Справа № 740/28/18 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/203/19
Категорія - ст. 286 ч. 1 КК України. Доповідач ОСОБА_2
20 березня 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 22 вересня 2015 року за № 12016270180001595 за апеляційною скаргою захисника - адвоката ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 грудня 2018 року, щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ніжина Чернігівської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України
Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 грудня 2018 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді 4 (чотирьох) місяців арешту з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч.5 ст.74 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Стягнуто з ОСОБА_9 судові витрати за проведення експертиз в сумі 2483 (дві тисячі чотириста вісімдесят три) грн. 34 коп. на користь держави.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь комунального лікувально-профілактичного закладу «Ніжинська центральна міська лікарня імені Миколи Галицького» на р/р 35411001029989 (КЕКВ 2220) в ГУДКСУ в Чернігівській області, код ЄДРПОУ 02774125, МФО 853592, 5286 (п'ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн. 62 коп. у рахунок відшкодування витрат закладу на лікування потерпілого ОСОБА_11 .
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 у відшкодування моральної шкоди 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн.
Питання речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
При розгляді кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що 22.09.2015 близько 20:30 год. ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та керуючи при цьому автомобілем марки «ВАЗ «21121», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , всупереч вимог п/п «а» п.2.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (Далі -ПДР), рухаючись вулицею Шевченка міста Ніжина в напрямку центра міста поблизу будинку №118 у порушення вимог визначень термінів «автомобільна дорога, вулиця (дорога)» та «узбіччя» п.1.10, а також пунктів 11.2 та 10.1 ПДР виїхав за межі відповідної проїзної частини на праве відносно напрямку його руху узбіччя з ґрунтовим покриттям, яке є елементом дороги, не призначеним для руху транспортних засобів, не переконавшись при зміні напрямку руху в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, у результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , унаслідок якого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому великогомілкової кістки, що ускладнився гострим посттравматичним правобічним гомілково-підколінним стегновим флеботромбозом та гострим лівобічним підколінно-стегновим флеботромбозом, які згідно висновку експерта відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.
Своїми діями ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
На вирок суду захисник - адвокат ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи про невідповідність висновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржуваний вирок та закрити провадження по справі на підставі ст. 284 КПК України.
Свої доводи аргументує тим, що суд прийняв рішення, яке не обґрунтоване доказами:
- свідчення потерпілого ОСОБА_11 щодо місця зіткнення, які також були використані експертом авто техніком, не відповідають протоколу огляду місця ДТП та схемі місця ДТП;
- свідчення свідка ОСОБА_12 спростовують показання потерпілого ОСОБА_11 в частині місця зіткнення, що залишилось поза увагою суду;
- згідно схеми до протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого, визначене потерпілим місце наїзду знаходиться на лінії розташування опор ЛЕП, що фактично унеможливлює рух авто між опорами ЛЕП.
Враховуючи вказане, адвокат вважає, що місцем наїзду є не узбіччя, а проїзна частина дороги. Тому встановити винуватість чи невинуватість водія можливо шляхом визначення його технічної можливості уникнення наїзду на пішохода в межах його видимості на проїзній частині дороги шляхом гальмування або безпечного об'їзду. Натомість, суд у своєму рішенні послався на висновок експерта №585 від 06.12.2017 року, який базується на тому, що водій все ж таки виїхав за межі проїзної частини дороги.
Постановляючи вирок за відсутності належних та допустимих доказів, суд неправомірно стягнув з обвинуваченого витрати на проведення експертизи, витрати лікувального закладу та моральну шкоду на користь потерпілого ОСОБА_11 .
Обвинувачений ОСОБА_9 до початку розгляду апеляційної скарги його адвоката подав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі та в повному обсязі підтримав апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 .
Потерпілий в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений в передбаченому законом порядку, жодних заяв на адресу апеляційного суду від нього не надходило. Інтереси потерпілого в засіданні апеляційного суду представляв захисник ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідача, доводи захисника обвинуваченого на підтримку поданої апеляційної скарги, представника потерпілого, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги адвоката обвинуваченого, думку прокурора, який вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а вирок суду законним, вмотивованим та таким, що ґрунтується на доказах, які наявні в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Посилання в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджені зібраними в кримінальному провадженні доказами, є необґрунтованими.
Вивченням матеріалів кримінального провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження судом обставин кримінального правопорушення. Висновки суду про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджені розглянутими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами, яким судом дана належна оцінка.
Матеріалами кримінального провадження з'ясовано, що судове провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а таких порушень цього закону, котрі були б суттєвими і тягли за собою скасування вироку, у справі не допущено.
Суд у вироку обґрунтовано навів докази по даному обвинуваченню і дав аналіз цим доказам після їх дослідження. Тому немає підстав вважати, що по справі допущена суттєва неповнота досудового або судового слідства, яка викликає необхідність скасування вироку і закриття провадження.
З викладеними в апеляційній скарзі захисника доводами про те, що дорожньо-транспортна пригода відбулася саме на проїзній частині дороги, а не на узбіччі, колегія суддів не може погодитися.
Захисник у своїй скарзі хоча і стверджує проте, що осип скла утворився в результаті зіткнення автомобіля з пішоходом в переважній більшості на проїзній частині дороги, але водночас він взагалі не оцінює дії самого обвинуваченого та аналіз доказів, які суд поклав в основу обвинувального вироку.
Так, згідно з показаннями обвинуваченого ОСОБА_9 даними в суді першої інстанції, він побачив тінь на дорозі і сталося зіткнення. Через 10 метрів водій зупинився, пішохід скотився на праву сторону.
Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим, на підтвердження доведеності його вини у вчиненні злочину, суд обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_11 про обставини ДТП та з приводу отриманих ним тілесних ушкоджень після удару автомобілем ззаду в лівий бік. В судовому засіданні потерпілий наполягав на тому, що йшов по узбіччю дороги, я не по проїзній частині і був збитий автомобілем під керуванням обвинуваченого. Ці його показання є упевненими, логічними, послідовними і підставно покладені судом в обґрунтування вироку.
Щодо невідповідності показань потерпілого протоколу огляду місця ДТП та схемі місця ДТП, як зазначає адвокат ОСОБА_8 , колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до висновку експерта №465 від 12.10.2017 року, місце первинного контакту з пішоходом, з огляду на висоту розташування вітрового скла автомобіля відносно проїзної частини, враховуючи швидкість руху, не може розташовуватись ближче, ніж за 6,43 м. до початку слідоутворення ділянки осипу скла, а тому посилання апелянта щодо невідповідності показань потерпілого щодо його розташування лише за незначним висипом скла на узбіччі є безпідставним.
Судом був допитаний свідок ОСОБА_12 , який показав що в момент ДТП він знаходився на протилежному краю дороги на відстані близько 70 м і того, що передувало зіткненню та самого зіткнення автомобіля та пішохода він не бачив, а почув тільки звук удару. Звуку гальмування він не чув. Побачив чоловіка на капоті автомобіля, який проїхав біля 5 метрів, а після падіння пішохода автомобіль після цього проїхав ще біля 60-70 метрів і зупинився. Він підійшов до потерпілого, який лежав на проїзній частині дороги за 3 метри від дернового покриття, та відтягнув його з дороги. Водій із автомобіля не виходив і слабо реагував на зовнішні фактори.
Жодних невідповідностей між показаннями вказаного свідка і потерпілого, як про це вказує апелянт, колегія апеляційного суду не вбачає, оскільки свідок не бачив первинного контакту автомобіля з потерпілим. Те, що ОСОБА_13 відтягував потерпілого з проїзної частини на узбіччя жодним чином не виключає рух потерпілого по узбіччю, оскільки за показаннями свідка: «Побачив чоловіка на капоті автомобіля, який проїхав біля 5 метрів, а після падіння пішохода автомобіль після цього проїхав ще біля 60-70 метрів і зупинився». Навпаки свідок спростовує показання обвинуваченого, який вказав в засіданні місцевого суду, що через 10 метрів зупинився.
Колегія суддів знаходить обґрунтованими посилання суду як на докази вини висновки експертів. Так, відповідно до даних висновку експерта №129 від 30.03.2017 за результатами транспортно-трасологічної експертизи, первинний контакт між автомобілем «ВАЗ «21121» та пішоходом ОСОБА_11 відбувся на деякій відстані перед початком слідоутворення ділянки осипу вітрового скла, первинний контакт міг відбутися як на проїзній частинні, так і на правому відносно напрямку руху автомобіля узбіччі.
Відповідно до висновку експерта № 465 від 12.10.2017 за результатами експертизи обставин та механізму ДТП, згідно якого надання відповіді на поставлені питання є неможливим з причин технічної неспроможності показань як водія, так і пішохода.
При цьому, показання пішохода визнані технічно неспроможними виключно у результаті механічної помилки слідчого у постанові про призначення експертизи: так, у розвитку події згідно показань потерпілого ОСОБА_11 слідчим вказано, що місце його первинного контакту з автомобілем «ВАЗ-21121» перебуває на відстані «1-4» м від рогу будинку АДРЕСА_2 , тоді як насправді потерпілий вказував на відстань у 104 м.
Натомість показання водія ОСОБА_9 , як зазначає суд першої інстанції і з цим висновком погоджується апеляційний суд, визнано технічно неспроможними цілком обґрунтовано, так як місце первинного контакту з пішоходом, з огляду на висоту розташування вітрового скла автомобіля відносно проїзної частини, враховуючи швидкість його руху, не може розташовуватися ближче, ніж за 6,43 м до початку слідоутворення ділянки осипу вітрового скла автомобіля, тоді як ОСОБА_9 стверджує, що первинний контакт відбувся безпосередньо на початку ділянки осипу скла.
Згідно методик проведення експертиз обставин та механізму ДТП, якщо модель розвитку події певного учасника ДТП є технічно неспроможною в частині, вона відхиляється та не береться експертом до уваги в цілому, так як «подальший розгляд такої моделі експертом … може призвести до необґрунтованих висновків» (стор. 11 висновку № 465);
Відповідно до висновку експерта № 585 від 06.12.2017 за результатами додаткової експертизи обставин та механізму ДТП, згідно якого водій автомобіля ВАЗ «21121» мав технічну можливість уникнути наїзду. При цьому, єдиною підставою призначення додаткової експертизи стало саме допущення слідчим механічної помилки у постанові про призначення первинної експертизи («1-4» замість «104» м від місця наїзду до рогу будинку № 116);
Суд обґрунтовуючи вирок щодо доведеності вини ОСОБА_9 цілком правомірно поклав в основу вироку:
- заяву ОСОБА_14 від 01.10.2015, згідно якої остання просить прийняти міри реагування щодо ОСОБА_9 , який 22.09.2015 збив її сина ОСОБА_11 ;
- протокол огляду місця події зі схемами та фототаблицями від 22.09.2015, в якому зафіксовано, що на місці події відсутні будь-які сліди гальмування автомобіля «ВАЗ «21121», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_9 ; зазначено, що автомобіль під керуванням ОСОБА_9 зупинився через 98,4 м (76,2 + 23,4 - 1,2м) від початку слідоутворення ділянки осипу вітрового скла даного автомобіля. Ділянка осипу скла розташована повздовжньо у напрямку руху автомобіля «ВАЗ «21121», має ширину 3,2 м, 2,2 м з яких перебуває в межах проїзної частини.
З даних протоколу огляду місця події вбачається, що ОСОБА_9 жодним чином не зреагував на зміну обстановки не лише безпосередньо до наїзду на пішохода, а й ще щонайменше 98,4 м після наїзду - уже після того, як потерпілий впав на капот автомобіля, вдарився об вітрове скло, від чого воно практично опинилося в салоні автомобіля;
- висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння від 22.09.2015, згідно якого ОСОБА_9 перебуває в стані алкогольного сп'яніння - 2,6 проміле;
- дані з протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_11 від 22.06.2016, згідно якого потерпілий зазначив, що удар він відчув ззаду, коли рухався по правому відносно напрямку руху автомобіля узбіччю у попутному з ним напрямку; ширина узбіччя: асфальтованого покриття - 1,25 м, дернового покриття - 1,25 м. В момент наїзду пішохід розташовувався на відстані 0,6 м справа від межі асфальтованого покриття узбіччя, тобто на відстані 1,85 м. справа від краю проїзної частини;
- дані з протоколу слідчого експерименту від 23.06.2016 з участю ОСОБА_9 , в якому зазначено, що автомобіль під його керуванням рухався з боковим інтервалом 0,88 м до правого краю проїзної частини, швидкість руху складала 50 км/год, тобто 13,88 м/с, видимість перешкоди для руху на проїзній частині у вигляді пішохода в аналогічному одязі настає за 13,88 м; видимість елементів дороги - 29,7 м. Місце наїзду на пішохода - на початку слідоутворення ділянки осипу вітрового скла автомобіля «ВАЗ «21121», що становить 98,4 м до рогу будинку № 116;
- дані висновку експерта № 335 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, згідно якого ОСОБА_9 перебував в стані алкогольного сп'яніння із вмістом алкоголю в крові 2,6 %о, що відповідає сильному алкогольному сп'янінню.
Таким чином, обвинувачений грубо порушив вимоги п. 2.9 «а» ПДР, що також знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з подією ДТП.
Вина обвинуваченого доводиться даними з висновків судово-медичної експертизи та додаткової судово-медичної експертизи, згідно яких у потерпілого ОСОБА_11 наявні тілесні ушкодження у вигляді, зокрема, перелому лівої великогомілкової кістки, які належать до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень; даними з постанови про визнання предмета речовим доказом - автомобіля «ВАЗ 21121» з державним номерним знаком НОМЕР_1 .
Колегія суддів, вважає неспроможними доводи сторони захисту, про те, що ДТП сталося саме на проїзній частині дороги, а не на узбіччі.
Конкретних порушень при призначенні і проведенні експертиз адвокатом ОСОБА_8 вказано не було.
Призначення та проведення експертиз регламентовано Законом України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 р., зі змінами, а також Інструкцією з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затверджена МВС України 17.07.2017 №591, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.08.2017р. №1024/30892, які кореспондуються з вимогами, зазначеними у ст.ст. 101, 102 КПК України.
Як слідує з висновків експерта, обставини події та вихідні дані, задані слідчим у постановах, при цьому жодних зауважень чи скарг при оформленні матеріалів дорожньо-транспортної пригоди за участю водія ОСОБА_15 та потерпілого ОСОБА_16 не надходило, модель розвитку подій зазначена експертом як зі слів потерпілого, так і зі слів водія автомобіля, а тому відкидання захисником при проведенні експертиз показань потерпілого і вказівка на необхідність проведення експертизи лише в такий спосіб як проектує перебіг подій 22.09.2015 року захисник, є безпідставним.
Суд належним чином дослідив докази по справі, що вбачається з журналу судового засідання, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм правильну оцінку. Зазначені у вироку докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх достовірності. При цьому суд у вироку надав відповідну оцінку поясненням як обвинуваченого, таку і потерпілого. Тому суд першої інстанції належно дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, обґрунтовано визнав ОСОБА_9 винним у вчиненні даного злочину, та вірно кваліфікував його дії за ч.1 ст.286 КК України. Вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 368, 370 КПК України.
Отже, підстав вважати ОСОБА_9 незаконно визнаним винним за ч.1 ст.286 КК України немає, а тому доводи апеляційної скарги захисника є безпідставними. Враховуючи обґрунтовану доказами доведеність вини ОСОБА_9 в інкримінованому злочині, безпідставними є твердження адвоката про неправомірне стягнення з обвинуваченого витрат на проведення експертизи, витрат лікувального закладу та моральну шкоду на користь потерпілого ОСОБА_11 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть скасування або зміну оскаржуваного вироку суду, при апеляційному розгляді не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.
Вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 грудня 2018 року щодо ОСОБА_10 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4