Справа №295/1317/19
2/295/1191/19
14.03.2019 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого судді Ведмідь Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Бойченко Т.М.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
ОСОБА_1, звернулася з позовом до суду, у якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь для утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з дня подачі позову і до досягнення дитиною повноліття, мотивуючи свої вимоги тим, що з 15.07.2006 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, однак між сторонами фактично припинені шлюбні відносини внаслідок відсутності взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства, тому позивачка вважає, що примирення та подальше збереження сім'ї не можливе, а тому просить шлюб розірвати. Також, позивачка вважає, що батьки зобов'язані утримувати своїх дітей, а тому просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини.
Відповідач ОСОБА_2 відзив не подав, позовні вимоги визнав в повному обсязі шляхом подання відповідної письмової заяви суду.
У підготовче судове засідання сторони не з'явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі.
Процесуальне право учасників справи про розгляд справи за їх відсутності унормовано в ч. 3 ст. 211 ЦПК України, водночас, якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Судовий розгляд цієї справи здійснено на підставі наявних у суду матеріалів, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивачка послалася як на підставу своїх вимог, що не заперечувалось відповідачем, та підтверджено доказами, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Судом встановлено, що 15.07.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. (а.с. 5)
У шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).
Згідно з ст.ст. 21, 24 Сімейного кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що причини, з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають, що відповідачем не заперечується, тому позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 115 Сімейного кодексу України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 p., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві. Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Положення Сімейного кодексу України регулюють відносини з утримання між батьками й дітьми, між матір'ю й батьком дитини з метою затвердження почуття обов'язку батьків і дітей один перед одним і мають своєю спрямованістю створення в сім'ї сприятливих умов фізичного, розумового, морального, духовного й соціального розвитку дитини. Регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20.11.1959 р., Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Відповідно до статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно з ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Позивач та відповідач є працездатними особами, тому мають рівні можливості щодо належного матеріального забезпечення спільної дитини.
Врахувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що право позивачки на отримання аліментів не оспорюється, оскільки відповідач погодився на сплату аліментів в розмірі ј частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та при визначенні розміру аліментів на утримання малолітньої дитини, суд виходить того, що малолітня дитина потребує утримання від своїх батьків, які є працездатного віку, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, тому в сукупності оцінених судом доказів, враховуючи, що розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років наразі становить 2027,00 грн., суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позову та розмір аліментів визначається судом в розмірі у розмірі ј частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення повноліття дитиною, починаючи з дня пред'явлення позову до суду, тобто з 25.01.2019р.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
При вирішення питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд керується ч. 2 ст. 141 ЦПК України та ч. 1 ст. 142 ЦПК України та покладає на відповідача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, та у зв'язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 141, 150, 180-184, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 12, 76-82, 141, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований 15.07.2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції (актовий запис № 983) - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 25.01.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Повернути ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 з державного бюджету судовий збір в розмірі 384,20 грн., сплачений відповідно до квитанції №80 від 22.01.2019 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір 384,20 грн.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
У відповідності до п.п. 15.5 Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Богунський районний суд м. Житомира.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, РНОКПП НОМЕР_1;
Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП НОМЕР_2.
Повне судове рішення складено 21.03.2019 року.
Суддя Н.В. Ведмідь