Справа № 754/4349/17 Головуючий у 1-й інст. - Панченко О.М.
Апеляційне провадження 22-ц/824/3421/2019 Доповідач - Рубан С.М.
19 березня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Клець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Панченко О.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України», в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати інформацію недостовірною та такою, що принижує її честь і гідність, поширену співробітниками відповідача в листі від 19.10.2016 року № 01-08/1334 та медичних документах, а саме в медичній картці стаціонарного хворого, а також стягнути з відповідача 8 000 грн. моральної шкоди на користь ОСОБА_1
Посилається на те, що 03.06.2015 року ОСОБА_1 в державній установі «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» було встановлено діагноз компресійний стеноз трахеї 2-3 степеня. Вроджена аномалія розвитку магістральних судин ХОЗЛ. Гіпертонічна хвороба 2 ст. та показане хірургічне лікування. МОЗ України задовольнило прохання позивача ОСОБА_1 та надало рекомендаційного листа ДУ «Інституту серця МОЗ України» від 21.06.2016 року №3.34-П-6113/6723зв., в якому просить організувати ОСОБА_1 консультацію спеціалістів та відповідно до медичних показань вжити заходів щодо забезпечення її необхідною медичною допомогою за бюджетні кошти. В результаті вказаних обставин ОСОБА_1 була запрошена на стаціонарне лікування за бюджетні кошти до ДУ «Інституту серця МОЗ України» та знаходилась там з 12.09.2016 року по 22.09.2016 року. Під час перебування позивача у даному закладі були проведені обстеження за результатами яких попередній діагноз, а саме вроджену аномалію магістральних судин та значимі стенози трахеї було виключено та зроблено висновок, що позивач не потребує специфічного та хірургічного лікування в умовах кардіохірургічного стаціонару. Тому, 22.09.2016 року позивач була виписана з рекомендаціями щодо подальшого медикаментозного лікування супутніх хвороб та спостереження пульманолога, кардіолога, психіатра за місцем проживання. Крім того, безпосередньо даною медичною установою був встановлений вищезазначений діагноз з подальшими рекомендаціями до хірургічного лікування. 22.09.2016 року позивачу працівниками даного медичного закладу було вказано на те, що лікування вона не потребує, буде негайно виписана та повинна як найшвидше покинути ДУ «Інститут серця МОЗ України». До того ж лікарі не звернули увагу та проігнорували скарги позивача на дуже слабкий та хворий фізичний стан, на її зауваження про те, що вона проживає у Дніпропетровській області в м. Кривому Розі та навіть не має квитка, щоб поїхати додому. Керуючий персоналом даного медичного закладу повідомив ОСОБА_1, що одяг їй нададуть та придбають квиток на подяг в той же день, через що позивач дуже засмутилась та почала хвилюватись. Після даних подій лікарями даного медичного закладу на консультацію позивачу без її на це згоди був запрошений лікар психіатр, якій надавши позивачу консультацію зробив висновок: «розлад особистості за емоційно не стійким типом (можливо паронояльний)». Далі позивачу надали виписку та викликавши таксі посадили до машини та відправили на вокзал, де позивачу стало дуже погано, на що відреагували працівники Національної поліції України та викликали швидку для надання на залізничному вокзалі Київ- Пасажирський позивачу медичної допомоги. По прибуттю в м. Кривий Ріг 23.09.2016 року стан позивача значно погіршився та на вокзалі Кривий Ріг-Головний позивача вже зустрічали чергова по вокзалу та фельдшер з інвалідним візком, так як позивач вже не в змозі була вийти з подягу самостійно, так як у позивача був АТ 160/100 фельдшером була викликана швидка допомога. Приїхавши додому стан позивача так і не покращився, що потягло за собою втрату працездатності, та позивач з 26.09.2016 року змушена була піти на лікарняний та понесла матеріальні затрати на придбання лікарських препаратів, необхідних їй для покращення фізичного та емоційного стану. Позивач звернулась на урядову гарячу лінію стосовно дій лікарів ДУ «Інститут серця МОЗ України» щодо встановлення їй діагнозу і проведення необхідного лікування, після чого звернення позивача було передане в МОЗ України для перевірки фактів та вжиття відповідних заходів, на що ДУ «Інститут серця МОЗ України» надав відповідь, яку позивачу та МОЗ України в.о. директора медичного департаменту ОСОБА_2, а саме коли пацієнтка ОСОБА_1 поступила до даного медичного закладу, з яким діагнозом, які обстеження були проведені, що було виключене, а також наступну інформацію: «враховуючи специфічну поведінку пацієнтки за час перебування в стаціонарі, на консультацію були запрошені невролог, медичний психолог та психіатр. Висновок психіатра: розлад особистості за емоційно нестійким типом (можливо паронойяльний) та додав до даного листа копії консультації психіатра та копію витягу з медичної картки стаціонарного хворого №5264/16, чим на думку позивача грубо порушив лікарську етику та закон. На підставі викладеного позивач була змушена звертатись за наданням безоплатної вторинної правової допомоги за захистом своїх прав та інтересів. Отже, позивач вважає, що відносно неї була поширена неправдива інформація, яка підлягає спростуванню, яка потягла за собою обставини в наслідок яких позивач зазнала моральну шкоду у вигляді тяжких фізичних та психологічних страждань.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове.
Посилається на те, що суд не з'ясував, які саме медичні заходи стосовно встановлення позивачу психіатричного діагнозу, який ганьбить, принижує її честь та гідність, було проведено відповідачем та чи відповідали ці заходи Закону. Зазначає, що запрошений відповідачем без її згоди лікар - психіатр згоду на проведення позивачу психіатричного огляду не запитував. У медичній документації - витягу з медичної карти стаціонарного хворого відсутня інформація про наявність згоди позивача на психіатричний огляд та рішення суду про проведення психіатричного огляду в примусовому порядку, тобто діагноз психічного розладу встановлений у спосіб, який не відповідає нормам Закону України «Про психіатричну допомогу», є невідповідним, а інформація про його наявність є такою, що не відповідає дійсності. Суд встановивши, що інформація надана у листі від 19.10.2016 року є конфіденційною, при ухваленні рішення помилково застосував Закон України «Про доступ до публічної інформації», оскільки спір у справі не має публічно - правового характеру і цей Закон не підлягає застосуванню. Крім того, суд дійшов помилкового висновку, що вказана інформація не була поширена, не надав оцінки обставинам, які обґрунтовують позовні вимоги, а саме доведення відповідачем у своєму листі від 19.10.2016 року, окрім позивача до відома третьої особи - в.о. медичного департаменту МОЗ ОСОБА_2 конфіденційної інформації про стан здоров'я ОСОБА_1, тобто поширення інформації без згоди позивача, що є порушенням особистого немайнового права на повагу до честі та гідності.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що позивачем не витребовувались та не надавались належні докази того, що інформація викладена у листі та медичній картці не відповідає дійсності. Посилання позивача на те, чи відповідають закону медичні заходи стосовно встановлення їй психіатричного діагнозу не є предметом даного позову. Відповідно до інформації, яка була викладена у листі відповідача від 19.10.2016 року і оскаржується позивачем йде мова про діагнози лікарів. Підстави визнавати вказану інформацію недостовірною відсутні, оскільки був проведений ряд медичних діагностично - лікувальних заходів, результати яких стали основою для даного листа. Обгрунтування позивача про те, що консультація лікаря -психіатра відбулася без згоди на те позивача, а також те, що діагноз психічного розладу, який відповідач поширив у листі, було встановлено у спосіб, який не відповідає Закону - не є предметом спору. Відповідач є підпорядкованою установою МОЗ України і входить до сфери його управління та в порядку звернення позивача до МОЗ України повинен був надати відповідь МОЗ України на вказане звернення позивача, як громадянки України та пацієнтки даної державної установи. МОЗ України в свою чергу мало право на отримання даної інформації у зв'язку із зверненням позивачки з відповідним запитом та для контролю додержання відповідачем прав пацієнтки. МОЗ України здійснює контроль за збереженням інформації в апараті МОЗ. Інформація, яка була надана відповідачем для МОЗ України носить внутрівідомчий службовий характер. Твердження позивача про поширення інформації відповідачем щодо позивача безпідставне, оскільки її надано в межах збереження між отримувачами даної інформації та не було поширено особам, які не мали права на її отримання. Інформація викладена в листі відповідача не порушує та не завдає шкоди особистим немайновим правам позивача, зокрема честі і гідності, а лише відтворює факти, які мали місце та зафіксовані в медичній документації, що є додатками до вказаного листа. Позивач не обгрунтувала в чому саме полягає завдана їй моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача вона завдана та не надано доказів на підтвердження.
В судовому засіданні позивач підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Представники відповідача заперечили проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України», в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати інформацію недостовірною та такою, що принижує її честь і гідність, поширену співробітниками відповідача в листі від 19.10.2016 року № 01-08/1334 та медичних документах, а саме в медичній картці стаціонарного хворого, а також стягнути з відповідача 8 000 грн. моральної шкоди на користь ОСОБА_1
Посилається на те, що відносно неї відповідачем була поширена неправдива інформація, яка підлягає спростуванню, яка потягла за собою обставини внаслідок яких позивач зазнала моральну шкоду у вигляді тяжких фізичних та психологічних страждань.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що інформація, яка була викладена у листі №01-08/1334 від 19.10.2016 року і оскаржується ОСОБА_1 стосується діагнозів, які поставлені позивачу лікарями, тому вважати дану інформацію (діагнози) недостовірними немає підстав, оскільки був проведений ряд медичних заходів, результати яких стали основою для даного листа, копії медичних довідок долучені до матеріалів справи. Державна установа «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» є підпорядкованою установою МОЗ України і входить до сфери його управління та в порядку звернення позивача до МОЗ України, повинно було надати відповідь МОЗ України на звернення позивача. МОЗ України в свою чергу мало право на отримання даної інформації, у зв'язку із зверненням ОСОБА_1 з відповідним запитом та для контролю додержання відповідачем прав пацієнтки. Відсутні підстави вважати поширення інформації ДУ «Інститут серця МОЗ України» щодо ОСОБА_1 стосовно її стану здоров'я та діагнозів, оскільки дана інформація була надана в межах її збереження між отримувачами даної інформації та не було поширено особам, які не мали право на її отримання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 03.06.2015 року ОСОБА_1 в державній установі «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» було встановлено діагноз компресійний стеноз трахеї 2-3 степеня. Вроджена аномалія розвитку магістральних судин ХОЗЛ. Гіпертонічна хвороба 2 ст. та показане хірургічне лікування.
Починаючи з 12.09.2016 року по 22.09.2016 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у ДУ «Інститут серця МОЗ України» за бюджетні кошти, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з історії хвороби №5264/16 виданої ДУ «Інститут серця МОЗ України».
Позивач пояснила в суді першої інстанції, що коли вона прибула в м.Київ на запрошення ДУ «Інституту серця МОЗ України» для проходження стаціонарного лікування 12.09.2016 року на дворі було ще тепло та вона не взяла з собою теплого одягу, про що також повідомила керуючий персонал медичного закладу, та при виписці попросила хоча б дати їй пару днів для того, щоб їй змогли передати теплий одяг та придбати квиток на подяг до м. Кривий Ріг. На що керуючий персоналом даного медичного закладу не погодився, та повідомив, що одяг їй нададуть та придбають квиток на потяг в той же день, через що позивач дуже засмутилась та почала хвилюватись. Після даних подій лікарями даного медичного закладу на консультацію позивачу без її на це згоди був запрошений лікар психіатр, якій надавши позивачу консультацію зробив для позивача шокуючий висновок: «розлад особистості за емоційно не стійким типом (можливо паронояльний)».
Крім того, по прибуттю в м. Кривий Ріг 23.09.2016 року стан позивача значно погіршився, що потягло за собою втрату працездатності та позивач з 26.09.2016 року змушена була піти на лікарняний.
Через деякий час, позивач шляхом телефонного дзвінка, звернулась на урядову гарячу лінію за № 0-800-507-309 з питання «Охорона здоров'я: щодо дій медичного персоналу, щодо встановлення їй діагнозу і проведення необхідного лікування».
За належністю звернення позивача були направлені для розгляду в МОЗ України. МОЗ України для перевірки фактів та вжиття відповідних заходів перенаправив це звернення в ДУ «ІС МОЗ України» листом від 04.10.2016 року №3.18-П-12071№3.18-П-12192/10880- зв, яким було зобов'язано ДУ «ІС МОЗ України» у встановлений законодавством термін повідомити про результати розгляду заявницю та Медичний Департамент МОЗ України.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я.
Основними завданнями МОЗ України є: забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення; розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню; організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи; розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення; організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.
Згідно п.п. 4-6 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, останнє відповідно до покладених на нього завдань: у сфері охорони здоров'я - забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, додержання закладами охорони здоров'я, підприємствами, установами та організаціями права громадян на охорону здоров'я та прав пацієнта; здійснює організаційне керівництво судово-медичною і судово- психіатричною службами; визначає єдині вимоги і критерії до закладів охорони здоров'я системи екстренної медичної допомоги та їх структурних одиниць, а також до закладів охорони здоров'я, які можуть бути залучені до надання екстренної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, здійснює контроль за дотриманням таких вимог і критеріїв та інше. Здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю МОЗ, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Міністерство охорони здоров'я України, з метою організації своєї діяльності: забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, організацію внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту та їх здійснення на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління МОЗ; здійснює контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; забезпечує в межах повноважень, передбачених законом: реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, захист інформації з обмеженим доступом, а також технічний захист інформації, здійснення контролю за їх збереженням в апараті МОЗ.
Міністерство охорони здоров'я України для виконання покладених на нього завдань має право: отримувати безоплатно від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідні для виконання покладених на нього завдань інформацію, документи і матеріали, зокрема від органів статистики - статистичні дані.
Крім того, наказом №299 від 06.05.2014 року Про організацію виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» зі змінами від 16.01.2018 року, у Міністерстві охорони здоров'я України», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.05.2014 року за №557/25334 затверджено Інструкцію з діловодства за запитами на публічну інформацію у МОЗ України, згідно якої, якщо МОЗ України не володіє запитуваною інформацію, але за статусом або характером діяльності йому відомо або має бути відомо, хто нею володіє, цей запит обов'язково направляється належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Таким чином, про результати розгляду звернень ДУ «ІС МОЗ України» повідомив ОСОБА_1 та Медичний департамент МОЗ України листом від 19.10.2016 року №01-08/1334 в установленому законодавством термін.
За умовами ч.1 ст. 285 ЦК України, повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.
Згідно ч. 1 ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Відповідно до ч.1 ст. 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 було надано медичну інформацію, як для пацієнта, що за своїм правовим режимом належить до конфіденційної інформації.
Крім того, представники органів управління системою охорони здоров'я, зокрема працівники управлінь охорони здоров'я органів державної влади та органів місцевого самоврядування є суб'єктами лікарської таємниці так само, як і медичні працівники (головні лікарі, їх заступники, лікарі, молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри тощо). Таким чином, інформація стосовно здоров'я позивача не може вважатися такою, яка була поширена, оскільки не вийшла за коло суб'єктів лікарської таємниці.
Згідно копії статуту Державної установи «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №140-0 від 12 липня 2013 року, Державна установа «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» є державною науковою установою, що належить до сфери управління МОЗ України. Уповноваженим органом управління Установою є Міністерство охорони здоров'я України.
Таким чином, Державна установа «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» є підпорядкованою установою МОЗ України і входить до сфери його управління та в порядку звернення позивача до МОЗ України, повинно було надати відповідь МОЗ України на звернення позивача. МОЗ України в свою чергу мало право на отримання даної інформації, у зв'язку із зверненням ОСОБА_1 з відповідним запитом та для контролю додержання відповідачем прав пацієнтки.
Встановивши вказані обставини, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати поширення інформації ДУ «Інститут серця МОЗ України» щодо ОСОБА_1 стосовно її стану здоров'я та діагнозів, оскільки дана інформація була надана в межах її збереження між отримувачами даної інформації та не була поширена особам, які не мали права на її отримання.
Щодо недостовірної інформації, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У справах вказаної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Інформація, яка була викладена у листі №01-08/1334 від 19.10.2016 року і оскаржується ОСОБА_1 стосується діагнозів, які поставлені позивачу лікарями, тому вважати дану інформацію (діагнози) недостовірними немає підстав, оскільки був проведений ряд медичних заходів, результати яких стали основою для даного листа, копії медичних довідок долучені до матеріалів справи.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги щодо визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь і гідність ОСОБА_1, поширену співробітниками ДУ «Інститут серця МОЗ України», а саме в листі від 19.10.2016 року № 01-08/1334 та медичних документах (медична картка стаціонарного хворого), та такою що не відповідає дійсності, а також яка порушує права, ганьбить честь, гідність, репутацію позивача є недоведеними, оскільки позивачем не надано суду і під час розгляду справи не здобуто відповідних доказів поширення неправдивої (негативної) інформації щодо позивача, а з пояснень сторони позивача вбачається лише власне переконання позивача та її особисте сприйняття даної інформації.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 8000 грн., судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до роз'яснень викладених в п.11 Постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Пунктом 4 Постанови №4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року роз'яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
За встановлених обставин справи та виходячи із змісту заявлених позовних вимог, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках
Як вбачається із позовної заяви з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати інформацію недостовірною та такою, що принижує її честь і гідність, поширену співробітниками Державної установи «Інститут серця МОЗ України» в листі від 19.10.2016 року № 01-08/1334 та медичних документах, а саме в медичній картці стаціонарного хворого та стягнути з відповідача на її користь 8 000 грн. моральної шкоди.
Таким чином, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не дослідив, які саме медичні заходи стосовно встановлення позивачу психіатричного діагнозу, який ганьбить, принижує її честь та гідність було проведено відповідачем та чи відповідали ці заходи Закону України «Про психіатричну допомогу», оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, що психіатричний огляд позивачу було проведено з порушенням вимог ст.11 Закону України «Про психіатричну допомогу», враховуючи, що позивач не надавала відповідної згоди на проведення психіатричного огляду колегія суддів не приймає до уваги.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про психіатричну допомогу» в редакції Закону від 08.10.2016 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу. Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Твердження позивача, що суд помилково застосував Закон України «Про доступ до публічної інформації», оскільки спір у справі немає публічно - правового характеру, колегія суддів не приймає до уваги.
Згідно п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» одним з шляхів доступу до публічної інформації є надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається. Щодо зобов'язань розпорядників інформації, які володіють інформацією про особу, зазначено в ч.3 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», одним з них є зобов'язання розпорядників інформації надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.
За умовами статей 6,26 Закону України «Про психіатричну допомогу» право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник.
Позивачу від відповідача було надано медичну інформацію (інформацію для пацієнта), яка за своїм правовим режимом належить до конфіденційної інформації.
З урахуванням положень статей 12,13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Державна установа «Інститут серця МОЗ України» та МОЗ України являються розпорядниками інформації.
Оскільки Державна установа «Інститут серця МОЗ України» є підпорядкованою установою МОЗ України, входить до сфери його управління та в порядку звернення ОСОБА_1 до МОЗ України повинно було надати відповідь МОЗ України на вказане звернення позивачки як пацієнтки даної державної установи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність факту поширення відповідачем у своїй відповіді від 19.10.2016 року конфіденційної інформації щодо стану здоров'я позивача.
Твердження позивача про те, що суд не надав належної правової оцінки доданому до позовної заяви листу МОЗ України від 04.10.2016 року, яким було перенаправлено скаргу ОСОБА_1 на урядову гарячу лінію стосовно неправомірних дій відповідача до Державної установи «Інститут серця МОЗ України», чим порушено норми ст.7 Закону України «Про звернення громадян», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані дії МОЗ України не є предметом вказаного спору та не були підставою обгрунтування заявлених позовних вимог.
ОСОБА_1 звернулась на урядову гарячу лінію 0-800-507-309 з допомогою телефонного дзвінка з питання «Охорона здоров'я щодо дій медичного персоналу», отримувачем звернення відповідно до компетенції визначено центральний орган виконавчої влади - Міністерство охорони здоров'я України.
За належністю Листом від 04.10.2016 року №3.18-П-12071№3.18-П-12192/10880-зв. звернення направлені для розгляду до ДУ «Інститут серця МОЗ України» для перевірки фактів та вжиття заходів та повідомлення ОСОБА_1 та Медичний Департамент МОЗ України.
За результатами розгляду звернень ОСОБА_1 надіслано лист від 19.10.2016 року № 01-08/1334 ОСОБА_1 та Медичному департаменту МОЗ України, в якому викладені фактичні дані щодо дій працівників установи та надання медичної допомоги.
Як вбачається першим адресатом у листі Державної установи «Інститут серця МОЗ України» від 19.10.2016 року №01- 08/1334 є ОСОБА_1, тобто оспорювана інформація повідомлена позивачу, якого вона стосується, при цьому були вжиті достатні заходи конфіденційності. Другим адресатом листа є МОЗ України, тобто уповноважений орган управління установи, в запиті якого вказано зобов'язання інформувати орган управління про результати розгляду. Інформація, що міститься в листі відноситься до категорії службової та відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію» є інформацією з обмеженим доступом відповідно до п.5 Переліку відомостей, що містять службову інформацію, розпорядником якої є Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 06 травня 2014 року № 299, де зазначено, що «Інформація, що міститься в листах,довідках, висновках та інших документах, створених працівниками МОЗ України, працівниками органів державної влади, діяльність яких спрямовується та координується через Міністра охорони здоров'я України, працівниками МОЗ Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління МОЗ України, з використанням службової інформації інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій. Отже, інформація надана МОЗ України в листі відповідача відноситься до інформації з обмеженим доступом та охороняється законом.
Враховуючи вищевикладене, встановлені обставини та дії відповідача не можуть визнаватися як поширення інформації щодо позивача.
Відповідно до п. 15 Постанови №1 Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Інформація зазначена у листі Державної установи «Інститут серця МОЗ України» від 19.10.2016 року №01-08/1334 не є недостовірною та відповідає дійсності, що підтверджується додатками до даного листа, а саме копією витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 5264/16 та копією запису лікаря-консультанта з медичної карти стаціонарного хворого № 5264/16, в тому числі опис подій та оцінка дій позивача, які зафіксовані в медичній карті, за результатами розгляду звернення позивача та перевірки фактів.
Інформація, викладена в листі не порушує та не завдає шкоди особистим немайновим правам позивача, зокрема честі і гідністі, а лише відтворює факти, які мали місце та зафіксовані в медичній документації, що є додатками до вказаного листа.
Позивачем не надано доказів відповідно до статей 77-78 ЦПК України на підтвердження причинно - наслідкового зв'язку між діями відповідача та погіршенням стану здоров'я позивача, тому колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 березня 2019 року.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Желепа О.В.
Іванченко М.М.