26 березня 2019 року справа №200/12927/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 р. у справі № 200/12927/18-а (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Волноваського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Волноваського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії щодо припинення страхових виплат з 01.03.2018 року та скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 01.03.2018 року №0542/4274/4274/9; зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Волноваського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити щомісячні страхові виплати та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат за період з 01.03.2018 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року позов задоволено, а саме суд: визнав протиправними дії Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Волноваського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення страхових виплат ОСОБА_2, з 01.03.2018 року; скасував постанову Волноваського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області від 01.03.2018 року №0542/4274/4274/9 якою припинено потерпілому ОСОБА_2, номер справи 4274, номер випадку 4274 щомісячну страхову виплату в розмірі 1591, 66грн. з 01.03.2018 року; зобов'язав Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Волноваського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат за період з 01.03.2018 року; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 гривень 80 копійок.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що позивачу припинено виплату у зв'язку з не підтвердженням місця проживання позивача на підконтрольній території. Позивач після отримання постанови про припинення страхових виплат не звертався до Волноваського відділення ФССУ за продовженням страхових виплат, не надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, отже, право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат позивач не підтвердив в розумінні постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 11.12.2014 № 20 .
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_3 з 10 липня 2014 року має зареєстрований страховий випадок - профзахворювання, є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження с.Нікішене Шахтарського району Донецької області, а фактичне місце проживання/перебування відповідно до довідки від 22.12.2016 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи - на підконтрольній українській владі території є м. Волноваха Донецької області (а.с.9).
Після переміщення з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на підконтрольну українській владі територію перебуває на обліку у відокремленому підрозділі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - Волноваському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як отримувач страхових виплат.
Постановою Волноваського відділення управління ВД Фонду соціального страхування України в Донецькій області відповідно до ст.. 46, 47 Закону України від 23.09.1999 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" прийнято рішення про припинення потерпілому ОСОБА_2 номер справи 4274, номер випадку 4274 щомісячна страхова виплата в розмірі 1591, 66грн. з 01.03.2018 року (а.с.10).
Матеріалами справи підтверджено, що страхові виплати не виплачуються позивачу з 01.03.2018 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд виходить з такого.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати соціальних виплат позивачеві з 01.03.2018 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" .
За положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено на підставі рішення комісії № 81 від 22.02.2018 у зв'язку із не підтвердженням місця проживання позивача. Водночас, частиною 1 ст. 46 Закону №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено.
Оскільки позивач з 2016 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території, виплата належних позивачу страхових виплат має бути здійснена управлінням на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1105-XIV.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві страхові виплати. В той же час, Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не встановлює жодних випадків для припинення виплати страхових виплат для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи,
Суд зазначає, що підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат. Постанова КМУ № 365 та постанова правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 11.12.2014 № 20 не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання страхових виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
Крім того, зміна місця проживання або тимчасова відсутність за місцем проживання після призначення виплат, у розумінні статті 46 Закону № 1105, не може вважатися належної підставою для припинення виплати та невиплаті недоодержаних позивачем сум.
Так, стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою , як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи отриманих позивачем виплат, право громадянина на призначення та отримання ним страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
З урахуванням викладеного суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з березня 2018 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правомірно задоволено позов.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 р. у справі № 200/12927/18-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 р. у справі № 200/12927/18-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 26 березня 2019 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова