Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 березня 2019 р. Справа№200/1214/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (далі - Управління праці) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно акту огляду МСЕК, серія 10 ААБ № 039965, є інвалідом першої групи з дитинства.
Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради позивачу було відновлено державну допомогу як особі з інвалідністю з дитинства 1 групи «Б» на період з 01.08.2014 року довічно.
Проте, в січні 2018 року державну допомогу позивач не отримала.
На думку позивача, Управління праці протиправно припинило виплату державної допомоги як особі з інвалідністю.
У зв'язку з чим позивач звернулася до суду із даним позовом в якому просить: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати допомоги як особі з інвалідністю з дитинства; 2) зобов'язати Управлінні праці відновити виплату державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства та виплатити заборгованість з 1 січня 2018 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
12 березня 2019 року від представника Управління праці надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що за адресою проживання позивача: м. Краматорськ, вул. Двірцева, 28/31 проведена перевірка достовірності зазначеної позивачем в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. За результатом перевірки складено акт матеріально побутових умов сім'ї, в якому зазначено, що під час перевірки ОСОБА_1 дома не було. Позивачу було залишено повідомлення про відвідування державного соціального інспектора з рекомендацією звернутись до управління протягом трьох робочих днів з дати відвідування та перелік документів, які потрібно надати до управління. До управління позивач не звернулась, спеціалістом управління не підтверджено факт проживання позивача за вказаною адресою, про що складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 12.12.2017 року № 1436
З урахуванням акту матеріально-побутових умов сім'ї, комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийнято рішення про припинення ОСОБА_1 виплат державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства (протокол засідання від 29.12.2017 №200).
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту громадянина України (а.с. 9).
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ №039965, позивач є інвалідом першої групи з дитинства (а.с. 11).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить відповідна довідка від 09.12.2014 року, адреса фактичного місця проживання позивача є АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Рішенням Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 26.01.2016 року, позивачу призначено державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства (а.с. 34).
Розпорядженням відповідача від 04.01.2018 року позивачу припинено виплату державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства з 01.01.2018 року, у зв'язку з відсутністю внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Краматорської міської ради, з урахуванням акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 12.12.2017 року №1436.
Позивач оскаржує вищевказані дії відповідача, як такі, що вчинені з порушенням норм чинного законодавства та порушують його конституційні права.
Спірним питанням даної справи є правомірність припинення відповідачем виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства у зв'язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) від 16.11.2000 року № 2109-III (далі - Закон № 2109-III) відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.
Так, згідно зі статтею 1 Закону № 2109-III право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Статтею 4 вказаного Закону визначено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи
У відповідності до приписів статті 6 Закону № 2109-III виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, а в разі визнання знову особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.
Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період її визнано особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю. При цьому, якщо при переогляді особи з інвалідністю з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.
У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез'явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною з інвалідністю.
У відповідності до статті 10 Закону № 2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки. Призначена державна соціальна допомога виплачується особі з інвалідністю з дитинства незалежно від одержуваного нею заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину з інвалідністю віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.
Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги визначені у статті 14 Закону № 2109-III.
Так, виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.
У разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.
При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.
Суд звертає увагу, що відповідач припинив виплату державної соціальної допомоги у зв'язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
Проте, Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» не містить такої підстави для припинення виплати допомоги, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування. Більш того, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є рішенням та не може бути підставою для відмови у призначенні допомоги в розумінні вказаного Закону.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/6956/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України, №365, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8, та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
Відповідно ч. 1-2 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що розпорядження Управління праці від 04 січня 2018 року прийнято не у спосіб, передбачений Законом № 2109-III.
Разом з цим, згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, а саме: визнати протиправними та скасувати розпорядження Управління праці від 04 січня 2018 року.
Позовні вимоги позивача про визнання дій відповідача протиправними, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування розпорядження, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - розпорядження від 04 січня 2019 року.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Щодо строку звернення до суду слід зазначити наступне.
За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо отримання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства є Закон № 2109-III.
Відповідно до статті 10 Закону № 2109-III суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум інвалідом чи його офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування інваліда на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли інвалід чи його батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.
Оскільки судом встановлено, що розпорядження про припинення виплати державної соціальної допомоги позивачу є протиправним, позивач має право на виплату такої допомоги за минулий час без обмеження строку.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону України «Про судовий збір» (п. 9 ст. 5) судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 04 січня 2018 року про припинення виплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (місцезнаходження: вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 23, м. Краматорськ, Донецька область, 84333, ідентифікаційний код юридичної особи 25953617) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства, сплатити заборгованість починаючи з 01 січня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Лазарєв В.В.