ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
25 березня 2019 року № 640/783/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, Департамент), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати висновок Департаменту № 17-0383-В від 09 липня 2018 року вих. № 5233/0/12-4/27-18 «Про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_2 на звернення сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП «ОСОБА_2» від 02 липня 2018 року № 120-18, зареєстрованого у Департаменті від 03 липня 2018 року за вх. № 9478/0/9-18;
зобов'язати Департамент погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення садівництва на АДРЕСА_2, поданий сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП «ОСОБА_2» від 02 липня 2018 року № 120-18 та зареєстрованим у Департаменті від 03 липня 2018 року за вх. № 9478/0/9-18.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновок про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення позивачу у власність земельної ділянки «для ведення садівництва», складений відповідачем відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України із наведенням незаконних та необґрунтованих підстав, є таким, що прийнято відповідачем не у відповідності до норм чинного законодавства, необґрунтовано, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Незважаючи на отримання 07 лютого 2019 року представником Департаменту ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а також позовної заяви з додатками, останнім не надано до суду відзиву на позовну заяву, а також витребуваних судом доказів: всіх наявних документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного висновку Департаменту № 17-0383-В про погодження проекту землеустрою (вих. № 5233/0/12-4/27-18 від 09 липня 2018 року).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2018 року ФОП ОСОБА_2 звернулась до Департаменту з заявою (т. 1 а.с. 18 на звороті), в якій, посилаючись на те, що між нею і ОСОБА_1 укладений договір від 31 липня 2017 року № 25/07 про приведення у відповідність до чинного законодавства (доопрацювання) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_2, який розроблений ТОВ «Ліга-Експерт», - у зв'язку з ліквідацією зазначеного підприємства, просила, відповідно до статті 186-1 Земельного кодексу України повторно розглянути матеріали, додані до звернення ТОВ «Лira-Експерт» за вх. № 1181/0/9-1-17 від 14 лютого 2017 року і надати висновок про погодження проекту землеустрою.
За результатами розгляду вказаного звернення, відповідач 09 липня 2018 року прийняв висновок № 17-0383-В про погодження проекту землеустрою (вих. № 5233/0/12-4/27-18), в якому повідомив, що відповідно до Генерального плану міста, затвердженого рішенням Київради від 28 березня 2002 року № 370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території перспективної садибної забудови. Таким чином, заявлена ініціатива не відповідає містобудівної документації за функціональним призначенням. У листі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27 квітня 2017 року № 8/14-1-192-17 зазначено про можливість відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва при існуючому на місцевому рівні функціональному призначенні земельних ділянок «садибна забудова» в межах існуючих садових (садівницьких) товариств. Оскільки право користування земельною ділянкою садово-дачним кооперативом «Орхідея-3» не зареєстровано, таким чином його межі є невизначеними. Враховуючи зазначене, Департамент не погодив проект землеустрою.
Не погоджуючись з таким висновком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного висновку на відповідність вимогам ч. 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
В той же час, відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 186-1 Земельного кодексу України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Згідно з ч.ч. 5 та 6 вказаної норми органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Отже, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації, посилання на які, у разі висновку про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є, в силу вимог вказаних норм, обов'язковими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 820/4149/17 (провадження № 11-759апп18).
З аналізу змісту спірного висновку суд дійшов висновку, що відповідачем грубо порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, а і норми статті 186-1 Земельного кодексу України, оскільки ним не зазначено у висновку яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації не відповідають положення проекту землеустрою позивача.
Водночас, такої підстави як право користування земельною ділянкою садово-дачним кооперативом не зареєстровано, а тому його межі є невизначеними, Земельним кодексом України не передбачено.
Крім того суд зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб'єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17).
За таких умов, суд вважає спірний висновок протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
З приводу позовної вимоги про зобов'язання Департаменту погодити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для ведення садівництва на АДРЕСА_2, поданий сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП «ОСОБА_2» від 02 липня 2018 року № 120-18 та зареєстрованим у Департаменті від 03 липня 2018 року за вх. № 9478/0/9-18, необхідно зазначити таке.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - погодити проект або ні (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Проте, не зважаючи на відсутність за даних обставин дискреційних повноважень у відповідача, суд нагадує, що предметом спору в цій частині є правомірність зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме: погодити вказаний проект.
Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Поряд з цим, оцінка правомірності висновку стосувалася лише тих мотивів, які у ньому наведено, тобто не підлягає дослідженню, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для погодження проекту.
Таким чином, у суду відсутні належні правові підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Департаменту щодо погодження проекту землеустрою не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, слід визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання про погодження проекту землеустрою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17 (адміністративне провадження № К/9901/43891/18).
Згідно з ч. 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та захистити порушені права позивача шляхом зобов'язання Департаменту повторно розглянути звернення сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_2 від 02 липня 2018 року № 120-18, зареєстроване у Департаменті 03 липня 2018 року за вх. № 9478/0/9-18 стосовно погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_2.
Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправних дій, які не відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.
За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем, стягується відповідно до ч. 3 статті 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, згідно з ч.ч. 2, 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Тобто, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
На підтвердження витрат правничої допомоги адвоката позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 10 вересня 2018 року № 10/09-2 (т. 1 а.с. 21-22), укладений між ним та адвокатом, ордер від 10 вересня 2018 року серії КВ № 407304 (т. 1 а.с. 23), замовлення (додаток № 1 вказаного договору) (т. 1 а.с. 24), рахунок № 1 до вказаного договору (т. 1 а.с. 25), квитанцію від 28 серпня 2018 року про сплату 5600 грн. з відповідним призначенням платежу (т. 1 а.с. 26), акт виконаних робіт від 29 вересня 2018 року (т. 1 а.с. 27), копію витяг з книги обліку доходів № 1 (т. 1 а.с. 29-30), а також копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (т. 1 а.с. 33), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6075 від 26 квітня 2018 року (т. 1 а.с. 31), копію посвідчення адвоката (т. 1 а.с. 31 на звороті) та копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів (т. 1 а.с. 32).
Отже, оскільки в матеріалах справи міститься документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу та наявні документи, що підтверджують статус адвоката, суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимоги щодо стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 5 600, 00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, 32; код ЄДРПОУ 26345558) про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати висновок Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 17-0383-В від 09 липня 2018 року вих. № 5233/0/12-4/27-18 про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_2, на звернення сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_2 від 02 липня 2018 року № 120-18, зареєстроване у Департаменті містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 03 липня 2018 року за вх. № 9478/0/9-18.
3. Зобов'язати Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повторно розглянути звернення сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_2 від 02 липня 2018 року № 120-18, зареєстроване у Департаменті містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 03 липня 2018 року за вх. № 9478/0/9-18 стосовно погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення садівництва на АДРЕСА_2.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у розмірі 768, 40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у розмірі 5 600, 00 грн. (п'ять тисяч шістсот гривень).
Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк