1/8
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 березня 2019 року № 640/18337/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Шевченківський районний у місті Києві військовий комісаріат
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. 16), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Шевченківський районний у місті Києві військовий комісаріат (надалі - третя особа, 02111, м. Київ, вул. Салютна, буд. 4), у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що відсутні правові підстави для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
Третя особа письмових пояснень на позовну заяву або відзив на позовну заяву не надала.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31 жовтня 1983 року по 25 листопада 1985 року проходив військову службу в складі діючої армії, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією дублікату військового квитка серії НОМЕР_1 (Т.1, арк. 45-49).
Відповідно до довідки Шевченківського районного у місті Києві військового комісаріату від 24 липня 2018 року №27, ОСОБА_1 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях) - розмінування бойових мін періоду Другої світової війни 1941-1945 років на території колишнього СРСР - Латвія (м. Лієпая) з 26 квітня 1984 року по 25 листопада 1985 року, в/ч НОМЕР_2 (Т.1, арк. 11).
13 квітня 1990 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 та після реєстрації шлюбу змінив дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 » на прізвище дружини « ОСОБА_4 » (Т.1, арк. 51).
Відповідно до Витягу із протоколу №9 від 27 вересня 2002 року засідання комісії Київського міського військового комісаріату з розгляду статусу ветеранів війни за результатами розгляду документів, які були представлені ОСОБА_5 , комісія постановила видати останньому посвідчення учасника бойових дій (розмінування) (Т.1. арк. 43).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано 02 листопада 2000 року (Т.1, арк. 52).
Згідно з копією свідоцтва про зміну прізвища, імені, по-батькові ОСОБА_5 змінив прізвище « ОСОБА_4 » на прізвище « ОСОБА_3 », про що в книзі реєстрації актів про зміну прізвища, імені та по батькові 14 травня 2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції міста Києва зроблено запис №69 (Т.1, арк. 53).
У відповідності до копії Списку №21 (дублікат) на видачу посвідчення учасникам бойових дій по Шевченківському районному у місті Києві військовому комісаріату згідно Закону України «Про статус ветерані ВВВ, гарантії їх соціального захисту» сержанту ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 10 серпня 2006 року та зазначено, що останній проходив військову службу у в/ч НОМЕР_4 , розмінування з 18.12.1984 по 20.12.1984, довідка ЦАМО, витяг з протоколу комісії КМВК №9 від 27.09.2002 (Т.1, арк. 44,5).
07 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії за віком, зазначивши, що має статус учасника бойових дій (Т.1, арк. 40).
Вказану заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами прийнято відповідачем 07 серпня 2018 року та зареєстровано за №4850.
Згідно з розрахунку стажу позивача, складеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, позивач має 2 роки 25 днів військової служби, 15 років 4 місяці 7 днів - страхового стажу з 01 липня 2000 року, 11 років 10 місяців 7 днів, всього позивачу нараховано стаж у 35 років 3 дні (Т.1, арк. 38).
27 серпня 2018 року начальником контролю за призначеннями та перерахунками пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві надано висновок зауважень та пропозицій щодо призначення позивачу пенсії за віком, з якого вбачається, що під час вирішення даного питання необхідно обґрунтувати правомірність призначення даного виду пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років, оскільки з довідки Шевченківського РВК від 24 липня 2018 року за №27 не вбачається участь заявника в бойових діях, а також рекомендовано звернути увагу на те, що у довідці відсутня підстава її видачі (Т.1, арк. 36).
Відповідно до копії протоколу 4850 від 06 вересня 2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю у останнього такого права (Т.1, арк. 37).
07 вересня 2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві прийнято рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 розділу XV прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки згідно довідки, виданої Шевченківським районним у місті Києві військовим комісаріатом від 24 липня 2018 року №27 ОСОБА_1 брав участь у розмінуванні бойових мін періоду Другої світової війни 1941-1945 років на території колишньої СРСР - Латвія з 26 квітня 1984 року по 25 листопада 1985 року, що не відповідає постанові Кабінету Міністрів України №63 від 08 лютого 1994 року, про що позивача повідомлено листом від 18 вересня 2018 року за №78902/03 (Т.1, арк. 34,33).
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Позивач зазначає, що він є учасником бойових дій та проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, займався розмінуванням мін періоду Другої світової війни 1941-1945 років на території колишньої СРСР - Латвія з 26 квітня 1984 року по 25 листопада 1985 року. вказана служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
07 серпня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення йому пенсії на пільгових умовах.
Листом від 18 вересня 2018 року за №78902/03 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про відсутність в нього права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, у зв'язку з чим, в призначенні пенсії позивачу відмовлено.
Як зазначає позивач, перелік держав, періоди бойових дій, визначені постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08 лютого 1994 року не є вичерпним, а посилання відповідача на вказану постанову не є підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки, за доводами позивача, не підтверджує того факту, що позивач не перебував на території бойових дій.
Позивач вважає, що ним подано до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві усі необхідні документи для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. А останнім протиправно відмовлено в її призначенні.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що обов'язковою умовою для надання статусу учасника бойових дій є встановлення факту участі у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ на відповідній території у зазначений період.
При цьому, представник відповідача послався й на те, що позивач брав участь у розмінуванні бойових мін періоду Другої світової війни 1941-1945 років на території колишньої СРСР - Латвія з 26 квітня 1984 року по 25 листопада 1985 року, що не відповідає постанові Кабінету Міністрів України №63 від 08 лютого 1994 року, а тому позивач немає законних підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
ВИСНОВКИ ЩОДО НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ПОРУШЕНЬ
З огляду на викладене, судом встановлено протиправність відмови відповідача та порушення прав, свобод і інтересів позивача в частині відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (надалі - Закон України від 05.11.1991 №1788-ХІІ) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейські, які брали участь у бойових діях, а також ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, а також батьки і дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, мають право на пенсію: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час*.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території з метою визначення організаційних заходів щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зокрема, вказаним Переліком визначено державу Латвію та період бойових дій з 1944 - 1951 роки (ліквідація диверсійно-терористичних груп, бандитизму).
У примітці 6 вказаної постанови зазначено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій».
Згідно статті 57 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31 жовтня 1983 року по 25 листопада 1985 року проходив військову службу в складі діючої армії.
В період проходження військової служби в складі діючої армії приймав участь у розмінуванні бойових мін періоду Другої світової війни 1941-1945 років на території колишнього СРСР - Латвія (м. Лієпая) з 26 квітня 1984 року по 25 листопада 1985 року, в/ч пп42216.
У зв'язку з чим сержанту ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 10 серпня 2006 року.
Враховуючи положення примітки №6 постанови Кабінету Міністрів України №63 від 08 лютого 1994 року, суд дійшов висновку про те, що позивач дійсно приймав участь у бойових діях на території інших країн, де велись бойові дії, в період проходження військової служби, у зв'язку з чим останньому було видано посвідчення учасника бойових дій.
07 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії за віком, зазначивши, що має статус учасника бойових дій, проте, у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку позивачу відмовлено на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07 вересня 2018 року, оскільки згідно довідки, виданої Шевченківським районним у місті Києві військовим комісаріатом від 24 липня 2018 року №27 ОСОБА_1 брав участь у розмінуванні бойових мін періоду Другої світової війни 1941-1945 років на території колишньої СРСР - Латвія з 26 квітня 1984 року по 25 листопада 1985 року, що не відповідає постанові Кабінету Міністрів України №63 від 08 лютого 1994 року, про що позивача повідомлено листом від 18 вересня 2018 року за №78902/03.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач відноситься до категорії осіб з числа учасників бойових дій, яким надано статус учасника бойових дій саме у зв'язку з прийняттям участі у бойових діях, а тому має право на дострокове призначення пенсії за віком.
Таким чином, судом встановлено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком відповідачем не повно та не всебічно розглянуто документи, які були подані ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії, а тому з метою ефективного захисту прав позивача, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним й скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07 вересня 2018 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, оскільки визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком не забезпечить ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів останнього.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд приходить до висновку про їх передчасність, оскільки судом встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, не повно та не всебічно розглянувши усі документи, які необхідні для такого призначення, а тому з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 07 серпня 2018 року з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням вимог частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:
- про визнання протиправним й скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07 вересня 2018 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 07 серпня 2018 року з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, а матеріалами справи не підтверджено понесення іншими учасниками справи судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат між сторонами.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07 вересня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07 серпня 2018 року, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова