12 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/550/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.
за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник не з'явився
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Регул"
представник - ліквідатор, арбітражний керуючий Марченко Я.В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
від 03.12.2018
у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області
від 11.06.2018
у складі судді Примака С.А.
у справі № 904/550/18
за позовом ОСОБА_4
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул"
про стягнення заборгованості із заробітної плати
1. 26.12.2018 поштовим відправленням ОСОБА_4 звернувся безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі №904/550/18 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/550/18 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2019.
3. Ухвалою Верховного Суду від 28.01.2019 відкрито касаційне провадження у справі №904/550/18 за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 та призначено її розгляд на 12.03.2019 о 10 год. 15 хв.
4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Регул" в особі ліквідатора Марченко Я.В. подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4.
Короткий зміст позовних вимог та провадження в суді першої інстанції
5. 08.02.2018 ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул" (далі - ТОВ "Регул", відповідач) про стягнення 442 301, 50 грн., в тому числі заборгованості із заробітної плати за червень 2013 року на суму 7 000 грн. та липень 2013 року на суму 2 434, 78 грн., а також середнього заробітку за час затримки розрахунку із заробітної плати під час звільнення на суму 432 866, 72 грн. на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
5.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 з травня 1995 року обіймав посаду директора ТОВ "Регул" та був звільнений 10.07.2013, про що внесено запис у його трудову книжку; у день звільнення відповідач-роботодавець не провів розрахунку з ОСОБА_4 по заробітній платі за червень 2013 року та фактично відпрацьовані дні у липні 2013 року, що стало підставою для заявлення ОСОБА_4 даного позову про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні в період з 10.07.2013 і до моменту заявлення позовних вимог до ТОВ "Регул" в порядку статей 116, 117 КЗпП України.
6. 06.03.2018 ОСОБА_4 подав до місцевого суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій поряд з первісними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні просив суд стягнути з ТОВ "Регул" компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 в розмірі 6 242, 34 грн.
6.1. В обґрунтування вимог про компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_4 зазначив, що у лютому 2013 року він використав 24 календарні дні відпустки за період роботи з 01.06.2011 по 31.05.2012, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_4 (форма ОК-7) про нараховану заробітну плату у лютому 2013 року; на момент звільнення з посади 10.07.2013 ОСОБА_4 мав право на відпустку за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 у кількості 26 календарних днів, однак, не скористався нею, що надає йому право на одержання компенсації за невикористані дні відпустки на суму 6 242, 34 грн.
7. 22.03.2018 ліквідатором ТОВ "Регул" Марченко Я.В. подано до місцевого суду письмові пояснення щодо заяви про збільшення позовних вимог, в якій ліквідатор відповідача зазначила, що заява позивача від 06.03.2018 не підлягає розгляду в межах даної справи №904/550/18, оскільки позивачем у вже відкритому провадженні у справі ухвалою місцевого суду від 12.02.2018 одночасно змінено предмет та підстави позову, що не допускається в силу частини 3 статті 46 ГПК України.
8. 26.03.2018 позивач звернувся до місцевого суду із заявою про залишення без розгляду заяви від 06.03.2018 про збільшення позовних вимог.
9. 26.03.2018 позивач подав до місцевого суду заяву про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.; як підставу позову зазначив приписи статей 116, 117 КЗпП України, статей 6, 24 Закону України "Про відпустки", частини 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці", підпункту 2.2.12. пункту 2.2. Розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004.
9.1. Позивач зазначив, що з поданих відповідачем розрахунково-платіжних відомостей по заробітній платі ОСОБА_4 вбачається, що нарахована йому на дату звільнення 10.07.2013 заробітна плата за червень-липень 2013 року в розмірі 9 434, 78 грн. була виплачена позивачу лише 23.08.2013, у зв'язку з чим сума середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку по заробітній платі за період з 10.07.2013 по 23.08.2013 становить 11 729, 70 грн.; також, позивачем розраховано належну йому компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 26 календарних днів за період роботи на посаді директора ТОВ "Регул" з 01.06.2012 по 30.06.2013 в розмірі 6 242, 34 грн.
10. 11.06.2018 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовної заяви про стягнення з ТОВ "Регул" середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.
11. Визначаючи межі позовних вимог, місцевий суд встановив, що заявлені 08.02.2018 первісні вимоги до ТОВ "Регул" на суму 442 301, 50 грн. ОСОБА_4 зменшив 26.03.2018 на суму вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за червень-липень 2013 року в розмірі 9 434, 78 грн., зважаючи на обставини її виплати працівнику відповідачем-роботодавцем 23.08.2013; при цьому, заявлені позовні вимоги на суму 432 866, 72 грн. позивач визначив як належну йому компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні відповідно до статей 6, 24 Закону України "Про відпустки".
12. Розглядаючи позовні вимоги по суті, місцевий суд встановив, що між сторонами спору склалися трудові правовідносини, у зв'язку з працевлаштуванням позивача - ОСОБА_4 31.05.1995 на посаді директора ТОВ "Регул" (відповідач у справі); в подальшому, 10.07.2013 ОСОБА_4 звільнено із займаної посади, однак, у день звільнення з ним не було проведено розрахунку щодо компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Місцевим судом встановлено, що за доводами позивача, ОСОБА_4 у лютому 2013 року скористався відпусткою у 24 календарні дні за відпрацьований період з 01.06.2011 по 31.05.2012, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_4 (форма ОК-7) про нараховану заробітну плату у лютому 2013 року; на момент звільнення з посади 10.07.2013 ОСОБА_4 мав право на відпустку за відпрацьований період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013, однак, при звільненні 10.07.2013 відповідач-роботодавець не провів розрахунку з позивачем за належною йому компенсацією за невикористані дні щорічної відпустки за спірний період.
За таких обставин, позивач з посиланням на приписи статей 116, 117 КЗпП України та статті 24 Закону України "По відпустки" доводив наявність у нього права на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.
13. Місцевий суд надав оцінку даним УПФУ відповідно до форми ОК-7 щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_4 за звітні 2011-2017 роки як таким, що містять інформацію, яка підтверджує факт отримання позивачем компенсації за чергову відпустку, однак, не містить жодної інформації на підтвердження періоду відпрацьованого часу, за який така відпустка надавалась (т. 1, а.с. 9).
З огляду на таке, суд першої інстанції відхилив надану позивачем довідку форми ОК-7 як належний доказ у справі в розумінні статті 76 ГПК України, оскільки за її даними не вбачається, що ОСОБА_4 використав у лютому 2013 року щорічну оплачувану відпустку саме за період з 01.06.2011 по 31.05.2012, що надавало б йому право заявляти вимоги про компенсацію роботодавцем коштів за невикористані працівником дні щорічної відпустки за період 01.06.2012 - 30.06.2013 у день звільнення 10.07.2013.
14. Місцевий суд, з посиланням на приписи частини 12 статті 10 Закону України "Про відпустки", зазначив, що обов'язком власника підприємства (уповноваженого ним органу) є ведення обліку відпусток, які надаються працівникам, що полягає у належному складенні кадрової документації, яка має містити інформацію, необхідну для встановлення факту отримання працівниками щорічних відпусток, зокрема, періоду, за який відповідні відпустки отримані працівниками підприємства.
Суд першої інстанції зауважив, що наказом Державного комітету статистики України №489 від 05.12.2008 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" затверджено форму наказу (розпорядження) про надані відпустки №П-3, одним з обов'язкових реквізитів якого є зазначення періоду, за який працівнику надається щорічна оплачувана відпустка.
Місцевий суд встановив, що до матеріалів справи долучено належно засвідчені копії наказів про надання працівникам ТОВ "Регул" чергових відпусток, які видавались за підписом директора ТОВ "Регул" ОСОБА_4, зокрема, накази №2/ОК від 08.01.2013, №5/ОК від 21.01.2013, №18/ОК від 01.04.2013, №19/ОК від 05.04.2013, №20/ОК від 11.04.2013, №21/ОК від 12.04.2013. Однак, жоден із зазначених наказів не містить інформації щодо періоду відпрацьованого працівником часу, за який така відпустка надавалась.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4, виконуючи повноваження директора ТОВ "Регул", не забезпечив належного ведення обліку відпусток, що надавались працівникам ТОВ "Регул" в період січня-квітня 2013 року.
Місцевим судом відхилено як належний доказ у справі пояснення свідка - колишнього керівника ТОВ "Регул" ОСОБА_8 щодо відсутності в особовій картці ОСОБА_4 записів про надання позивачу щорічної оплачуваної відпустки за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 як підстави для виплати йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у спірний період, оскільки факт виходу працівника у щорічну оплачувану відпустку оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця про надання відпустки, який є первинним обліковим документом зі статистики праці та є допустимим доказом реалізації працівником права на відпочинок шляхом використання щорічної оплачуваної відпустки за відповідний період роботи.
Місцевий суд зазначив, що внесення роботодавцем записів про використання працівником календарних днів щорічної основної відпустки до особової картки працівника здійснюється на підставі даних, що містяться у наказах (розпорядженнях) про надання відпусток, тому факт відсутності в особовій картці ОСОБА_4 запису про щорічну оплачувану відпустку за період відпрацьованого часу з 01.06.2012 по 31.05.2013 не є в розумінні статей 73, 76, 77 ГПК України належним та допустимим доказом на підтвердження наявності у позивача права на таку відпустку на дату звільнення 10.07.2013.
15. Доводи ОСОБА_4 про його право на компенсацію невикористаних днів щорічної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013 з посиланням на показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що за відпрацьований час з червня 2012 року по день звільнення 10.07.2013 ОСОБА_4 нарахування за дні невикористаної відпустки не здійснювалися, оскільки позивач у спірний період не перебував у відпустці, судом першої інстанції відхилено з огляду на встановлені обставини ненадання ОСОБА_4 первинної облікової документації з праці, що в силу статті 77 ГПК України може вважатися допустимим доказом невикористання ним щорічної оплачуваної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013.
16. Місцевий суд зазначив, що позивачем не доведено вини керівництва ТОВ "Регул" у несвоєчасній виплаті ОСОБА_4 компенсацій за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за спірний період роботи, тоді як ліквідатором ТОВ "Регул" Марченко Я.В. надано суду належно засвідчену копію наказу №41/1 ОК від 10.07.2013 про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади директора ТОВ "Регул", за змістом якого не вбачається наявності у ОСОБА_4 днів невикористаної щорічної оплачуваної відпустки на дату звільнення 10.07.2013, що надавало б позивачу право на одержання її грошової компенсації за рахунок відповідача-роботодавця.
Провадження в суді апеляційної інстанції та обґрунтування прийнятої ним постанови
17. ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи неповнотою дослідження судом першої інстанції обставин справи, неналежною оцінкою доказів, наданих позивачем на підтвердження його вимог до відповідача, та порушенням трудового законодавства (статей 75, 83, 116, 117 КЗпП України, частини 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці", статті 24 Закону України "Про відпустки", підпункту 2.2.12. пункту 2.2. Розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004, пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995) при розгляді позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ "Регул" щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.
18. 03.12.2018 постановою Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі №904/550/18 залишено без змін.
19. Переглянувши справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ "Регул" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн., однак, змінив мотиви прийняття рішення про відмову в позові, виходячи з власної оцінки доказів у справі.
Апеляційним судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.07.2013 по 01.03.2018 на суму 432 866, 72 грн. з посиланням на обставини прострочення відповідача-роботодавця у виплаті позивачу-працівнику у день звільнення 10.07.2013 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013 на підставі статей 116, 117 КЗпП України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 на підтвердження факту наявності у нього права на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 надано відомості УПФУ за формою ОК-7, лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №10773/06-02/26 від 22.05.2018, заяви свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, копії журналу реєстрації наказів по кадрах ТОВ "Регул", відомості про нарахування заробітної плати працівникам ТОВ "Регул", накази з кадрових питань по ТОВ "Регул", Звіт аудиторської фірми "Финансист" про результати перевірки правильності розрахунку кількості днів невикористаної відпустки на момент звільнення ОСОБА_4 за період 1998-2013 років.
Зазначені письмові докази та показання свідків відхилено апеляційним судом як належні та допустимі докази на підтвердження права ОСОБА_4 на грошову компенсацію невикористаних днів щорічної відпустки на день звільнення 10.07.2013 в розумінні статей 73, 76, 77 ГПК України, оскільки первинним обліковим документом зі статистики праці, на підставі якого працівнику надається щорічна оплачувана відпустка, є наказ (розпорядження) роботодавця про надання відпусток, складений за типовою формою №П-3, що затверджена наказом Державного комітету статистики України №489 від 05.12.2008, і на підставі даних такого наказу до особової картки працівника вносяться відомості про кількість днів наданої та невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, право на яку має працівник відповідно до закону.
Апеляційним судом встановлено відсутність в матеріалах справи документів особової справи ОСОБА_4, в тому числі його особової картки як працівника ТОВ "Регул", та встановлено ненадання відповідачем-роботодавцем таких документів суду з огляду на їх відсутність у ліквідатора ТОВ "Регул" Марченко Я.В. у зв'язку з непереданням їй таких документів останнім керівником ТОВ "Регул" та їх вилученням слідчими органами.
Суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі наказу по ТОВ "Регул" №77/ОК від 20.09.2012 ОСОБА_4 надано основну щорічну відпустку за відпрацьований час з 24.09.2012 по 17.10.2012 включно на 24 календарні дні; також, в матеріалах справи наявна копія наказу по ТОВ "Регул" №41/1 ОК від 10.07.2013 про припинення трудового договору з ОСОБА_4, за змістом якого вбачається, що у позивача відсутні дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки на дату звільнення 10.07.2013 (т. 1, а.с. 100), однак, особистий підпис ОСОБА_4 на зазначеному наказі відсутній та за твердженням позивача наказ про його звільнення для ознайомлення ОСОБА_4 не надавався.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що право позивача, як звільненого працівника, на компенсацію йому невикористаних днів щорічної основної відпустки є безумовним (стаття 83 КЗпП України, стаття 24 Закону України "Про відпустки") та не може ставитись в залежність від факту надання працівником суду на підтвердження його вимог до роботодавця кадрової документації, яка зберігається у роботодавця.
Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що стягнення з відповідача - ТОВ "Регул" суми компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки ОСОБА_4 у спірний період не є предметом спору у справі №904/550/18, оскільки з урахуванням заяви про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог від 26.03.2018 ОСОБА_4 заявив до стягнення з ТОВ "Регул" не суму грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, а середній заробіток за час затримки ТОВ "Регул" у розрахунку з ОСОБА_4 за такою компенсацією у день звільнення 10.07.2013 на підставі статей 116, 117 КЗпП України і саме такі позовні вимоги були предметом розгляду судів першої (11.06.2018) та апеляційної (03.12.2018) інстанцій (т. 1, а.с. 64-66).
20. Відмовляючи в позові про стягнення середнього заробітку за час затримки відповідача-роботодавця у розрахунку з позивачем при звільненні за компенсацією невикористаної щорічної відпустки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в силу приписів статті 117 КЗпП України нарахування до стягнення з роботодавця середнього заробітку є компенсаційною виплатою за час затримки розрахунку у день звільнення за безспірними сумами виплат, що належать працівнику на день звільнення, тоді як розмір належних позивачу при звільнені сум не є предметом спору у справі №904/550/18, що унеможливлює задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ТОВ "Регул" грошового відшкодування за несвоєчасний розрахунок у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
21. Апеляційний суд врахував обставини здійснення щодо ТОВ "Регул" провадження у справі №904/509/16 про банкрутство на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою місцевого суду від 14.06.2016, що в силу статті 28 Закону України "Про оплату праці" зумовлює застосування до спірних правовідносин при вирішенні трудового спору між працівником та роботодавцем-боржником приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", положеннями статті 38 якого встановлено обмеження щодо можливості виникнення у боржника додаткових зобов'язань після визнання його банкрутом та введення ліквідаційної процедури; відтак, за висновком апеляційного суду, вимога ОСОБА_4 про стягнення з ТОВ "Регул" 432 866, 72 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 10.07.2013 по 01.03.2018 є необґрунтованою.
Доводи скаржника (позивач у справі)
22. Скаржник аргументував, що суд першої інстанції, в порушення приписів статті 74 ГПК України, переклав на позивача обов'язок доказування факту наявності у нього, як звільненого працівника, права на компенсацію невикористаних днів щорічної основної відпустки за період роботи на посаді директора ТОВ "Регул" (відповідач) з 01.06.2012 по 31.05.2013, оскільки обставини використання працівником днів щорічної відпустки встановлюються на підставі наказів роботодавця про надання працівнику щорічної відпустки, які зберігаються у роботодавця; скаржник зауважив, що зважаючи на те, що відповідачем-роботодавцем не доведено належними та допустимими доказами факту використання позивачем щорічної основної відпустки за спірний період роботи на посаді директора ТОВ "Регул", право позивача на виплату йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки існувало на дату повного розрахунку, що мав бути здійснений ТОВ "Регул" у день звільнення ОСОБА_4 10.07.2013.
23. Скаржник доводив, що з огляду на неповноту встановлення фактичних обставин справи щодо права позивача на компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за період з 01.06.2012 по 31.05.2013 місцевий суд помилково не застосував до спірних правовідносин приписи статей 116, 117 КЗпП України, які надають право працівнику нарахувати роботодавцю суму середнього заробітку працівника за весь час затримки роботодавця у розрахунку за належними працівнику виплатами у день його звільнення.
24. Скаржник зауважив, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, однак, помилково визначено спірний характер заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми компенсації за невикористану щорічну відпустку за період роботи ОСОБА_4 на посаді директора ТОВ "Регул" з 01.06.2012 по 30.06.2013 та неправильно застосовано до спірних правовідносин приписи частини 2 статті 117 КЗпП України; скаржник доводив, що наказ про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади від 10.07.2013 не містить даних про нарахування працівнику суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи у ТОВ "Регул", однак, відсутність наказу про надання ОСОБА_4 щорічної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013 підтверджує наявність в позивача права на нарахування та виплату відповідачем грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки за спірний період роботи в порядку частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки".
25. Скаржник зазначив, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 1 статті 117 КЗпП України щодо нарахування позивачем, як звільненим працівником, відповідачу-роботодавцю середнього заробітку за весь час затримки ТОВ "Регул" у виплаті ОСОБА_4 належної йому грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у день звільнення за період 10.07.2013 - 01.03.2018.
Доводи інших учасників справи
26. Ліквідатор ТОВ "Регул" Марченко Я.В. у відзиві на касаційну скаргу погодилася з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові, зазначила про правильність застосування судами до спірних правовідносин приписів статей 116, 117 КЗпП України та спрямованість доводів позивача за змістом касаційної скарги на переоцінку доказів та обставин справи касаційним судом, яким була надана правова оцінка місцевим та апеляційним судами при розгляді спору у справі №904/550/18.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
27. Конституція України
Частина 1 статті 43 - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частина 7 статті 43 - право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частини 1, 2 статті 45 - кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
28. Кодекс законів про працю України
Частина 1 статті 47 - власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частина 1 статті 116 - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частина 1 статті 117 - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стаття 74 - громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Частина 1 статті 75 - щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Частина 1 статті 83 - у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Частина 1 статті 233 - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частина 2 статті 233 - у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
29. Закон України "Про оплату праці"
Стаття 2. Структура заробітної плати
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Стаття 28 - у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
30. Закон України "Про відпустки"
Частина 1 статті 24 - у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
31. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011
Абзац 4 частини 1 статті 38 - з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
32. Господарський процесуальний кодекс України
Частина 1 статті 4 - право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Частина 2 статті 4 - юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
Частина 1 статі 13 - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частина 2 статті 13 - учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Стаття 14 - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пункт 2 частини 2 статті 46 - позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частина 3 статті 46 - до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Стаття 73 - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, показаннями свідків.
Частина 1 статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частина 1 статті 76 - належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частина 1 статті 77 - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частина 1 статті 86 - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частина 2 статті 236 - законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Частина 5 статті 236 - обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частина 1 статті 269 - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
33. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів позивача про порушення судами приписів статей 116, 117 КЗпП України, частини 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці", частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" та статей 74, 282 ГПК України при прийнятті рішення про відмову у стягненні з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні ОСОБА_4 з посади директора ТОВ "Регул".
А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції
34. За змістом статей 4, 14 ГПК України вбачається, що процесуальним законом гарантується право на звернення до господарського суду фізичним особам, які не є підприємцями, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. Розгляд справ господарським судом здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, що є реалізацією з боку суду принципу диспозитивності як однієї із засад господарського судочинства.
35. Судами встановлено, що спір у справі №904/550/18 виник між ОСОБА_4, як позивачем, та ТОВ "Регул", як відповідачем, щодо стягнення заборгованості із заробітної плати за червень 2013 року на суму 7 000 грн. та липень 2013 року на суму 2 434, 78 грн., а також середнього заробітку за час затримки розрахунку із заробітної плати під час звільнення на суму 432 866, 72 грн. на підставі статей 116, 117 КЗпП України згідно з поданою до місцевого суду 08.02.2018 позовною заявою (т. 1, а.с. 4-6).
Зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №904/550/18 відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2018 (т. 1, а.с. 1-2).
Судами встановлено подання 06.03.2018 ОСОБА_4 до місцевого суду заяви про збільшення позовних вимог та заявлено до стягнення з ТОВ "Регул" компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 01.06.2012 по 30.06.2013 на суму 6 242, 34 грн. (т. 1, а.с. 37-39). Однак, 26.03.2018 позивачем заявлено про залишення без розгляду його заяви про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 63).
Суди встановили обставини заявлення ОСОБА_4 26.03.2018 про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог; позивач просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні на суму 432 866, 72 грн.; як підставу позову зазначив приписи статей 116, 117 КЗпП України, статей 6, 24 Закону України "Про відпустки", частини 2 статті 2 Закону України "Про оплату праці" (т. 1, а.с. 64-66).
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою місцевого суду від 10.05.2018 закрито підготовче засіданні у справі №904/550/18 (т. 1, а.с. 121-122).
Отже, позивачем 26.03.2018 реалізовано процесуальне право на зменшення розміру позовних вимог в порядку пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України до закінчення 10.05.2018 підготовчого засідання місцевого суду у справі №904/550/18, що узгоджується з вимогами частини 3 статті 46 ГПК України.
Відтак, керуючись принципом диспозитивності в силу статті 14 ГПК України, суди першої та апеляційної інстанції визначили межі позовних вимог з урахуванням поданої позивачем 26.03.2018 до місцевого суду заяви про зменшення первісних позовних вимог та зміну підстави позову та розглядали спір у справі №904/550/18 як такий, що виник щодо правомірності нарахування ОСОБА_4, як звільненим працівником, його середнього заробітку за час затримки відповідача-роботодавця ТОВ "Регул" у розрахунку зі сплати компенсації ОСОБА_4 за невикористані дні його щорічної відпустки при звільненні за період з 10.07.2013 по 01.03.2018 на суму 432 866, 72 грн.
36. Положеннями статей 43, 45 Конституції України визначено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та встановлено гарантії права на відпочинок, що забезпечується, зокрема, наданням працівнику оплачуваної щорічної відпустки, на період якої за працівником зберігається його місце роботи (посада) та заробітна плата в силу статті 74 КЗпП України.
Аналіз частини 1 статті 83 КЗпП України та частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" дозволяє дійти висновку про встановлення законодавцем права працівника, який звільняється, вимагати виплати йому роботодавцем грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
За змістом статті 2 Закону України "Про оплату праці", якою визначено структуру заробітної плати, вбачаються її три складові - "основна заробітна плата", до якої законодавцем віднесено винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці; "додаткова заробітна плата", що включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; "інші заохочувальні та компенсаційні виплати", до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Отже, чинним законодавством грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку працівника у разі його звільнення віднесено до додаткової заробітної плати та частиною 1 статті 47 КЗпП України гарантовано її виплату у день звільнення працівника разом з іншими належними працівнику виплатами на дату звільнення.
37. Виходячи з приписів статей 116, 117 КЗпП України, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто не входить до структури заробітної плати.
Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.
При цьому, за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України вбачається, що застосування до роботодавця відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівника допускається у разі відсутності спору між працівником та роботодавцем щодо розміру виплат, належних працівнику на день звільнення.
38. Надаючи оцінку правовій природі заявлених ОСОБА_4 позовних вимог до ТОВ "Регул", суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та зміну підстави позову від 26.03.2018, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час прострочення відповідача-роботодавця у розрахунку з позивачем, як працівником у день його звільнення 10.07.2013, щодо виплати йому 432 866, 72 грн. грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 01.06.2012 по 30.06.2013.
Судами встановлено наявність між відповідачем-роботодавцем та позивачем-працівником спору щодо права ОСОБА_4 на виплату йому грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, зважаючи на заперечення ТОВ "Регул" щодо дійсності таких вимог звільнено працівника з огляду на непідтвердження факту належності ОСОБА_4 таких виплат на день звільнення 10.07.2013 та невідображення кількості днів невикористаної щорічної відпустки та грошової суми її компенсації у наказі №41/1 ОК від 10.07.2013 про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади директора ТОВ "Регул".
39. Колегія суддів Верховного Суду, виходячи з повноважень касаційного суду в силу статті 300 ГПК України, погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, оскільки не вправі втручатися у здійснену місцевим та апеляційним судами оцінку доказів у справі та надавати власну оцінку фактичним обставинам справи, та зазначає, що судами розглянуто спір у справі №904/550/18 в межах визначених позивачем вимог до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за виплатами щодо компенсації невикористаної відпустки при звільненні, що відповідає передбаченим приписами статей 13, 14 ГПК України принципам змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві.
40. Верховний Суд зазначає, що за змістом частини 1 статті 233 КЗпП України вбачається встановлення законодавцем обмежень щодо строків звернення працівника до суду за захистом своїх трудових прав - у тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим, частиною 2 статті 233 КЗпП України працівнику гарантовано захист його права на оплату праці шляхом звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці.
Отже, законодавцем розмежовано порушення права працівника на оплату праці та порушення його інших трудових прав (незаконне звільнення чи переведення на іншу (нижчеоплачувану) роботу, незаконне накладення дисциплінарного стягнення тощо) при визначенні часових меж реалізації працівником права на звернення до суду за захистом його порушених прав.
41. Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 роз'яснено про те, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
42. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ОСОБА_4 звільнено з посади директора ТОВ "Регул" відповідно до наказу №41/1 ОК від 10.07.2013, за змістом якого вбачається, що у графі "кількість календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки", право на компенсацію якої працівник має в силу закону, проставлено прочерк (т. 1, а.с. 100).
З позовними вимогами до ТОВ "Регул" про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні 10.07.2013 на суму 432 866, 72 грн. ОСОБА_4 звернувся 26.03.2018, уточнивши первісні позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі з ТОВ "Регул", заявлені 08.02.2018 (т. 1, а.с. 64-66).
Отже, в силу імперативних приписів статті 233 КЗпП України щодо строків звернення працівника до суду за захистом трудових прав, при зверненні до суду з вимогами до боржника-роботодавця про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_4 слід було враховувати визначений частиною 1 статті 233 КЗпП України строк на звернення до місцевого суду за захистом його трудових прав, оскільки приписи частини 2 статті 233 КЗпП України, що не обмежує працівника у строках на звернення до суду з вимогами про стягнення з роботодавця належної працівнику заробітної плати, до спірних правовідносин не застосовуються, так як розрахований ОСОБА_4 в порядку статті 117 КЗпП України середній заробіток не відноситься до структури заробітної плати, а є відповідальністю роботодавця за затримку у розрахунку з працівником у день припинення між ними трудових правовідносин 10.07.2013.
За змістом первісної позовної заяви від 06.02.2018 та заяви про зменшення позовних вимог від 19.03.2018 не вбачається зазначення ОСОБА_4 причин пропуску строку на звернення до суду про стягнення з ТОВ "Регул" середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні 10.07.2013, що в цілому свідчить про правильність висновків судів про відмову в позові у справі №904/550/18 (т.1, а.с. 4-6, 64-66).
43. В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Суд зазначає, що обґрунтування відхилення доводів ОСОБА_4 здійснено судами з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та демонструє справедливий та однаковий підхід до заслуховування доводів сторін у даній справі.
А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги
44. Доводи скаржника відповідно до пункту 22 описової частини даної постанови Суд вважає необґрунтованими як такі, що зводяться до переконання касаційного суду здійснити переоцінку фактичних обставин справи, яким була дана відповідна оцінка судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі повноважень касаційного суду згідно із статтею 300 ГПК України. Доводи скаржника згідно з пунктами 23-25 описової частини цієї постанови спростовуються висновками пунктів 34-43 її мотивувальної частини постанови.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
45. З огляду на зазначене, Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 та залишення без змін оскаржуваних постанови апеляційного суду від 03.12.2018 та рішення місцевого суду від 11.06.2018 як таких, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В. Судові витрати
46. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги позивача та залишенням без змін оскаржуваних судових рішень, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі №904/550/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді В.Г. Пєсков
В.Я. Погребняк