Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про відмову у відкритті провадження
21 березня 2019 р. № 520/2608/19
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Спірідонов М.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Касаційного адміністративного суду (01029, м. Київ, вул. Московська, буд. 8/5) про визнання дій незаконними,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд визнати незаконною постанову Касаційного адміністративного суду від 13.02.2019 року за касаційною скаргою ОСОБА_1.
Дослідиши матеріали позовної заяви судом встановлено, що 13.02.2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянувши адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 у справі № 826/16632/18 за позовом ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії було залишено без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2018 у справі №826/16632/18 залишено без змін.
Позивач з зазначеною постановою не погоджується та просить суд визнати її незаконною.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.4 ст. 171 КАС України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (частина перша статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
За змістом п. 7 та п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Частинами 2-4 статті 46 КАС України встановлено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України (як суду касаційної інстанції до 15.12.2017 року) від 20.05.2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.
Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, які наділені сукупністю прав і обов'язків державних органів, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій.
Таким чином, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
З аналізу наведених вище положень слід дійти висновку, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Таким чином, в даному випадку Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не є суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, а даний спір не є публічно-правовим спором.
Отже на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Також суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Слід зауважити, що Європейський суд з прав людини у декількох своїх рішеннях ("Coeme та інші проти Бельгії", "Gurov проти Молдови", "Олександр Волков проти України") наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).
Відтак, умовою належного розгляду судової справи є дотримання підсудності суду, встановленої законом.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій.
Згідно з статтею 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Вирішення питання про наявність чи відсутність ознак протиправності в діях та рішеннях судді при здійсненні ним правосуддя в іншій справі має вирішуватись шляхом оскарження такого рішення до суду вищої інстанції в порядку, визначеному процесуальним законодавством.
Отже, відповідно до положень Конституції України (ст. 127, 129), а також норм процесуальних кодексів, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить суд визнати незаконною постанову Касаційного адміністративного суду від 13.02.2019 року по справі №826/16632/19, що за своєю суттю є оскарженням судового рішення.
Проте, судові рішення суддів і дії, а також бездіяльність суддів з питань відправлення правосуддя, пов'язані з підготовкою та розгляду справ у судових інстанціях, виконання судових рішень, підлягають оскарженню в апеляційному або касаційному порядку, а не шляхом звернення їх у інший суд, оскільки оскарження порушило би принципи незалежності суддів і заборону втручання в їх діяльність при відправленні правосуддя.
Відповідно до вищенаведених положень Конституції України рішення суду та згідно з цим дії або бездіяльність суддів з питань здійснення правосуддя (пов'язані з підготовкою, розглядом справ, виконанням рішень тощо) не можуть бути оскаржені шляхом звернення з адміністративним позовом, тому що таке оскарження порушує принцип незалежності суддів та заборону впливу на діяльність суду.
Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Згідно з Пленумом Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" від 12.06.2009 року № 6 у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Отже, зі змісту вищенаведеного вбачається, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-3139цс16 від 01 березня 2017 року.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6-рп/2001, процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належить до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
З урахуванням приписів пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не є суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, а даний спір не є публічно-правовим спором. Отже, позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене та те, що відповідачем по даній справі є Касаційний адміністративний суду у складі Верховного суду, який не є суб'єктом владних повноважень, а також те, що предметом розгляду даної справи є судове рішення, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду про визнання незаконними рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст. ст. 126, 127, 129 Конституції України, ст.ст. 5, 17, 170, 243, 248, 256, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Касаційного адміністративного суду (01029, м. Київ, вул. Московська, буд. 8/5) про визнання дій незаконними.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Суддя Спірідонов М.О.