Справа № 212/6145/18
2/212/477/19
18 березня 2019 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Ваврушак Н.М., за участі секретаря судового засідання Нестеренко В. В., представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди працівнику у разі ушкодження його здоров'я, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві у розмірі 160 000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 1972 року по 1993 рік перебував у трудових відносинах із відповідачем та працював на Рудоуправлінні ім. К.Лібкнехта ДВО «Кривбасруда». Зазначає, що 21 листопада 1993 року під час виконання трудових обов'язків із ним стався нещасний випадок в результаті якого він отримав травму правої ноги. Наслідками нещасного випадку є: посттравматичний деформуючий артроз правого колінного суглоба, хондроматоза правого колінного суглоба, укорочення правої нижньої кінцівки до 4х сантиметрів. За висновком МСЕК від 15.09.1993 року йому вперше було встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв'язку з нещасним випадком та друга група інвалідності. В подальшому висновком МСЕК від 20.09.1994 року встановлено 80% втрати професійної працездатності у зв'язку з нещасним випадком та друга група інвалідності безстроково.
У зв'язку із ушкодженням здоров'я через нещасний випадок йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болі та стражданнях яких він зазнає впродовж багатьох років, в зв'язку з нещасним випадком змінилися його образ та якість життя.
Ухвалою суду від 20.08.2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
14 вересня 2018 року представником відповідача подано відзив на позов в якому представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив в позові відмовити, посилаючись на те що ПАТ «Кривбасзалізрудком» не є правонаступником Рудоуправління ім. К.Лібкнехта ВО «Кривбасруда», також зазначив, що позивачем не доведено наявність моральної шкоди, протиправність діяння відповідача. Вказав, що позивач сам винен у настанні нещасного випадку. Крім того вказав, що позивач звернувся до суду із позовом після спливу 25 років з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності, тобто з пропущенням строку позовної давності.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, просила у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав викладених у відзиві на позов.
Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 14.01.1976 року до 01.10.1989 року, часу ліквідації ВО «Кривбасруда» РУ ім. К.Лібкнехта працював у Рудоуправлінні ім. К.Лібкнехта Об'єднання «Кривбасруда» машиністом електровозу, та з 01.10.1989 року до 21.11.1993 року, часу звільнення за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, перебував у трудових відносинах із відповідачем та працював на шахті «Родіна» підземним прохідником, що підтверджується копією трудової книжки останнього. (а.с.7-8).
Згідно акту про нещасний випадок на виробництві за №93014 з позивачем 22.04.1993 року на шахті «Родіна» ВО «Кривбасруда» Концерну Укррудпром, при виконанні трудових обов'язків стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_3 отримав травму правої ноги - забій, гематома правого колінного суглобу. (а.с.11-12)
Відповідно до витягу з акту огляду у ЛТЕК від 15.09.1993 року ОСОБА_3 при первинному огляді встановлена ступень втрати професійної працездатності 80% у зв'язку з нещасним випадком 22.04.1993 року з 15.09.1993 року, друга група інвалідності у зв'язку з каліцтвом, з датою переогляду 01.10.1994 року. Визначено потребу в оперативному лікуванні. (а.с.13)
Відповідно до витягу з акту огляду у ЛТЕК від 20.09.1994 року ОСОБА_3 при повторному огляді встановлена ступень втрати професійної працездатності 80% у зв'язку з каліцтвом 22.04.1993 року, друга група інвалідності з 01.10.1994 року безстроково. Визначено потреби у додаткових видах допомоги. (а.с.13)
Відповідно до виписних епікризів позивач ОСОБА_3 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в медичних закладах у зв'язку з отриманою під час виконання трудових обов'язків травмою. (а.с. 14-18)
Відповідно до п.38 Правил відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових відносин, затверджених постановою КМУ від 23.06.1993 №492 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Правил) право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Судом встановлено, що з 14.01.1976 року по 21.11.1993 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із відповідачем. Висновком ЛТЕК від 15.09.1993 року йому вперше було встановлено втрату 80% професійної працездатності, друга група інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Згідно положень ст. 12 Закону України «Про охорону праці» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до п. 11 Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі домовленості сторін (власника, профспілкового органу й потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії в трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно з ст.440-1 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менш ніж 5 мінімальних розмірів заробітної плати.
За п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Наведені вище докази свідчать про те, що ушкодження здоров'я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов'язків, заподіює йому моральні й фізичні страждання, які обмежують можливість останнього вести звичний спосіб життя, тягнуть за собою не відновлення здоров'я, відчуття болю.
Зазначені обставини наступили у позивача у зв'язку із нещасним випадком, що призвело до встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що було встановлено судом, тому суд приходить до висновку про те, що позивачеві заподіяна моральна шкода.
При цьому доводи відповідача викладені у письмовому відзиві про те, що ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» не є правонаступником Рудоуправління ім. К.Лібкнехта ВО «Кривбасруда» спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме записом у трудовій книжці позивача ОСОБА_3
Визначаючи розмір моральної шкоди суд враховує наступне.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону в поєднанні з ст.ст. 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2014 р. №6-207цс14, яка в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України повинна враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, згідно положень ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становить 4173,00 грн.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує наявність у позивача втрати працездатності у зв'язку з нещасним випадком, наявність вини самого позивача у настанні нещасного випадку, розмір мінімальної заробітної плати встановленої на 2019 рік у 4173,00 грн., глибину фізичних та моральних страждань позивача, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ПАТ «КЗРК», у вигляді одноразового відшкодування в сумі 80 000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.
При цьому, доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із зазначеним позовом є необґрунтованими, оскільки відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час виникнення правовідносин, позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушених особистих немайнових прав, крім випадків передбачених законом. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-24цс15.
Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позовні вимоги задоволено частково, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору на користь держави в сумі 800,00 грн.
На підставі ст. 440-1 ЦК УРСР, керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 133, 141,258-259, 263-265, 279, 354ЦПК України суд, -
Позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (ЄДРПОУ 00191307, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вулиця Симбірцева, 1А), на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований та мешкає за адресою: 50011, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вулиця Гафурі буд. 19, моральну шкоду в розмірі 80 000,00 гривень (вісімдесят тисяч грн. 00 коп.) без урахування податку з доходів фізичних осіб.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (ЄДРПОУ 00191307, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, вулиця Симбірцева, 1А) на користь держави судовий збір в розмірі 800,00 гривень (вісімсот грн. 00 коп.).
Апеляційна скарга на рішення суду подається в Дніпровський апеляційний суд через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено та підписано 22.03.2019 року.
Суддя: Н. М. Ваврушак