13 березня 2019 року справа № 2340/3697/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі:
головуючого судді - Бабич А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Салабай М.В.,
позивача - ОСОБА_1 (особисто),
представника позивача - Потієнко Т.М. (адвоката згідно з ордером),
представника відповідача 1 - Коваленко А.П. (згідно з довіреністю),
представника відповідача 3 - Власенко У.О. (згідно з довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України про скасування довідки, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася у Черкаський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - відповідач 1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 2), Міністерства юстиції України (далі - відповідач 3), в якому з урахуванням уточнень просила:
визнати протиправною та скасувати довідку Управління запобігання корупції та проведення люстрації МВС України від 15.12.2015 №24/1-10080 щодо застосування до неї заборон, передбачених п.п. 10, 11 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади";
зобов'язати відповідача 3 вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, що до яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", стосовно неї;
визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. начальника відповідача 1 ОСОБА_5 від 30.07.2018 № 297 о/с "По особовому складу" в частині звільнення її з Національної поліції на підставі п.9 ч.2 ст.3 Закону України "Про очищення влади" та п. 5 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію";
поновити її на посаді слідчого Катеринопільського відділення поліції Звенигородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області з 30 липня 2018 року;
зобов'язати відповідача 1 виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.07.2018 до дня поновлення на посаді, а період вимушеного прогулу зарахувати у вислугу років, із розрахунку 187,34грн. середньоденного заробітку;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць;
зобов'язати відповідача 1 виплатити позивачу моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн.;
стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати.
Позов мотивовано тим, що спірне рішення щодо звільнення позивача прийняте за відсутності факту її порушень. Позивач стверджує, що нею не вчинялися дії, передбачені п.п.9, 10, 11 ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.09.2014 №1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон №1682-VII), а складалося клопотання про застосування підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що не підпадає під ознаки наведених норм. Отже, спірна довідка та рішення щодо її звільнення прийняті за умов не поширення на позивача обмежень, передбачених вказаним законом, а позивачу у спірних правовідносинах завдано моральної шкоди.
Ухвалою суду від 14.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження. Установлено відповідачу строк, тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, для надання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 01.02.2019 суд вирішив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі.
У підготовчому провадженні суд вжив такі заходи.
07.02.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача 1 про залишення позову без розгляду та задовольнив клопотання представника позивача щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
11.02.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача 1 про зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за двома конституційними поданнями Верховного Суду України та конституційним поданням №04-03/6-31 від 20.01.2015 47-ми народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VII. Також відмовив у задоволенні клопотання відповідача 2 про його заміну на Національну поліцію України.
Ухвалою від 11.02.2019 суд витребував у Генеральної прокуратури України завірену належним чином копію повідомлення про підозру в межах розслідуванння у вчиненні кримінального правопорушення, що складена в межах кримінального провадження №12014250040000308 старшим слідчим Канівського відділення поліції Золотоніського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області - ОСОБА_1, та документів щодо проведених нею відповідних слідчих дій.
На виконання цієї ухвали Генеральна прокуратура України листом від 27.02.2019 №23/3-34330-15 повідомила, що нею здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014250040000308, до якого приєднані матеріли кримінального провадження №42014250000000039 за фактами вчинення протиправних дій працівниками правоохоронних органів та суду в період проведення мирних акцій протесту, що мале місце протягом січня 2014 року у м. Черкасах за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 365, ч.ч. 1, 3 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 372, ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 343, ч. 2 ст. 376, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст.28, ст. 340, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 371 Кримінального кодексу України. Також надала копію повідомлення про підозру, складеного слідчим Городищенського РВ В.О. Усом та складене позивачем клопотання про застосування запобіжного заходу. Відповідь та копії таких документів долучено до матеріалів справи як докази.
11.02.2019 ухвалою, внесеною до протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті.
28.01.2019 відповідач 1 подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з огляду на те, що спірний наказ прийнятий на виконання довідки Управління запобігання корупції та проведення люстрації, що у складі відповідача 2, «Про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади». Тому просив відмовити у задоволенні позову.
На вказаний відзив позивач 04.02.2019 надала суду відповідь з аналогічним підставам позову змістом.
05.02.2019 на адресу суду надійшов відзив на позов відповідача 3, в якому просив відмовити у задоволенні позову в частині звернених до нього позовних вимог з огляду на те, що вніс відомості про позивача до відповідного державного реєстру на підставі отриманого від відповідача 1 повідомлення щодо застосування до позивача визначених вказаним вище законом заборон.
04.03.2019 відповідач 2 подав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю з огляду на те, що довідки від 15.12.2015 №24/1-10080, яку просить скасувати позивач, не існує. Натомість довідка від 14.12.2015 №24/1-10080 щодо застосування до позивача заборон, передбачених пунктами 10, 11 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII, складена за наслідками здійснення робочою групою об'єктивної перевірки кримінальних проваджень відповідно до вимог чинного законодавства.
Заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши заявлені доводи сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Суд встановив, що позивач проходила службу в органах внутрішніх справ з 01.09.2006. До часу виникнення спірних правовідносин позивач перебувала у відпусті по догляду за дитиною.
Наказом відповідача 1 від 30.07.2018 №297 о/с позивача визнано такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки за доглядом за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, та призначено її слідчим слідчого відділення Катеринопільського відділення поліції Звенигородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області. Цим наказом одночасно її звільнено з займаної посади з 30.07.2018 на підставі п.9 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII та п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (що є предметом цього спору). За один робочий день 30.07.2018 позивачу нараховане грошове утримання.
Суд з'ясував, що звільнення позивача відбулося без проведення службового розслідування, а прийняттю наказу в спірній частині передували наступні обставини.
На підставі наказу відповідача 2 від 07.07.2015 №822 створено та організовано роботу робочої групи за напрямами діяльності щодо перевірки застосування заборон, передбачених пунктами 9, 10, 11 частин 2, 3 ст.3 Закону №1682-VII, стосовно окремих працівників УМВС України в Черкаській області.
За наслідками перевірки вказаною групою складено довідку, згідно з якою встановлено слідчих, які складали повідомлення у вчиненні кримінальних правопорушень та клопотання до суду про обрання запобіжних заходів у кримінальному провадженні №12014250040000308. До цього переліку включено позивача. У ній також зазначено, що вказані дії підпадають під дію пунктів 10, 11 частин 2, 3 ст.3 Закону №1682-VII.
Супровідним листом від 14.12.2015 №24/1-10080 вказану довідку направлено Міністром внутрішніх справ України А.Б. Аваковим голові Національної поліції України Х. Деканоїдзе для вжиття заходів.
У подальшому вказана довідка супровідним листом від 25.12.2015 №616/12/1/1/03-2015 направлена Департаментом кадрового забезпечення Національної поліції України відповідачу 1 для розгляду та проведення перевірки з урахуванням вимог Закону №1682-VII.
На запит позивача від 31.07.2018 супровідним листом від 06.08.2018 №Д-228/12/7/01-2018 витяг з вищевказаної довідки з реквізитами «ДОВІДКА УЗПЛ МВС України від 15.12.2015 №24/1-10080» направлений позивачу. Факт наявності вказаної спірної довідки від 15.12.2015 підтверджений, про що свідчить його копія в матеріалах справи.
Крім того, Прокуратурою Черкаської області направлено на адресу УМВС України в Черкаській області довідку щодо співробітників органів внутрішніх справ, які проводили слідчі дії стосовно осіб, звільнених від кримінальної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29.01.2014 №737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21.02.2014 №743-VII. До неї включено позивача за №44.
На підставі вказаних документів голова ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області Пустовар В.В. 31.12.2015 підписав довідку «Про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» щодо застосування до позивача заборон, передбачених ч.3 ст.1 Закону №1682-VII.
З огляду на зазначене позивача звільнено з посади згаданим вище наказом відповідача 1.
У подальшому на підставі листа відповідача 1 від 30.07.2018 №2091/03/12/11-2018 відповідач 3 включив відомості стосовно позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.
Надаючи оцінку встановленим обставинам суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Для перевірки обґрунтованості підстав застосування до позивача заборон у вигляді спірного звільнення суд врахував, що правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон №1682-VII «Про очищення влади».
Відповідно до ч.3 ст.1 цього Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
У статті 3 Закону №1682-VII визначені критерії здійснення очищення влади (люстрації).
Згідно з ч.14 ст.5 Закону №1682-VII керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.
Відповідно до пунктів 1-2 ч.5 Закону №1682-VII перевірці підлягають:
1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;
2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
У довідці від 31.12.2015 «Про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» за підписом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області Пустовара В.В. вказано, що відповідно до висновку Канівського відділення Корсунь-Шевченківської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області від 23.07.2015 №151/23-14-17-060 про результати перевірки достовірності відомостей позивача у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік указано достовірні відомості щодо наявності майна, набутого нею за час перебування на посадах, визначених пунктами 1-10 ч.1 ст.2 Закону №1682-VII, які відповідають інформації про майно ОСОБА_1 Установлено також, що вартість майна відповідає наявній податковій інформації про доходи, набуті ОСОБА_1 із законних джерел. За результатами перевірки інформації щодо здійснення заходів, передбачених пунктами 9, 10, 11 частин 2, 3 ст.3 Закону №1682-VII, встановлено, що позивач повідомляла про підозру та проводила слідчі дії у кримінальному провадженні №12014250040000308. Тому підпадає під дію пунктів 10, 11 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII, як працівник правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності на підставі Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року №743-VII, а також проводив оперативні дії стосовно таких осіб.
Документів, на підставі яких зроблено такі висновки, відповідачі суду не надали.
Наведеною довідкою встановлено, що до позивача застосовуються заборони, передбачені ч.3 ст.1 Закону №1682-VII.
Суд звернув увагу, що всупереч даним спірної довідки відповідача 2 про поширення на позивача заборон згідно з пунктами 10, 11 частин 2, 3 ст.3 Закону №1682-VII, у спірному наказі вказано інші підстави звільнення позивача: п.9 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII та п.5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Тому доводи відповідача 1 про те, що реалізував у спірній частині наказу рішення вищестоящого державного органу, суд не врахував.
Як пункт 9, так і пункти 10-11 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII стосується різних підстав застосування заборон до відповідних осіб.
У свою чергу, пункт 5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» містить іншу, самостійну підставу для звільнення працівника - через службову невідповідність.
Суд врахував, що у спірній довідці відповідача 2 йшла мова про поширення на позивача пунктів 10-11 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII. Зокрема, відповідно до цих норм заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням щодо:
працівника правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, повідомлень про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувальних актів стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року №743-VII;
слідчого органу досудового розслідування, дізнавача, оперативного працівника, інспектора, який проводив слідчі та оперативні дії стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року №743-VII; Відповідно до абз.1 частини 4 статті 5 Закону України «Про очищення влади» організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Однак відповідно до спірного наказу відповідача 1 до позивача застосовано заборони згідно з п.9 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII, яка передбачає заборону обіймати посади працівникам правоохоронного органу, який брав участь у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року №743-VII.
З наданої Генеральною прокуратурою України інформації у листі від 27.02.2019 №23/3-34330-15 та додатків до нього суд встановив, що Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014250000000039 за фактами вчинення протиправних дій працівниками правоохоронних органів та суду в період проведення мирних акцій протесту, що мале місце протягом січня 2014 року у м. Черкасах за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 365, ч.ч. 1, 3 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 372, ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 343, ч. 2 ст. 376, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст.28, ст. 340, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 371 Кримінального кодексу України. До матеріалів вищезазначеного кримінального провадження долучено матеріали кримінального провадження №12014250040000308, які містять копію повідомлення про підозру від 24 січня 2014 року ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 341 та ч. 1 ст. 294 Кримінального кодексу України, складене слідчим СВ Городищенського РВ УМВС України в Черкаській області Усом В.О. і погоджене заступником прокурора Городищенського району Василенком С.І. Також вони містять клопотання про застосування до вказаного підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, складене позивачем (її прізвище на час складення - ОСОБА_1) 25 січня 2014 року, як слідчим СВ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області, погоджене прокурором Канівської міжрайонної прокуратури Степанцем Б.М.
Згідно з наданою Генеральною прокуратурою України інформацією у вказаному листі у матеріалах кримінального провадження №12014250040000308 відсутні відомості щодо складання позивачем відносно будь-яких осіб письмових повідомлень про підозру, а також проведення нею будь-яких слідчих (розшукових) дій.
Факт складення позивачем підозри учасникам мирних заходів у 2013-2014рр. не підтверджений жодним доказом та спростований.
Оскільки спірна довідка відповідача 2 не містить доручень на звільнення, у тому числі позивача, натомість містить пропозицію дати доручення голові Національної поліції України вжити заходи, що передбачені п.14 ст.5 Закону №1682-VII, відносно вказаних у довідці службових осіб, дії яких підпадають під заборони, визначені пунктами 9, 10, 11 ч.2, ч.3 ст.3 Закону №1682-VII, яка не врахована відповідачем 1, суд дійшов висновку, що нею не порушені права позивача. Тому позовна вимога щодо її скасування не підлягає задоволенню.
Відповідно до пунктів 36, 37 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №563 (далі - Порядок), на підставі відповіді/висновку/копії судового рішення, що надійшли від органів перевірки за результатами перевірки, відповідальний структурний підрозділ у триденний строк (з дня надходження останньої відповіді/висновку/копії судового рішення або з дня надходження відповіді/висновку/копії судового рішення, який є підставою для застосування заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону), готує довідку про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 та подає її керівнику органу.
Керівник органу не пізніш як на третій робочий день з дня складення довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 у разі встановлення недостовірності відомостей щодо особи, зазначених у пунктах 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону, приймає рішення про звільнення такої особи та у той самий день надсилає в паперовій формі до Мін'юсту повідомлення про звільнення особи за формою згідно з додатком 6 разом із засвідченою копією рішення про звільнення особи, інформація з яких не пізніш як на третій день з дня надходження до Мін'юсту вноситься до Реєстру.
Складення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не вважається участю у затриманні особи, оскільки вирішення питання щодо затримання особи відповідно до ч.1 ст.207 Кримінального процесуального кодексу України здійснюється на підставі ухвали слідчого судді.
Затриманням відповідно до вимог ст.209 Кримінального процесуального кодексу України є дія, що полягає у заході, коли силою або через підкорення наказу особа змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Водночас затримання осіб, підозрюваних у злочинах, не входило до службових повноважень позивача, а факт такого здійснення не підтверджені належними, достовірними та допустимими доказами.
Відповідачі не надали належних та допустимих доказів щодо взяття позивачем безпосередньої участі у затриманні осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року №737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року №743-VII.
Отже, застосування у спірному наказі до позивача п.9 ч.2 ст.3 Закону №1682-VII не є правомірним.
Проаналізувавши встановлені обставини справи щодо хронологічного порядку суд дійшов висновку, що позивач своїм діями могла сприяти складенню обвинувального акту у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки на час складання клопотання про застосування запобіжного заходу відповідний громадянин вважався підозрюваним. Водночас щодо фактів вчинення таких дій відсутні будь-які належні та допустимі докази, відсутні результати розслідувань у вищевказаних кримінальних провадженнях.
Суд також врахував, що застосування відповідачем 1 у спірному наказі, як додаткової підстави звільнення, пункту 5 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» - «через службову невідповідність» без проведення атестації свідчить про порушення ним вимог п.3 ч.2 ст.57 вказаного закону, яким визначено обов'язок проведення атестування поліцейських для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.
Доказів проведення атестування позивача, висновку про службову невідповідність позивача суду відповідачі не надали, а отже не довели правомірності застосування до позивача такої підстави звільнення.
Крім того, оцінка відповідачем 1 без проведення атестації дій позивача щодо складання клопотання про застосування запобіжного заходу, як доказу її службової невідповідності, не є правомірною до часу проведення службового розслідування, що обумовлене таким.
Враховуючи, що дії позивача входять до предмету досудового розслідування вищезгаданих кримінальних проваджень та оцінені відповідачами 1-2 як факт порушення прав і свобод громадян на проведення мирних заходів у 2013-2014 роках, оскільки такі події викликали загальновідомий суспільний резонанс, такі обставини мали бути предметом службового розслідування, оскільки відповідно до п.2.1. розділу ІІ Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 №230 (далі - Інструкція №230) (що діяла станом на час звільнення позивача), підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
Згідно з підп.2.2.1. п.2.2. розділу ІІ Інструкції №230 службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі невиконання або неналежного виконання особами РНС під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на ОВС завдань з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю.
Отже, відповідач 1 відповідно до вищенаведеної Інструкції мав призначити та провести службове розслідування стосовно позивача для встановлення фактів наявності/відсутності реальних підстав для звільнення позивача, зокрема, неналежного виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.
Тому спірний наказ в частині звільнення позивача є неправомірним і підлягає скасуванню, а відповідна позовна вимога - задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо поновлення позивача на тій посаді та у тому органі, з якої її було протиправно звільнено. Оскільки позивачу за 30.07.2018 нараховане грошове утримання, як за 1 робочий день, з огляду на протиправність її звільнення 30.07.2018 поновленню вона підлягає з дати, наступної за днем спірного наказу - з 31 липня 2018 року. Тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо інших позовних вимог суд врахував таке.
З даних загальнодоступної інформації, опублікованої на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України (https://lustration.minjust.gov.ua/register), суд встановив, що щодо позивача внесено запис про її звільнення у зв'язку з наявністю заборон, передбачених п.9 ч.2 ст.3 Закону України "Про очищення влади".
Підставою для внесення відповідачем 3 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», інформації про позивача стало повідомлення відповідача 1 від 30.07.2018 №2091/03/12/11-2018 про звільнення позивача зі служби в поліції.
Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього регулюється Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5 (далі - Положення).
Згідно з пунктом 4 розділу І Положення держатель Реєстру - Міністерство юстиції України.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІ Положення внесенню до Реєстру підлягають відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є надходження до Держателя від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України «Про очищення влади», інформації про звільнення особи з посади.
Згідно з пунктом 5 розділу ІІ Положення однією з підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену ч.ч.3, 4 ст.1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя відповідного судового рішення.
У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги до відповідача 3, як похідної.
З приводу присудження сум коштів, на яких наполягає позивач, суд врахував ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці").
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок). Згідно з абзацом "з" пункту 1 Порядку він застосовується і у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача суд також врахував вимоги п.9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260.
Зокрема, ним установлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Відповідач, як податковий агент згідно з підп.14.1.180 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України та як страхувальник згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті всі податки та збори.
Довідкою відповідача 1 від 24.01.2019 №47 підтверджується, що середньоденне грошове утримання позивача за останньою посадою становить 187,34 грн. Отже, сума середнього грошового утримання за час вимушеного прогулу позивача (за 226 робочих дні) становить 42338,84грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Тому суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є саме стягнення з відповідача 1, як роботодавця позивача, вказаної суми за вимушений прогул на користь позивача. Нарахування на таку суму коштів податків і зборів є безумовним обов'язком відповідача 1. Отже, відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовної вимоги зарахувати у вислугу років період вимушеного прогулу суд врахував, що відповідно до абз.14 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським до вислуги років зараховується служба в Національній поліції.
Оскільки позивача протиправно звільнено зі служби в поліції та поновлено на службі, на підставі вказаної норми цей період зараховується у вислугу років. При цьому, прийняття окремого судового рішення для такого зарахування вимогами чинного законодавства не передбачено. Крім того, суд врахував відсутність спору з цього питання на час звернення позивача з позовом до суд. Тому позовна вимога зобов'язати відповідача 1 зарахувати період вимушеного прогулу у вислугу років є передчасною та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивач не надав суду жодних пояснень в обґрунтування розрахунку суми моральної шкоди.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач не надав жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з оскаржуваними рішеннями відповідачів, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я тощо. Також не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди (кратність співвідношення з мінімальною заробітною платою, прожитковим чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян тощо).
Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
З огляду на вказане суд дійшов висновку задовольнити позов частково.
Суд акцентує увагу сторін на ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з яким рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в матеріалах справи наявні докази понесення витрат позивачем виключно щодо сплати судового збору за звернення до суду згідно з квитанцією від 08.10.2018 №5 у розмірі 1409,60 грн., наявні підстави стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, щодо якого встановлено факт прийняття протиправного рішення, судового збору пропорційно задоволеним вимогам в сумі 704,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, 371 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Черкаській області ОСОБА_5 від 30.07.2018 № 297 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції на підставі п. 9 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" та п.5 ч.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на посаді слідчого слідчого відділення Катеринопільського відділення поліції Звенигородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області з 31 липня 2018 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області (код ЄДРПОУ 40108667) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 42338,84 грн. (сорок дві тисячі триста тридцять вісім гривень 84 коп.).
Зобов'язати Міністерство юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1).
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Черкаській області (код ЄДРПОУ 40108667) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).
3. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.
4. Копію рішення направити учасникам справи.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.
Суддя А.М. Бабич
Рішення складене у повному обсязі 25.03.2019.