Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4770/2019
22 березня 2019 року місто Київ
справа №761/28034/16-ц
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Борисової О.В., перевіривши виконання вимог ст.356 ЦПК України за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Піхур О.В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01 серпня 2017 року заяву представника відповідачів про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 11 серпня 2017 року подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без руху з передбаченої ч.2 ст.297 ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року) підстави несплати судового збору за подання апеляційної скарги і надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року у задоволенні заяви представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року відмовлено.
Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Постановою Верховного Суду від 30 січня 2019 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року було залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору за подачу апеляційної скарги та ненаданням копії апеляційної скарги з додатками відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та надано строк для усунення недоліків вказаної апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду.
15 лютого 2019 року на адресу відповідачів та їх представника було направлено копію ухвали Київського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року.
20 лютого 2019 року представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4, а 26 лютого 2019 року відповідач ОСОБА_2 отримали копію ухвали Київського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.163, 164).
Відповідно до ч.2 ст.357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ст.356 цього кодексу застосовуються положення ст.185 цього кодексу.
Так, апелянт відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року повиненбувподати до Київського апеляційного суду оригінал квитанції про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 41092,33 грн та копії апеляційної скарги з додатками відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Разом з тим, ні відповідачами, ні їх представником недоліки апеляційної скарги встановлені ухвалою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року усунуті не були, а тому згідно з ст.185 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню.
На відміну від права на справедливий суд, право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може бути обмежено, зокрема задля забезпечення нормального функціонування судової системи. Це включає часові обмеження, фінансовий тягар, вимоги щодо форми звернення тощо.
Так, прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З приводу цього прецедентним є рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 чеврня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує врегулюванню з боку держави.
Крім того, як наголошує у своїх рішенням Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в процесі судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як вбачається з матеріалів справи, за весь період перебування справи в суді апеляційної інстанції, з моменту надходження справи до Київського апеляційного суду, а саме з 12 лютого 2019 року ні відповідачі, ні їх представник жодним чином не поцікавилися станом апеляційного провадження за цією апеляційною скаргою, свої процесуальні обов'язки належно не реалізовували, вимог ухвали Київського апеляційного суду від 15 лютого 2019 року не виконали.
При цьому, слід зазначити, що дані про хід апеляційного провадження є доступними як при безпосередньому зверненні до суду так і через мережу інтернет. Але жодних дій направлених на розгляд справи в установленому законом порядку ним не вчинено. Наведене свідчить про недобросовісність здійснення особою, що подала апеляційну скаргу своїх процесуальних прав. Такі дії порушують права інших учасників розгляду щодо можливості вирішення спору.
Оскільки, недоліки апеляційної скарги встановлені ухвалою суду від 15 лютого 2019 року усунуті не були, тому згідно ст.185 ЦПК України апеляційна скарга підлягає поверненню.
Повернення апеляційної скарги не перешкоджає апелянту повторно звернутися з апеляційною скаргою, оформленою відповідно до вимог ст.356 ЦПК України.
У зв'язку з наведеним, повернення апеляційної скарги не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки після усунення вказаних невідповідностей вимогам закону, апелянт має право повторного звернення до суду із апеляційною скаргою.
Керуючись ст.ст.185, 357 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором визнати неподаною та повернути апелянту.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя Борисова О.В.