Ухвала від 18.03.2019 по справі 200/1321/19-а

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

18 березня 2019 р. Справа №200/1321/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, управління) про зобов'язання виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_2, який помер 23 вересня 2015 року у розмірі 44 902, 89 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є спадкоємцем за законом першої черги свого померлого чоловіка ОСОБА_2. У жовтні 2018 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину, яке складається з грошової суми недоотриманої пенсії на підставі довідки Управління від 08.10.2018р. № 12887/02 за період з 01 серпня 2014 року по 30 вересня 2015 року у розмірі 44902, 89 грн. Однак відповідач рішенням від 26 жовтня 2018 року відмовив у виплаті спадщини у вигляді недоотриманої пенсії.

Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що порушують його конституційні права.

Ухвалою суду від 15 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи.

12 березня 2019 року на адресу суду надійшло пояснення представника відповідача в якому останній просив суд закрити провадження у справі, оскільки дана справа не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

18 березня 2019 року на електрону адресу суду надійшли уточнені пояснення представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявленого адміністративного позову є зобов'язання управління виплатити недоотриману пенсії померлого чоловіка позивача ОСОБА_3 за період з 01 серпня 2014 року по 30 вересня 2015 року у сумі 44 902, 89 грн., оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем зазначеної недоотриманої пенсії, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 22 жовтня 2018 року.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Статтею 2 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, згідно з якою завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративного суду належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав вважати спір публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

При цьому слід мати на увазі, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судом встановлено, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, її чоловіка ОСОБА_2. Отримавши рішення про відмову у виплаті недоотриманої пенсії, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_2, який помер 23 вересня 2015 року у розмірі 44 902, 89 грн.

Основним мотивом обґрунтування допущення відповідачем протиправних дій і, як наслідок, неможливості отримання належних позивачу, як спадкоємцю нарахованих, але не виплачених соціальних виплат.

При цьому суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

На підставі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України;) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень та зобов'язання вчинити певні дії є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

А отже, приймаючи до уваги суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки ця справа має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Беручи до уваги наведене, враховуючи характер спору, суб'єктний склад правовідносин, предмет й підстави заявлених вимог, цей спір має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Наведена позиція підтверджується судовою також практикою Першого апеляційного адміністративного суду, в тому числі у справах: №0540/8236/18-а № 0540/5860/18-а.

На підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, зважаючи на те, що спір у даній справі не є публічно-правовим, а випливає з цивільних правовідносин і стосується правомірності права позивача на отримання пенсійних виплат (заборгованості) як спадкоємця, то цей спір має приватно - правовий, а не публічний характер, тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а отже провадження у справі № 200/1321/19-а підлягає закриттю.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі №200/1321/19-а за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії.

Копії ухвали про закриття провадження у справі невідкладно надіслати сторонам.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тими самими позовними вимогами не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 256 КАС України, і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Грищенко Є.І.

Попередній документ
80627569
Наступний документ
80627571
Інформація про рішення:
№ рішення: 80627570
№ справи: 200/1321/19-а
Дата рішення: 18.03.2019
Дата публікації: 25.03.2019
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Донецький окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; внутрішньо переміщених осіб