Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему 18 березня 2019 р.Справа № 820/4491/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бенедик А.П.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Мельнікової Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Сагайдак В.В.) від 23.08.2018 року (повний текст рішення складено 23.08.2018р.) по справі № 820/4491/18
за позовом Приватного акціонерного товариства "Куп'янський машинобудівний завод"
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Куп'янський машинобудівний завод", звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив частково скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.03.2018 р. №0000081305 на загальну суму 143447,88 грн., з яких 128295,07 грн. - в частині збільшеної суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та 15152,81 грн.- в частині нарахованої пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення в оскаржуваній частині є протиправним, оскільки контролюючим органом під час перевірки не взято до уваги фактичний (поточний) стан розрахунків (наявність чи відсутність заборгованості) за спірним податковим зобов'язанням, в наслідок чого, позивач повторно зобов'язаний сплатити суму грошового зобов'язання.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.03.2018 р. №0000081305, складене Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі акту документальної планової виїзної перевірки від 20.02.2018 р. №626/20-40-13-05-09/00372307, частково - на загальну суму 143447,88 грн., з яких 128295,07 грн. - в частині збільшеної суми грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та 15152,81 грн. - в частині нарахованої пені.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь ПАТ "Куп'янський машинобудівний завод" суму сплаченого судового збору у розмірі 8746.78 грн.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення в оскаржуваній частині. Зазначив, що під час перевірки було встановлено, що позивач станом на 30.09.2017 року має заборгованість по податку на доходи фізичних осіб у сумі 245211,13 грн. Документів або доказів, які б спростовували встановлені порушення в ходів перевірки надано не було. Посилання суду першої інстанції на неврахування податковим органом часткової сплати позивачем суми грошового зобов'язання є необґрунтованими, оскільки платник податків, у випадку незгоди із висновками перевірки, мав право у відповідності до п.86.7 ст. 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), подати свої заперечення або додаткові документи. Крім того, оскільки сплата відбулась поза межами перевіряємого періоду, то контролюючий орган не міг врахувати надані позивачем платіжні доручення.
Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.
Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ "Куп'янський машинобудівний завод" щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.10.2014 р. по 30.09.2017 р. дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2014 р. по 30.09.2017 р., виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2014 р. по 30.09.2017 р., за наслідками якої складено ОСОБА_1 від 20.02.2018 р. №626/20-40-13-05-09/00372307.
Під час перевірки встановлено порушення позивачем вимог діючого законодавства, зокрема, п.п. 168.1.2, п.п.168.1.5, п.168,1 ст. 168. п.п. “а” п.176.2 ст.176 ПК України, а саме податок на доходи фізичних осіб з заробітної плати за жовтень 2014р., за листопад 2014р., за грудень 2014р., за січень 2015р., за лютий 2015р., за березень 2015р., за квітень 2015р.. за травень 2015р., за червень 2015р., за липень 2015р., за серпень 2015р., за вересень 2015р., за жовтень 2015р., за листопад 2015р., за грудень 2015р., за січень 2016р.. за лютий 2016р., за березень 2016р., за квітень 2016р., за травень 2016р., за червень 2016р., за липень 2016р., за серпень 2016 р., за вересень 2016р., за жовтень 2016р., за листопад 2016р., за грудень 2016р., за січень 2017р., за лютий 2017р., за березень 2017р., за квітень 2017р., за травень 2017р., за червень 2017р., за липень 2017р., за серпень 2017р. перераховувався (сплачувався) до бюджету несвоєчасно (до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків податок не перераховано) та не в повному обсязі. Заборгованість по податку з доходів фізичних осіб станом на 30.09.2017р. складає 245211,13 грн.
Позивач, не погоджуючись із встановленими на наслідком перевірки висновками, подав заперечення на ОСОБА_1 перевірки, за наслідком розгляду яких, листом від 15.03.2018 року №9851/10/20-40-13-05-09 Головне управління ДФС у Харківській області повідомило, що вони не спростовують суті порушення по акту перевірки, у зв'язку з чим вони є правомірними та не підлягають перегляду.
На підставі висновків акту перевірки, Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.03.2018 р. №0000081305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб на суму 583117,95 грн., у т.ч. за сума податкового зобов'язання 245 211,13 грн., штрафні (фінансові) санкції - 309205, 45грн., пеня - 28701,37 грн.
Позивач, не погоджуючись із правомірністю податкового повідомлення-рішення, оскаржив його в адміністративному порядку, на чого, рішенням ДФС України скаргу залишено без задоволення.
Позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов висновку, що відповідачем під час проведення перевірки не взято до уваги фактичний (поточний) стан розрахунків (наявність чи відсутність заборгованості) за спірним податковим зобов'язанням, внаслідок чого, позивач має повторно сплатити податок з доходів фізичних осіб у розмірі 143447,88 грн. Оскільки до повноважень контролюючого органу належать функції розрахунку штрафних санкцій, нарахування пені, визначення інших сум грошових зобов'язань та з урахуванням того, що під час розгляду справи судом встановлено неправомірність застосування до позивача суми грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення рішення в оскаржуваній частині є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з ст. 38 цього Кодексу виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV вказаного Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та р. IV вказаного Кодексу.
Відповідно до пп. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 ПК України, платником податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, податковий агент.
Згідно з пп. 168.1.1, пп. 168.1.2 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Підпунктом 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 ПК України визначено, що якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Згідно з пп. “а” п. 176.2 ст. 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
Відповідальність за порушення правил та строків сплати (перерахування) податків встановлена ст. 126 ПК України, в той час як ст. 127 ПК України визначає відповідальність за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків з джерела виплати.
У постанові від 27.12.2018 року по справі №817/195/15 Верховний Суд дійшов висновку, що положення ст. 127 ПК України встановлюється як міра відповідальності, яка покладається на платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не з часу затримки такої несплати, як передбачено ст. 126 ПК України, а з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.
Позивачем під час розгляду даної справи не оскаржувалась правомірність застосування штрафних санкцій на підставі п. 127.1 ст. 127 ПК України.
Спірним у даному випадку є обґрунтованість визначення позивачу суми основного грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 128295,07 грн. через самостійну сплату позивачем вказаних сум станом на час проведення перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення, а також правомірність нарахування на вказану суму пені в розмірі 15152,81 грн.
Перевіряючи обґрунтованість вказаних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 54.3.5. п. 54.3. ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.
Тобто, підставою для донарахування суми грошового зобов'язання є встановлений податковим органом факт нарахування, утримання та сплати податків та зборів.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України, податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Однак, під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем ані під час проведення перевірки, ані під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не взято до уваги фактичний (поточний) стан розрахунків (наявність чи відсутність заборгованості) за спірним податковим зобов'язанням.
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не враховані часткова сплата позивачем зобов'язань відповідно до платіжних доручень №85, №86, №87 від 04.03.2014 р., №136 від 24.03.2017 р., №222 від 19.10.2017 р., №719 від 24.10.2017 р. (а.с.24-32 том 2).
З таких підстав, донарахування суми грошового зобов'язання за основним платежем 128295,07 грн. є протиправним, а виконання податкового повідомлення-рішення в цій частині призведе до подвійного оподаткування, оскільки ця сума є самостійно нарахована та задекларована позивачем.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.12.2018 року по справі №817/195/15.
Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підпунктом 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов'язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.
У відповідності до підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 ПК України нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.
Неврахування вищенаведеної оплати мало наслідком збільшення суми податкового зобов'язання (податок з доходів фізичних осіб) на суму, вже фактично сплачену позивачем, в т.ч. при нарахуванні пені (в розмірі 15152,81 грн.) за прострочення сплати податку з доходів фізичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland).
Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обовязків (див. рішення у справі "ОСОБА_2 проти Хорватії" (Lelasv. Croatia).
На підставі вищевикладеного, оскільки податковим органом ані під час проведення перевірки, ані під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не взято до уваги фактичний (поточний) стан розрахунків (наявність чи відсутність заборгованості) за спірним податковим зобов'язанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо незаконності податкового повідомлення-рішення в оскаржуваній частині.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо ненадання позивачем під час проведеної перевірки платіжних доручень, оскільки згідно положень ст. 19-1 ПК України саме до функцій контролюючого органу віднесено адміністрування податків, зборів, платежів та контроль своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів; забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів тощо.
Посилання скаржника на те, що платник податків, у випадку незгоди із висновками перевірки, мав право у відповідності до п.86.7 ст. 86 ПК України, подати свої заперечення або додаткові документи, оскільки як встановлено під час судового розгляду справи, позивач надавав заперечення на акт перевірки, а також оскаржував в адміністративному порядку правомірність винесення податкового повідомлення-рішення.
Доводи скаржника про те, що сплата відбулась поза межами перевіряємого періоду, то контролюючий орган не міг врахувати надані позивачем платіжні доручення колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як було встановлено під час розгляду справи, станом на час проведення перевірки, оформлення її результатів та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, фактичний розмір заборгованості позивача по податку з доходів фізичних осіб був менший.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості податкового повідомлення-рішення в оскаржуваній частині.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, беручи до уваги висновки і мотиви з яких скасовано рішення, які згідно ч. 5 ст. 353 КАС України є обов'язковими при новому розгляді справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 року по справі №820/4491/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Куп'янський машинобудівний завод" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1
Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_2
Повний текст постанови складено 25.03.2019 року