Рішення від 05.03.2019 по справі 368/1645/18

Справа № 368/1645/18

Рішення 2/368/152/19

Іменем України

"05" березня 2019 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Назаренко А.І.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Степаніщевої В.В.

відповідача ОСОБА_3

та представника відповідача адвоката Шкрептія В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик цивільну справу загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

позивач та її представник просять суд визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя слідуюче майно: недобудований житловий будинок по вул. Садовій, 2а в с. Липовець Кагарлицького району, автомобіль марки «Renault Laguna» , державний номер НОМЕР_1, 2017 року вартістю 230559 грн., трактор МТЗ-80 реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 1988, вартістю 113224 грн., трактор Т-16 м, рік випуску 1986, вартістю 49216 грн., комбайн СК-5 Нива, рік випуску 1987, вартістю 62443 грн., земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1104 га та земельну ділянку площею 0,25 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по АДРЕСА_1, нежитлову будівлю /приміщення складу для с/г машин № 32/ за адресою: АДРЕСА_2; визнати за нею право на 1/2 частину недобудованого будівництвом житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1104, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1, на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,25 га яка розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, право власності на автомобіль марки «Renault Laguna», державний номер НОМЕР_1 , 2017 року випуску, вартістю 230 559 грн., на трактор Т-16, рік випуску 1986, вартістю 49 216 грн. та право власності на 16/100 частки нежитлову будівлю /приміщення складу для с/г машин № 32/ за адресою: АДРЕСА_2; визнати за відповідачем право на 1/2 частину недобудованого будівництвом житлового будинку в АДРЕСА_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,25 га, яка розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1104 га, яка розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, право власності на трактор МТЗ-80 реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 1988, свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_7, вартістю 113 224 грн. та комбайн СК-5 Нива, рік випуску 1987, вартістю 62 443 грн., право власності на 16/100 частки нежитлову будівлю /приміщення складу для с/г машин № 32/ за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати, а також повернути зайво сплачений судовий збір, обґрунтовуючи позов наступним.

З відповідачем по справі вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 08 жовтня 1991 року, що стверджується копією свідоцтва про шлюб .

Від шлюбу мають двох дітей, які в даний час повнолітні. Сім'я їхня не склалася, шлюбні відносини припинені і шлюб розірваний Кагарлицьким районним судом 23 квітня 2018 року, що стверджується копією рішення суду.

За час спільного проживання вона з відповідачем набули спільне майно, яке належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності подружжя у відповідності до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України. Оскільки вони проживають окремо один від одного і відповідач має іншу дружину, то у них виникла необхідність у розділі їхнього спільного майна, яке набуте нею з відповідачем під час шлюб, а саме:

двох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства площею 0,1104 га та земельну ділянку площею 0,2500 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, обидві розташовані по АДРЕСА_1.

На відведеній земельній ділянці, спільними зусиллями та за спільні кошти, ними побудований недобудований житловий будинок, по АДРЕСА_1, який відповідач не бажає добудувати, щоб не оформляти на будинок право власності з тих міркувань, щоб його не можна було поділити між ними та визнати на нього за кожним з них право власності.

Крім цього за час їхнього спільного подружнього життя, за спільні кошти, ними придбано автомобіль марки Renault Laguna, державний номер НОМЕР_1, 2017 року випуску, вартістю 230 559 грн.

Також за спільні кошти вони придбали трактор МТЗ-80 реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 1988 , який зареєстрований на її ім'я, що стверджується копією свідоцтва про реєстрацію серія НОМЕР_7, вартістю 113 224 грн., трактор Т-16 м , рік випуску 1986 , вартістю 49216 грн., комбайн СК-5 Нива, рік випуску 1987 , вартістю 62 443 грн., згідно експертного висновку від 27.08.2018 року.

Крім цього їм була передана у власність, в результаті розпаювання СТОВ «Липовецьке», згідно майнових сертифікатів /Свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства /нежитлова будівля/ приміщення складу для с/г машин № 32 за адресою « Бригадний « масив « № 14 Липовецька сільська рада Кагарлицького району на суму 15055,96 грн. серія НОМЕР_8.

Дана нежитлова будівля передана у власність ще двом співвласникам ОСОБА_5 на суму 11762,47 грн. серія НОМЕР_9 та ОСОБА_6 на суму 20231,45 грн. серія НОМЕР_10.

Згідно розрахунку часток нежитлової будівлі /приміщення складу для с/г машин № 32/ вартість будівлі, що передана відповідачу складає в грошовому виразі 15055,96 грн. а в частках - 32/100, що стверджується розрахунком часток нежитлової будівлі.

Оскільки це їхня спільна сумісна власність вона вважає, що вона має право на її половину, а саме: 16/100 частки.

Оскільки вона позбавлена можливості здійснити переобладнання житлового будинку та завершити будівництво через протидію колишнього чоловіка, який перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна та категорично заперечує проти поділу вищевказаного майна подружжя вона вимушена звернутися до суду з даною позовною заявою.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181 пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877. 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва. потрібно розуміти, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кіпця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року.

Таким чином, урахувавши ті обставини, що спірний об'єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а вона позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, вона вважає, що існує наявність правових підстав для визнання за нею права на 1/2 частину спірного об'єкта незавершеного будівництва.

Згідно технічного паспорта на садибний /індивідуальний/ житловий будинок за АДРЕСА_1 - об'єкт незавершеного будівництва, готовність становить - 85 % .

Вона вважає порушеним її право на частину спільно набутого майна подружжя (об'єкта незавершеного будівництва - збудованого за час шлюбу, але не прийнятого до експлуатації жилого будинку, державна реєстрація права власності на який не здійснена), яке є об'єктом права спільної сумісної власності та підлягає поділу між сторонами а способом захисту цього порушеного права фактично є визнання права за нею на частину спільного сумісного майна подружжя.

Що стосується поділу автомобіля марки Renault Laguna, державний номер НОМЕР_1, рік 2017, вартістю 230 559 грн., вона просить визнати право власності за нею, оскільки вона ним користуюся і в неї є посвідчення водія.

Що стосується поділу земельних ділянок, вона вважає за можливе визнати за нею право власності на 1/ 2 частину земельної ділянки, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0, 2500 га по АДРЕСА_1, та визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки, цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею - 0,1104 га., по АДРЕСА_1.

Визнати за нею право власності на 16/100 частину нежитлової будівлі /приміщення складу для с/г машин № 32, за адресою АДРЕСА_2.

На решту майна визнати право власності за відповідачем.

Законом № 4766-УІ від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року, частина 5 статті 61 СК України виключена, частина 1 статті 57 доповнена пунктом 5, згідно з яким земельна ділянка, набута будь-ким із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебуває в її, його користуванні, або отримана в результаті приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, або отримана із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, визнається особистої приватною власністю кожного з них.

Згідно із ст. 68 СК України - розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Статті 69-71 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок. Квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Одночасно з цим, суд звертає увагу на те, що норми ч. 5 ст. 61 СК України в редакції Закону від 11.01.2011 р. N 2913-VI, відповідно до якої об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя з земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Зважаючи на норму даного закону, у відповідності до виписки Липовецької сільської ради від 12 червня 2008 року ОСОБА_3 12 червня 2008 року було передано безоплатно у власність земельні ділянки, які знаходяться АДРЕСА_1, площею 0,30 га в тому числі 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, 0,05 га для ведення особистого селянського господарства.

Закон зворотної дії у часі не має, а тому вона вважає, що дані земельні ділянки є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між нами в рівних частках.

Статтями 316 та 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтями 368, 372 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Правова позиція ВСУ у справі за № 6-253цс16 від 13 квітня 2016 р.: за змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частина ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Таким чином, вважає, що вона має право на визнання за нею права власності по 1/2 частині вказаних вище земельних ділянок, які належать на праві власності відповідачу.

Що стосується судових витрат, то до них належать витрати за проведені експертизи та витрати по сплаті судового збору.

Окрім того, нею при подачі позовної заяви був помилково сплачений судовий збір в сумі 8810 грн. замість 2797 грн. 75 коп., квитанція про сплату судового збору знаходиться в матеріалах цивільної справи.

В зв'язку з переплатою суми судового збору просить суд винести ухвалу про повернення їй переплачену суму судового збору в сумі 6012 грн. 25 коп.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Шкрептій В.В. позовні вимоги позивача визнали частково та не заперечували проти поділу по Ѕ частині двох земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, площею 0,1104 га та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, об'єкта незавершеного будівництва у виді садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, яке розташоване за той же адресою, на нежитлову будівлю (приміщення складу для с/г машин № 32), адреса об'єкта: АДРЕСА_2. Також не заперечує проти визнання за позивачем право власності на автомобіль, а за ним залишити трактор реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, трактор № 386403 Т-16м, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 та на комбайн СК-5 Нива, 1987 року випуску. Також не заперечує проти відшкодування Ѕ частини витрат за проведенні дослідження та частину витрат за судовий збір. Погоджується із вартістю визначеними позивачем і наміру призначать експертизи не має.

Суд, вислухавши сторін та їх представників, свідків та дослідивши письмові докази, приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу поділу спільно нажитого майна подружжя, який регулюється нормами Сімейного Кодексу України.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, введення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано положеннями статті 63 СК України, згідно з якими дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 жовтня 1991 року (а.с. 10).

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 23 квітня 2018 року, яке набрало законної сили 29.05.2018 р., шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 11).

12 червня 2008 року відповідачу ОСОБА_3 на підставі його заяви було передано у власність дві земельні ділянки (а.с. 19), а саме: для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення площею 0,1104 га, адреса об'єкта нерухомого майна: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_11 від 21.09.2014 р. (а.с. 20-21) та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової забудови, площею 0,25 га, адреса об'єкта нерухомого майна: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_12 від 21.09.2014 р. (а.с. 22-23).

Також сторонами було побудований садибний (індивідуальний) житловий будинок (об'єкт незавершеного будівництва), місце знаходження якого за адресою: АДРЕСА_1 та готовність якого 85 %. Характеристика будинку - житловий будинок, прибудова та свердловина (а.с. 38-43).

Окрім того, на відповідача було оформлено приміщення складу для с/г машин інв.. № 32, власниками якого є ОСОБА_6 - 43/100, ОСОБА_5 25/100 та ОСОБА_3 - 32/100, що підтверджується документами наданими приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області (а.с. 130-147), а також документами наданими Липовецькою сільською радою (а.с. 162-180).

Згідно протоколу № 3 засідання комісії по врегулюванню майнових спорів СТОВ "Липовецьке" від 24 липня 2014 року гр. ОСОБА_3 було виділено майна на суму 32390 гривень.

Копія свідоцтва майнового паю серія НОМЕР_13 на суму 20214 гривень та серія НОМЕР_14 на суму 12176 гривень відповідно було виділено 32% складу для с/г машин №32, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 15055,96 грн. А також: сівалка ЗСУ - 3,6 № 91, культиватор КПС - 4 №73, сівалка СКК-12 №74, а всього на суму 32390 гривень на підставі майнового сертифікату серія НОМЕР_15 7 виданого гр. ОСОБА_3 23.03.2012 р.

Майновий сертифікат серія НОМЕР_16 був виданий гр. ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу майнових сертифікатів у громадян: ОСОБА_1 на суму - 1381 грн., ОСОБА_7 на суму - 7193 грн., ОСОБА_8 на суму - 4937 грн., ОСОБА_9 на суму - 4558 грн., ОСОБА_10 на суму - 709 грн., ОСОБА_11 на суму-12176 грн.

Загальна сума - 18778 грн., та в суму цього сертифікату увійшов особистий майновий сертифікат гр. ОСОБА_3 на суму - 1436 грн.

02 липня 2015 р. ОСОБА_3 було придбано у власність автомобіль марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію права власності (а.с. 13).

20 червня 1995 року ОСОБА_3 було придбано у власність трактор № 386403 Т-16 м 1986 року випуску, б/н, що підтверджується технічним паспортом серії НОМЕР_17 (а.с. 14).

19 листопада 2008 року ОСОБА_1 було придбано у власність трактор реєстраційний № НОМЕР_18, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, заводський номер НОМЕР_19, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_7 (а.с. 15).

Згідно накладної № 32 від 04 липня 2011 року ОСОБА_3 було придбано за готівку комбайн СК-5 Нива, 1987 року випуску.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

За приписами ст.ст. 63, 65 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При цьому, ч. 1 ст. 71 СК України визначено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Статтею 57 Сімейного кодексу України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивачем було проведено дослідження як рухомого, так і нерухомого майна і з вказаної вартістю погодився відповідач, який відмовився встановлювати іншу вартість майна, шляхом призначення експертиз.

Відповідно до абз. 1 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Обсяг майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, складається з:

?об'єкту незавершеного будівництва у виді садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 216 210 (двісті шістнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп.;

?земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, площею 0,1104 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_20, вартістю 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп.;

?земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_21, вартістю 49 400 (сорок дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.;

?нежитлової будівлі (приміщення складу для с/г машин № 32), адреса об'єкта: АДРЕСА_2, вартістю 15 055 (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят п'ять) грн. 96 коп.;

?автомобіля марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, вартістю 230 559 (двісті тридцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп.;

?трактора реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, вартістю 113 224 (сто тринадцять тисяч двісті двадцять чотири) грн. 00 коп.;

?трактора № 386403 Т-16м, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_3, вартістю 49 216 (сорок дев'ять тисяч двісті шістнадцять) грн. 00 коп.;

?комбайна СК-5 Нива, 1987 року випуску, вартістю 62 443 (шістдесят дві тисячі чотириста сорок три) грн. 00 коп.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 80 ЦПК України).

В пункті 30 Постанови пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» відзначено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 372 ЦК України частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідні роз'яснення містяться і в пунктах 22, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Що стосується об'єкт незавершеного будівництва, у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, то слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 08 жовтня 1991 року укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про одруження, який було розірвано рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 23.04.2018 р.

Рішенням 15 сесії Липовецької сільської ради 5 скликання від 28 травня 2008 року виділено ОСОБА_3 земельну ділянку пл. 0,25 га по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку та господарських споруд.

Згідно технічного паспорту, який виготовлений ТОВ «Проект-монтаж-буд» на замовлення ОСОБА_1 16.08.2018 року, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, є об'єкт незавершеного будівництвом, процент готовності становить 85 %, а його дійсна ринкова вартість становить 216 210,00 грн. (а.с. 38-45)

Частиною 3 та 4 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до вимог ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Житловий будинок будувався в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю сторін.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об'єкта незавершеного будівництва суд може право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити у компенсацію.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін, що і просила визнати позивачка по справі.

Правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від грудня 2015 року та 07 вересня 2016 року .

Таким чином, так як спірний об'єкт незавершеного будівництва побудований сторонами в шлюбі, за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; процент готовності незавершеного будинку становить 85,00 % (відсотків), фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням.

При таких обставинах, суд вважає, що незавершений будівництвом житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 1 підлягає поділу між сторонами з метою забезпечення реалізації прав сторін.

Що стосується нежитлової будівлі (приміщення складу для с/г машин № 32), адреса об'єкта: АДРЕСА_2, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 25 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у разі коли за результатом розгляду заяви проведено державну реєстрацію прав, суб'єкт державної реєстрації прав, що не наділений повноваженнями із забезпечення зберігання реєстраційних справ, та нотаріус передають в порядку, встановленому Мін'юстом, документи, визначені в абзаці першому цього пункту (заява, що долучалася до документів, поданих для державної реєстрації прав, з відповідними відомостями заявника про отримання документів в повному обсязі, інші заяви, що подавалися суб'єкту державної реєстрації прав або нотаріусу, документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, а також інші документи, що були отримані у паперовій формі державним реєстратором під час розгляду заяви та не підлягають поверненню заявнику, долучаються до відповідної реєстраційної справи або зберігаються суб'єктом державної реєстрації прав, нотаріусом протягом трьох років), а у разі проведення державної реєстрації права власності з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав - сформовану реєстраційну справу суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна.

Після проведення державної реєстрації прав, сформована реєстраційна справа № 927733432222 на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Київська область. Кагарлицький район, Липовецька сільська рада, «Бригадний» масив, будинок № 14 (чотирнадцять), була передана на зберігання до відповідного суб'єкта державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ - Центру надання адміністративних послуг Кагарлицької районної державної адміністрації.

Згідно технічного паспорту на приміщення складу для с/г машин інв.. № 32 «Бригадний» масив № 14 Липовецької сільської ради вбачається, що власниками є ОСОБА_3 - частка його є 32/100, ОСОБА_5 - частка його є 25/100 та ОСОБА_6 - частка його є 43/100.

Згідно інформації наданої виконкомом Липовецької сільської ради Кагарлицького району, Київської області вбачається, що згідно протоколу № 3 засідання комісії по врегулюванню майнових спорів СТОВ «Липовецьке» від 24 липня 2014 року гр. ОСОБА_3 було виділено майна на суму 32 390 гривень.

Копія свідоцтва майнового паю серія КИ-ХП №1142427 на суму 20214 гривень (двадцять тисяч двісті чотирнадцять гривень) та серія НОМЕР_22 на суму 12176 гривень (дванадцять тисяч сто сімдесят шість гривень) відповідно було виділено 32% складу для с/г машин №32, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 15055,96 грн.

А також: сівалка ЗСУ - 3,6 № 91, культиватор КПС - 4 № 73, сівалка СКК - 12 № 74. Всього на суму 32390 гривень на підставі майнового сертифікату серія НОМЕР_16 виданого гр. ОСОБА_3 23.03.2012 р.

Згідно розрахунку часток нежитлової будівлі (приміщення складу для з/г машин № 32), зробленого ФОП «ОСОБА_12.» вбачається, що нежитлова будівля (приміщення складу для с/г машин №32), була передана у власність в результаті розпаювання СТОВ «Липовецьке» згідно майнових сертифікатів (Свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства) громадянам: ОСОБА_3 - на суму 15055,96 грн. серія НОМЕР_13, ОСОБА_5 - на суму 11762,47 грн. серія НОМЕР_23, ОСОБА_6 - на суму 20231,45 грн. серія НОМЕР_24.

Розрахунок проведено з метою визначення часток кожного із співвласників по площі:

885,5 - загальна площа будівлі (приміщення складу для с/г машин №32):

?площа приміщення що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_5;

?площа приміщення що належить ОСОБА_6

Розрахунок проведено з метою визначення часток кожного із співвласників по вартості: 47049,88 - загальна вартість будівлі: 20231,45 - вартість будівлі що передана ОСОБА_13, 15055,96 - вартість будівлі що передана ОСОБА_3, 11762,47 - вартість будівлі що передана ОСОБА_5

20231,45*100/47049,88 = 43/100 - частка ОСОБА_6 ; 15055,96*100/47049,88 = 32/100 - частка ОСОБА_3; 11762,47*100/47049,88 = 25/100 - частка ОСОБА_5

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Разом із тим, законодавство встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. За певних умов суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя.

Частинами 2 та 3 статті 70 СК України визначено, що суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).

Судом встановлено, що домовленості чи шлюбного договору у сторін немає.

Відповідно до ч.1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми.

У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відтак, є всі підстави визнати ідеальні частки сторін щодо нежитлової будівлі (приміщення складу для с/г машин № 32), адреса об'єкта: АДРЕСА_2, вартістю 15 055 (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят п'ять) грн. 96 коп.рівними без реального поділу.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.

Що стосується земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_21, то слід зазначити наступне.

12 червня 2008 року відповідачу ОСОБА_3 на підставі його заяви було передано у власність земельну ділянку (а.с. 19), а саме: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової забудови, площею 0,25 га, адреса об'єкта нерухомого майна: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_12 від 21.09.2014 р. (а.с. 22-23).

Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 14.03.2018 р., згідно якого об'єктом оцінки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 встановлено, що експертно грошова оцінка земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 (свідоцтво про право власності, індексний номер: 27082655 від 21.09.2014р.), становить, що ринкова вартість земельної ділянки становить - 49400 грн. 00 коп.

П. 5 ч. 1 ст. 57 СК України, яка набула чинності з 13.06.2012 року та якою керувався суд, встановлює, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею/ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її/його користуванні або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

При цьому необхідно зазначити, що набута одним із подружжя у порядку безоплатної приватизації земельна ділянка підлягала поділу між подружжям в силу ст. 61 СК України за обставин, коли її набуття мало місце із 09 лютого 2011 року - дати набрання законної сили відповідними змінами до ст. 61 СК України.

Однак правовий статус такої земельної ділянки до 09 лютого 2011 року також мав певні особливості.

Виходячи зі ст. 30 ЗК України 1990 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться (висновки Верховного Суду України, викладені у постановах № 6-2710цс15 від 16 грудня 2015 року, № 6-66цс12 від 11 червня 2012 року).

Такі ж норми містяться в нині чинних ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

За висновками Верховного Суду України, які викладені у постанові № 6-2цс15 від 11 лютого 2015 року, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості необхідно враховувати, що аналіз змісту норм ст. 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Отже, на підставі наведених норм закону у кожного із подружжя, що має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.

Як вбачається з матеріалів справи, під час шлюбу відповідачем у 2008 році на своє імя була приватизована земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 0,2500 га, на якій знаходиться незавершене будівництвом житлова будівля, належне сторонам на праві спільної часткової власності у розмірі по Ѕ частині.

Спірна земельна ділянка приватизована відповідачем у встановленому порядку до введення в дію вказаної вище редакції ст. 57 п.5 Сімейного Кодексу України та до періоду дії вказаних положень ст. 61 Сімейного Кодексу України.

Згідно п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81, 116 Земельного кодексу України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Відповідно до вимог ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Ст. 377 ЦК України зазначає, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, як випливає зі змісту вказаних правових норм, які діяли на момент приватизації відповідачем спірної земельної ділянки, отримана одним з подружжя в період шлюбу земельна ділянка шляхом приватизації є його особистою приватною власністю, а другий з подружжя, якщо на ній знаходиться будинок, якій є спільною частковою власністю, може вимагати визнання за ним права власності на частину земельної ділянки у разі поділу та виділу частини цього будинку на загальних підставах, а шляхом визначення його частки у такому майні.

Верховним Судом України в постанові від 9 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15 висловлена правова позиція згідно якої:

«Відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і статті 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації особою спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді. Разом з тим, виходячи зі статті 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими обєктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться. Такі самі норми містяться в нині чинних статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України».

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ст. 360-7 ЦПК України, сформульовані Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах висновки є обов'язкові для усіх судів України правові позиції.

У разі поділу об'єкту незавершеного будівництва, у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 між подружжям до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає, що є підстави для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки, у зв'язку з переходом до нього Ѕ частини об'єкту незавершеного будівництва, у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яке на ній знаходиться, а тому вимоги позивача в цій частині вимог підлягає до задоволення та визнає за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) та за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності по 1/2 частині за кожним на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_21, вартістю 49 400 (сорок дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.

Що стосується земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення площею 0,1104 га, адреса об'єкта нерухомого майна: АДРЕСА_1, то слід зазначити наступне.

12 червня 2008 року відповідачу ОСОБА_3 на підставі його заяви було передано у власність земельну ділянку (а.с. 19), а саме: для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення площею 0,1104 га, адреса об'єкта нерухомого майна: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_11 від 21.09.2014 р. (а.с. 20-21).

Згідно звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 14.03.2018 р., згідно якого об'єктом оцінки є земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1104 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 встановлено, що експертно грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1104 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 (свідоцтво про право власності, індексний номер: 27082642 від 21.09.2014р.), становить, що ринкова вартість земельної ділянки становить - 17000 грн. 00 коп.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Окрім того, під час судового розгляду відповідач погодився щодо поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1104 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 між ним та позивачем, а тому суд з урахуванням вищевикладеного задовольняє позовні вимоги в цій частині та визнає за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) та за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності по 1/2 частині за кожним на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, площею 0,1104 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_20, вартістю 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп

Що стосується транспортних засобів - автомобіля марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4; трактора реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску; трактора № 386403 Т-16м, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 та комбайна СК-5 Нива, 1987 року випуску, то слід зазначити наступне.

Згідно накладної № 32 від 04 липня 2011 року ОСОБА_3 було придбано за готівку комбайн СК-5 Нива, 1987 року випуску.

Згідно звіту № 27/08 про незалежну оцінку рухомого майна виконаного суб'єктом оціночної діяльності, ФОП ОСОБА_14, що діє на підставі сертифікату суб'єкта оціночної діяльності виданого ФДМУ №1076/17 від 08 листопада 2017р., та на підставі Договору, незалежну оцінку окремо визначеного майна, а саме:

?автомобіля марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, згідно якого ринкова вартість становить 230 559,00 грн.;

?трактора № 386403 Т-16 м 1986 року випуску, б/н, згідно якого ринкова вартість становить 49 216,00 грн.;

?трактора реєстраційний № НОМЕР_18, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, заводський номер НОМЕР_19, згідно якого ринкова вартість становить 113 224,00 грн.;

? комбайна СК-5 Нива, 1987 року випуску, згідно якого ринкова вартість становить 62 443,00 грн.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 1ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. (ч.1 ст. 71 СК України).

Згідно із ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (далі - постанова Пленуму ВСУ № 11), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Судом встановлений факт набуття сторонами у шлюбі права власності на транспортні засоби: автомобіль марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4; трактор № 386403 Т-16 м 1986 року випуску, б/н та трактор № 386403 Т-16 м 1986 року випуску, б/н.

При цьому, на думку суду, визнання позову відповідачем свідчить про безспірність факту придбання вказаного майна за рахунок спільних коштів. Заперечень з цього приводу відповідачем надано не було.

Що стосується комбайну СК-5 Нива, 1987 року випуску, згідно є заперечення зі сторони відповідача, то слід зазначити наступне.

Відповідач вважає, що транспортний засіб у виді комбайну СК-5 Нива, 1987 року випуску, є його приватною власністю та не належить до спільного майна подружжя, оскільки придбаний був за кошти його матері.

Свідок ОСОБА_15 пояснив, що у 2012 році перед жнивами, відповідач хотів придбати комбайн, але не хватало коштів. Відповідач разом із своєю матір'ю, яка є йому сестрою приходила до нього, щоб позичити кошти і він своїй сестрі їх позичив. Ці кошти віддавала йому його сестра, оскільки племінник не мав чим віддавати.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, у неї попросив позичити кошти син, який мав намір придбати комбайн. Вона кошти позичила у свого брата і йому ж вона віддала.

Суд вважає посилання відповідача ОСОБА_3 про те, що комбайн СК-5 Нива, 1987 року випуску, ним був придбаний за кошти його матері, такими, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки вказане майно придбано у період знаходження у шлюбі, тому вказаний транспорт є спільною сумісною власністю сторін.

Суд критично розцінює покази свідків ОСОБА_15, який є його дядьком, який даючи покази плутався та дав відомості, що спростовуються іншими письмовими доказами, так і свідка ОСОБА_16, яка є матір'ю відповідача, тобто фактично особи заінтересовані в розгляді даної справи.

Крім того, жодного належного та допустимого доказу не надано та не підтверджено і факт отримання відповідачем від свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_15 у борг грошей в сумі 16000,00 грн.

Окрім того, сам по собі факт отримання позики у матері чи у дядька, не є доказом, що ці кошти були використані саме на зазначені відповідачем цілі.

Суд також критично оцінює пояснення вищевказаних свідків, так як недостовірною сприймається надання в борг значної грошової суми без укладання договору або без розписки сторонній особі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірний транспортний засіб - у виді комбайну СК-5 Нива, 1987 року випуску є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Окрім того, під час судового розгляду сторони прийшли до висновку про поділ майна у виді транспортних засобів таким чином:

позивачу - автомобіль марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4;

відповідачу - трактор № 386403 Т-16 м 1986 року випуску, трактор реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску та б/н та комбайн СК-5 Нива, 1987 року випуску.

Оскільки вказаний поділ врахував всі інтереси як позивача, так і відповідача, тому суд визнає за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, вартістю 230 559 грн. 00 коп., а за ОСОБА_3 право власності на трактор реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, вартістю 113 224 грн. 00 коп., право власності на трактор № 386403 Т-16м, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_3, вартістю 49 216 грн. 00 коп. та право власності на комбайн СК-5 Нива, 1987 року випуску, вартістю 62 443 грн. 00 коп.

Окрім того, суд вважає, що за необхідне припинити право власності ОСОБА_3 на автомобіль марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, вартістю 230 559 грн. 00 коп., а також припинити право власності ОСОБА_1 на трактор реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, вартістю 113 224 грн. 00 коп.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Зважаючи на положення пп. 1, 2 п. 1 ч. 2 ст. 4, ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви підлягав до сплати судовий збір: ОСОБА_1 у розмірі 3793 грн. 92 коп.

Згідно квитанції № 24387307-1 від 24 жовтня 2018 року, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 8810,00 грн.

За проведення експертної оцінки майна позивачем сплачено 1000,00 грн. та звіту за проведення оцінки рухомого майна позивачем сплачено 5750,00 грн., а всього 6 750,00 грн., з яких 50 % підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, що становить в сумі 3 375 грн. 00 коп.

Окрім того, позивачем при подачі позову був сплачений судовий збір в сумі 8810,00 грн., а потрібно -3793 грн. 92 коп., тобто зайвий сплачений судовий збір становить 5016 грн. 08 коп., які слід повернути позивачу з державного бюджету.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Сімейним кодексом України, ст.ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Визнати об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступне майно:

?об'єкт незавершеного будівництва у виді садибного (індивідуального) житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 216 210 (двісті шістнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп.;

?земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, площею 0,1104 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_20, вартістю 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп.;

?земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_21, вартістю 49 400 (сорок дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.;

?нежитлову будівлю (приміщення складу для с/г машин № 32), адреса об'єкта: АДРЕСА_2, вартістю 15 055 (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят п'ять) грн. 96 коп.;

?автомобіль марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, вартістю 230 559 (двісті тридцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп.;

?трактор реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, вартістю 113 224 (сто тринадцять тисяч двісті двадцять чотири) грн. 00 коп.;

?трактор № 386403 Т-16м, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_3, вартістю 49 216 (сорок дев'ять тисяч двісті шістнадцять) грн. 00 коп.;

?комбайн СК-5 Нива, 1987 року випуску, вартістю 62 443 (шістдесят дві тисячі чотириста сорок три) грн. 00 коп.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) та за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності по 1/2 частині за кожним на об'єкт незавершеного будівництва, у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 216 210 (двісті шістнадцять тисяч двісті десять) грн. 00 коп.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) та за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності по 1/2 частині за кожним на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, площею 0,1104 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_20, вартістю 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) та за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності по 1/2 частині за кожним на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, адреса об'єкта: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_21, вартістю 49 400 (сорок дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) та за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності по 16/100 частки за кожним на нежитлову будівлю (приміщення складу для с/г машин № 32), адреса об'єкта: АДРЕСА_2, вартістю 15 055 (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят п'ять) грн. 96 коп.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) право власності на автомобіль марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, вартістю 230 559 (двісті тридцять тисяч п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп.

Визнати за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності на трактор реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, вартістю 113 224 (сто тринадцять тисяч двісті двадцять чотири) грн. 00 коп.

Визнати за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності на трактор № 386403 Т-16м, 1986 року випуску, номерний знак НОМЕР_3, вартістю 49 216 (сорок дев'ять тисяч двісті шістнадцять) грн. 00 коп.

Визнати за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) право власності на комбайн СК-5 Нива, 1987 року випуску, вартістю 62 443 (шістдесят дві тисячі чотириста сорок три) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) судові витрати за проведення оцінки вартості майна в сумі 3 375 грн. 00 коп. та оплату судового збору в сумі 3793 грн. 92 коп., а всього на суму 7 168 (сім тисяч сто шістдесят вісім) грн. 92 коп.

Припинити право власності ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_6) на автомобіль марки «RENAULT» моделі «Laguna», чорного кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, вартістю 230 559 грн. 00 коп.

Припинити право власності ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) на трактор реєстраційний № НОМЕР_2, марки МТЗ-80, 1988 року випуску, вартістю 113 224 грн. 00 коп.

Зобов'язати Управління Державної Казначейської служби України в Кагарлицькому районі Київської області повернути сплачений у більшому розмірі судовий збір (платіжне доручення № 24387307-1 від 24 жовтня 2018 року) в сумі 5016 (п'ять тисяч шістнадцять) гривень 08 копійок ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_5).

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення через суд першої інстанції до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 18.03.2019 р.

Суддя І.І. Шевченко

Попередній документ

80634958

Наступний документ

80634960

Інформація про рішення:

№ рішення:	80634959
№ справи:	368/1645/18
Дата рішення:	05.03.2019
Дата публікації:	27.03.2019
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Кагарлицький районний суд Київської області
Категорія справи:	Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин