5 березня 2019 року місто Київ
справа № 759/16433/17-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/928/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Головачова Я.В.,
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_1, на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Шум Л.М. від 13 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів,
У листопаді 2017 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на виконання попередньої домовленості про укладення договору позики, ним було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмір 260 000 грн.
Після переказу вказаних грошових коштів, відповідач почала уникати спілкування з позивачем та його представниками, укладати договір позики відмовилась, як і повертати грошові кошти.
Оскільки жодних письмових договорів між сторонами укладено не було, згоди щодо всіх істотних умов договору позики вони не дійшли, позивач вважав, що грошові кошти отримані відповідачем безпідставно і підлягають поверненню.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 260 000 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що договірних відносин, на підставі яких позивач міг би перерахувати кошти на рахунок відповідача, між сторонами немає, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування положення статті 1212 ЦК України; спірна транзакція не містить призначення переказу, а електронна переписка між позивачем та донькою відповідача має сумнівний характер походження та не може вважатися належним доказом, який підтверджує перерахування спірних коштів для відпочинку відповідача, її доньки та онуки.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує проти її задоволення з тих підстав, що позивачем не доведено наміру сторін укладати договір позики, а вказані грошові кошти були перераховані ним добровільно.
Представники ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 7 листопада 2016 року ОСОБА_6 здійснив переказ грошових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_1 на рахунок ОСОБА_2 в ПАТ КБ "ПриватБанк" в сумі 260 000 грн.
13 жовтня 2017 року позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення вказаних грошових коштів посилаючись на те, що між сторонам не досягнуто згоди щодо укладення договору позики, а тому зазначена сума підлягає поверненню.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Згідно частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
За змістом частини 1 статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила (частини 2-3 статті 202 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частин 1 - 2 статті 205, частини 1 статті 207, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося у не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-83цс13 та від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14.
Як убачається з матеріалів справи, в електронній переписці від 6 листопада 2016 року позивач особисто просив підтвердити доньку відповідача (ОСОБА_5) про можливість надсилання ОСОБА_2 грошових коштів для відпочинку (І том, а.с. 53-62). Доказів про намір сторонами укласти договір позики матеріали справи не містять.
Установивши, що спірні грошові кошти були перераховані позивачем на рахунок відповідача за власною ініціативою без наміру укладати договір позики, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що грошові кошти набуті в не заборонений цивільним законодавством спосіб, а тому такі кошти не можна визнати як безпідставно набуте майно.
У зв'язку з цим не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірна транзакція не містить призначення переказу, а електронна переписка між позивачем та донькою відповідача має сумнівний характер походження та не може вважатися належним доказом, який підтверджує перерахування спірних коштів для відпочинку відповідача, її доньки та онуки, є необґрунтованими.
Належність доказів слід розуміти як якість доказу, що характеризує точність, правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування. Належним є той доказ, який містить інформацію, що має значення для справи.
Коло фактів, які необхідно доказати по конкретній справі називається предметом доказування.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сукупність фактів, які необхідно доказати відповідачу, складають основу заперечення проти позову.
Отже, наявна в матеріалах справи електронна переписка є належним доказом, оскільки дає можливість встановити дійсну природу правовідносин, що виникли між сторонами та дійти висновку щодо правомірності отримання грошових коштів від позивача.
Крім того, доводи скаржника щодо сумнівного характеру походження електронної переписки ґрунтується на припущеннях та зводиться лише до оцінки можливості підробки такого доказу, при цьому скаржник прямо не заперечує наявності такої переписки з приводу матеріальної допомоги для сім'ї відповідача, а тому відхиляються колегією суддів.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_1, залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 15 березня 2019 року.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова