Справа № 183/4080/18
№ 1-кп/183/470/19
іменем України
22 березня 2019 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 407 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
03 липня 2014 року наказом №18-К (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_3 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду водія-електрика апаратної телеграфного взводу центру інформаційних систем польового вузла зв'язку.
В подальшому, наказом №9-РС від 21 лютого 2017 року (по стройовій частині) командира військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_3 призначено на посаду командира відділення автомобільного відділення взводу забезпечення першого польового вузла зв'язку НОМЕР_2 окремої бригади зв'язку військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_2 .
Молодший сержант ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов'язаний суворо дотримуватись у своїй діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України, бути взірцем виконання службового обов'язку, свято і непорушно додержуватися Конституції України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303/2014, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», в Україні з 18.03.2014 року розпочато особливий період.
У відповідності до нової редакції статті 407 КК України внесеної Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини», який опубліковано у журналі Голос України від 04 березня 2015 року - № 39, зазначено, що до ст. 407 КК України внесені зміни та її доповнено ч. 4, яка передбачає відповідальність, за самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду.
Зазначені зміни набирають законної сили на наступний день після опублікування, тобто 05 березня 2015 року.
Однак, 24 травня 2018 року молодший сержант ОСОБА_3 , діючи всупереч наведених вище вимог, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 без поважних причин, в умовах особливого періоду, чим протизаконно припинив виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
04 червня 2018 року молодший сержант ОСОБА_3 самостійно прибув до військової частини НОМЕР_1 та заявив про себе, внаслідок чого злочин було припинено.
Таким чином, 24 травня 2018 року молодший сержант ОСОБА_3 самовільно залишив розташування військової частини без поважних причин, в умовах особливого періоду, та незаконно перебував за межами військової частини НОМЕР_1 до 04 червня 2018 року.
Крім того, 12 липня 2018 року молодший сержант ОСОБА_3 , всупереч вимог Статуту та Законів України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яка розташовується в АДРЕСА_2 без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, свої службові обов'язки не виконував,час проводив на власний розсуд, не вживаючи заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
05 лютого 2019 року місцезнаходження молодшого сержанта ОСОБА_3 встановлено та останнього затримано в порядку ст. 208 КПК України.
Таким чином, 12 липня 2018 року молодший сержант ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_2 , без поважних причин, в умовах особливого періоду, та перебував за її межами до 05 лютого 2019 року.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 показав, що обставини викладені в обвинувальному акті не оспорює та повністю їх підтверджує, пояснив, що двічі залишав розташування військової частини у зв'язку із тим, що морально не витримував знаходитися у зоні проведення антитерористичної операції. У скоєному щиро кається.
В судовому засіданні учасники судового розгляду не оспорювали обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, тому суд вважає не доцільним досліджувати докази.
У відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України судом було з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст наведених вище обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.
Крім того, учасникам судового провадження судом роз'яснені вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України щодо позбавлення права оскарження обставин, які ніким не оспорюються, в апеляційному порядку.
Суд вважає встановленою вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду.
Обставинами, які пом'якшують покарання суд визнає - щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.
При цьому, суд вважає, що щире каяття обвинуваченого, в даній ситуації, ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, бажанням виправити ситуацію, а також готовністю нести кримінальну відповідальність.
Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, враховуючи те, що ОСОБА_3 вину визнав повністю, на обліку у лікарів не перебуває, приймав участь в проведенні антитерористичної операції на Сході країни, є учасником бойових дій, разом з обставиною, яка пом'якшує покарання, дає суду підстави для призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
В судовому засіданні захисником обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_5 було заявлено клопотання, підтримане обвинуваченим, про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Дослідивши клопотання, вислухавши думку учасників судового процесу, суд приходить до наступного висновку.
Закон України «Про амністію у 2016 році» набрав чинності 07.09.2017 року.
Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про амністію у 2016 році» дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 було вчинено злочини у період з 24.05.2018 року по 04.06.2018 року, та у період з 12.07.2018 року по 05.02.2019 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році», суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання захисника.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки.
Зарахувати в строк відбуття покарання час знаходження ОСОБА_3 під вартою - з 05.02.2019 року по 22.03.2019 року включно.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного йому покарання з випробуванням строком 3 роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили - скасувати, звільнити з-під варти в залі суду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 394 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.
Суддя ОСОБА_1