019 року у судовому засіданні позивачем подано заяву про зміну предмета позову та позовна заяву у новій редакції, в якій ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 82,83% спірного житлового будинку, яка була повернута позивачу у зв'язку із пропуском строку подання такої заяви. Клопотань про повернення на стадію підготовчого провадження позивачем не заявлялось.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Керуючись ст.ст. 3, 21, 57-74 СК України, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, стягнення грошової компенсації - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0980 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484201:01:003:0230.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0980 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484201:01:003:0230.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704 грн 80 коп грн (сімсот чотири грн. вісімдесят коп.) на користь ОСОБА_1 .
У решті позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Повний текст рішення складено 25.03.2019.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .
Суддя: Дубас Т.В.