13.03.2019 Справа № 920/856/18
м. Суми
За позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», м. Київ,
до відповідача Фізичної особи-підприємця Гребеник Ірини Валеріївни, АДРЕСА_1,
про стягнення 189 096 грн. 19 коп.
суддя Котельницька В.Л.
за участю представників сторін:
позивача: Данильченко О.О. (довіреність № 4893-К-О від 12.11.2018)
відповідача: Давидов А.Г. (довіреність № 3880 від 17.12.2018)
при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.
Суть спору: позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 189 096 грн. 19 коп. заборгованості за договором від 29.06.2011 за послугою «Кредитний ліміт», з яких: 76 284 грн. 44 коп. заборгованість по процентам, 9 920 грн. 00 коп. заборгованість по комісії, 102 891 грн. 75 коп. борг по пені, а також покласти на відповідача судові витрати.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. Також у відзиві відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача. У разі, якщо суд дійде висновку про правомірність позову, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки до 1000,00 грн.
Судовою ухвалою від 05.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 26.02.2019. Ухвалою суду від 26.02.2019 розгляд справи по суті відкладено на 12.03.2019.
Присутніми представниками були надані пояснення з приводу обставин, на які вони посилались у поданих до суду заявах по суті справи.
У ході судового засідання судом були встановлені обставини справи, досліджено докази, надані сторонами на підтвердження своїх позицій по суті спору, а також вчинено інші необхідні дії, встановлені Главою 6 «Розгляд справи по суті» Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив:
01.10.2010 відповідачем підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» згідно якої ФОП Гребеник І.В. погодилась, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами між нею та банком складають договір банківського обслуговування. Крім того, підтвердила свою згоду з Правилами і зобов'язалася виконувати їх, в тому числі регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку, а також засвідчила згоду на ведення з банком документообігу, в тому числі, шляхом накладення електронного цифрового підпису, що отримано в порядку передбаченому Умовами та Правилами надання банківських послуг.
29.06.2011 відповідач приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті httр://ргіvаtbank.uа., шляхом реєстрації заяви через систему інтернет-клієнт-банкінг, які разом складають договір банківського обслуговування б/н від 29.06.2011 та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Відповідно до вказаного договору, відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_2 (відкритий 01.10.2010) в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено і врегульовано «Умовами та правилами надання банківських послуг».
Відповідно до п. 3.2.1.1.16 Умов при укладенні договорів і угод чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до «Умов та правил надання банківських послуг» банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом першого підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладення договорів та угод у письмовій формі.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. 2 статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.
Відповідно до п. 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банка та клієнта.
Відповідно до п. 3.2.1.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди.
Згідно 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - «Угода»). При порушенні клієнтом будь- якого із зобов'язань, передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг», банк по свій розсуд, має право змінити умови кредитування, встановивши інший термін повернення кредиту. При належному виконанні клієнтом зобов'язань, передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг», при відсутності заперечень за місяць до закінчення терміну обслуговування ліміту, проведення платежів клієнта в порядку обслуговування ліміту може бути продовжено банком на той самий строк. Термін також може бути змінений Банком згідно п. 3.2.1.2.3.4 цього розділу «Умов і правил надання банківських послуг». Згідно ст. 212, 651 ЦКУ при порушення Клієнтом будь-якого із зобов'язань по кредиту банк на свій розсуд, починаючи з 91-го дня порушення будь-якого із зобов'язань має право встановити інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет-банку Приват24, мобільний додаток «Приват24», SMS-повідомлення чи інших). У разі непогашення заборгованості в термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної в повідомленні вважається простроченою.
У даному випадку строк дії договору від 29.06.2011 був визначений до 29.06.2012, однак у зв'язку з відсутністю порушень умов договору та за відсутності заперечень з боку відповідача за місяць до закінчення строку договору щороку був продовжений.
Згідно абз. 3 п. 3.2.1.1.11 Умов та Правил періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості за кредитом в цей період не впливають на зміну дати закінчення періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченні якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетове сальдо. Період безперервного користування «кредитним лімітом на поточному рахунку» - не більше 35 днів.
Відповідно п. 3.2.1.2.2.3 Умов та Правил клієнт зобов'язаний здійснювати погашення кредиту отриманого в межах встановленого Ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого п. 3.2.1.1.11.
За приписами п. 3.2.1.4.1.3 Умов та правил у разі непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо на позиковому рахунку підлягаю обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягаю обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними.
Відповідно п.п. 3.2.1.4.1.4 Умов та правил під «непогашенням кредиту» мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового сальдо при закритті банківського дня.
Тобто строк повернення кредитного ліміту - 90 днів з моменту утворення дебетового сальдо.
В п. 3.2.1.1.6. Умов зазначається, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відповідно до виписки по рахунку, позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитний ліміт у розмірі 40000 грн.
Розділом Умов 3.2.1.4 затверджено порядок розрахунків за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).
За період користування кредитом з моменту виникнення дебіторського сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця, розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт виплачує банку за користування кредитом проценти у розмірі 36 % річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню.
У випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання, клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого умовами і правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.
Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4 Умов - банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі.
Згідно п. 3.2.1.4.9 Умов розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.
Відповідно п. 3.2.1.4.3 Умов та правил проценти, неоплачені по збігу строку безперервного користування кредитом, вважаються простроченими.
Відповідно до п. 3.2.1.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту, винагороди, клієнт сплачує банку пеню за кожний випадок порушення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.2.1.4.1.3 від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відповідно до п. 3.2.1.5.4 Умов нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.
Пунктом 3.2.1.6.1. Умов визначено, що цей договір, а саме - обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку клієнта, набирає чинності з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання Ліміту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Наявними у матеріалах справи банківськими виписками підтверджуються факти видачі кредитних коштів, а також факти часткового погашення основної суми кредиту, відсотків, пені та комісії за договором від 29.06.2011.
Судом також встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням договірних зобов'язань відповідачем, позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 49269,17 грн., яка утворилась станом на 04.06.2015, в тому числі: 40000 грн. заборгованості за кредитом, 5618,90 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 2592,11 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 1058,16 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.
Судовим рішенням у справі № 920/1173/15 від 08.10.2015 вищезазначений позов був задоволений повністю, заявлені до стягнення суми стягнуто на користь позивача.
Та як пояснює позивач, з моменту ухвалення вказаного рішення відповідач суму боргу не сплатив, що було підтверджено в судовому засіданні представником відповідача, у зв'язку з чим станом на 12.10.2018 заборгованість останнього за кредитним договором становить 189096,19 грн., яка складається з: 76284,44 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами нарахованими за період з 05.06.2015 по 12.10.2018 (нарахування відсотків здійснювалось на підставі пункту 3.2.1.4.1.2 та п. 3.2.1.4.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг); 9920,00 грн. - загальний залишок заборгованості по комісії відповідно п. 3.2.1.4.4. Умов та Правил надання банківських послуг; 102891,75 грн. - загальна сума пені, нарахованої згідно п. 3.2.1.5.1. договору за період з 05.06.2015 по 12.10.2018.
Суд, з'ясувавши позиції учасників справи щодо суті позову, зазначає наступне.
У відповідності з п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом у даній справі встановлено, що на даний час спірний договір від 29.06.2011 недійсним судом не визнаний та не припинив свою дію.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За змістом ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 1049 даного Кодексу визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 1072 ЦК України та частиною 22.9. статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк повинен виконати розпорядження клієнта виключно в межах залишку грошей на рахунку платника.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
Таким чином, норми чинного законодавства надають сторонам договору банківського рахунку можливість передбачити в ньому положення про надання банком кредиту, який надається понад залишок грошових коштів на поточному рахунку клієнта в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка, що має місце у спірних правовідносинах, які склались між сторонами у справі з приводу виконання укладеного між ними договору банківського обслуговування від 29.06.2011. Отже, таке кредитування рахунка клієнта надає останньому можливість здійснювати платежі за умови відсутності або недостатності грошових коштів на його рахунку.
Відповідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Із змісту пункту 3.2.1.6.1. Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що сторонами погоджено дію договору (обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта) в обсязі перерахованих коштів - до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором.
Рішенням Господарського суду Сумської області у справі № 920/1173/15 стягнута з відповідача заборгованість, що існувала станом на 04.06.2015. Таким чином, факт користування кредитними коштами та факт прострочення їх вчасного повернення встановлено рішенням суду від 08.10.2015.
Суд зазначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. При цьому, судом враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18.
Оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не позбавляє банк права на нарахування процентів в порядку, передбаченому статтею 1048 Цивільного кодексу України, а також інших сум за кредитним договором, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування банком процентів у сумі 76284,44 грн. за період з 05.06.2015 по 12.10.2018, комісії у сумі 9920,00 грн. за період з 01.07.2014 по 02.03.2018, пені за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 108891,75 грн. за період з 05.06.2015 по 12.10.2018.
Щодо клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України також передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.
Правовий аналіз вказаний статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Суд зазначає, що оскільки законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При вирішенні питання наявності підстав для зменшення нарахованої пені за клопотанням відповідача суд враховує співмірність невиконаного відповідачем зобов'язання відносно до розміру нарахованої пені, а також потенційну можливість у подальшому виконати дане судове рішення та інші об'єктивні обставини, на які посилається відповідач.
Відтак, враховуючи баланс інтересів сторін, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та про зменшення належної до стягнення пені до 1000,00 грн.
Що стосується клопотання відповідача про застосування позовної давності, викладеного у відзиві на позов, суд зазначає наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.1 ст. 259 ЦК України тривалість позовної давності може бути збільшена за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість шестимісячного періоду нарахування пені, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Пунктом 3.2.1.5.7 Умов та правил надання банківських послуг сторонами погоджено, що терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) тривалістю у 5 років.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України).
Враховуючи звернення банку в вересні 2015 року до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача у справі № 920/1173/15, перебіг позовної давності перервався і після пред'явлення позову почався спочатку. Разом з тим, враховуючи встановлення сторонами строку позовної давності тривалістю у п'ять років, то звернення з позовом у даній справі є правомірним і в межах погоджених сторонами термінів позовної давності.
Відтак суд залишає без задоволення клопотання відповідача про застосування позовної давності, викладене у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у повному обсязі в розмірі 2836,44 грн.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 231-233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гребеник Ірини Валеріївни (АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором від 29.06.2011 за послугою «Кредитний ліміт», яка виникла станом на 12.10.2018, у загальному розмірі 87204,44 грн., яка складається з 76284,44 грн. - заборгованості за процентами, 9920,00 грн. - заборгованості по комісії та 1000,00 грн заборгованості по пені; 2834,44 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне судове рішення складено 25.03.2019.
СуддяВ.Л. Котельницька