ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
25 березня 2019 року м. Київ № 826/5407/18
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву Лата Дмитра Олександровича, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву Лата Дмитра Олександровича, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», у якій просить визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності Публічного акціонерне товариство «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1, вчинену державним реєстратором філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву Латою Дмитром Олександровичем.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем в порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснено державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на квартиру, за відсутності документів, що підтверджують виникнення права власності останнього на вказану квартиру.
Крім того, позивач вважає дії відповідача незаконними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що в її квартирі зареєстровані неповнолітні діти, у зв'язку з чим відповідач повинен був відмовити ПАТ «Укрсоцбанк» у реєстрації права власності на вказану квартиру.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
05.12.2018 суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
27.02.2019 до суду від представника третьої особи - Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
Дане клопотання обгрунтовано тим, що спір у даній справі має приватно-правовий характер, оскільки виник з договору іпотеки, тобто цивільної угоди, з огляду на що спір не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства. Крім того, наголошено на тому, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою), у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири позивача, а отже, існує спір про право.
Суд, дослідивши матеріали справи та розглянувши клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі, вважає, що воно підлягає задоволенню, а провадження у справі підлягає закриттю, зважаючи на таке.
Як убачається з матеріалів справи, 02.07.2007 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк укладено договір кредиту № 10-29/3688, відповідно до умов якого, кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 199965,00 доларів США, на умовах, визначених кредитним договором, з цільовим призначенням на придбання цільових облігацій серії F (код випуску UA516307284F) у бездокументарній формі та у кількості, що становить 14915 штук, що емітовані ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», які надають право на отримання у власність чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 119-127)
07.05.2009 Головним Управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивачу видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1, що посвідчує право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 53)
У якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та банком було укладено іпотечний договір № 02-10/2266, що посвідчений 02.07.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2460. (а. с. 45-49)
Згідно умов даного договору іпотекодавець ОСОБА_1 передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: майнові права на незакінчене будівництвом чотирьохкімнатної квартири НОМЕР_2, загальною проектною площею 149,15 кв.м, що розташована на 12 поверсі в житловому будинку, будівництво якого здійснюється за адресою: АДРЕСА_1
30.06.2009 до іпотечного договору були внесені зміни, у зв'язку з завершенням будівництва та прийняттям в експлуатацію квартири, а також у зв'язку з оформленням та реєстрацією права власності на неї за позичальником щодо зміни опису предмета іпотеки на чотирикімнатну квартиру НОМЕР_2, загальною площею 151,70 кв.м, жилою площею 101,30 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (а. с. 132)
08.02.2011 до іпотечного договору були внесені зміни, у зв'язку з внесенням змін до кредитного договору. (а. с. 133)
Надалі, державним реєстратором філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву Латою Дмитром Олександровичем зареєстровано за ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) індексний номер: 39970169 від 02.03.2018, номер запису про право власності: 25107725 від 02.03.2018).
Позивач, вважаючи, що вказані дії та рішення відповідача є протиправними та такими, що призводять до порушення її прав та інтересів, звернулась з даним позовом до суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Так, ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України передбачено, що рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
У п. 3 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України міститься визначення адміністративний суд, згідно з яким це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил територіальної, інстанційної та предметної підсудності.
Приписами ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Варто зазначити, що не допускається поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом розгляду - акт індивідуальної дії.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
За правилами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Ураховуючи те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Аналогічний правовий висновок щодо визначення юрисдикції адміністративних судів міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 817/1048/16 від 04.04.2018 та у справі № 826/19487/14 від 29.05.2018, у справі № 810/7008/15 від 05.12.2018, у справі № 810/1701/16 від 12.12.2018.
Так, у зазначених постановах зазначено, що ураховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права власності позивача та з виконанням умов договору іпотеки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, включаючи вимоги до приватного нотаріуса (державного реєстратора), не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Отже, у даній справі заявлено позов на захист приватного інтересу шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за третьою особою спірного нерухомого майна. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання, кому саме належить право власності на спірне нерухоме майно (нежилі приміщення), і відповідно правомірності набуття такого права.
Таким чином, усунення перешкод у реалізації права власності на спірне майно залежить від вирішення судом питання про правомірність такого права відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а оскаржуване рішення реєстратора є лише наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, тобто є похідними вимогами, у зв'язку з чим, ураховуючи суб'єктний склад спірних правовідносин, така справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Суд вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи на об'єкт нерухомого майна, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права позивачки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України).
Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч.1 ст. 239 КАС України).
Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даних позовних вимог має здійснюватися місцевим судом за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись статтями 238, 239, 241 - 243, 248, 256, 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1.Клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі задовольнити.
2.Провадження у справі № 826/5407/18 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора філії Комунального підприємства Рожівської сільської ради «Рожівське» по м. Києву Лата Дмитра Олександровича, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії закрити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Суддя Н.М. Шевченко