Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 березня 2019 р. Справа№200/1806/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області
про: визнання протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року та з 01 червня 2017 року по теперішній час, зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року та з 01 червня 2017 року по теперішній час щомісячне нарахування пенсії за віком з перерахунками та компенсацією, передбаченими чинним законодавством ОСОБА_2, зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року та з 01 червня 2017 року з перерахунками та компенсацією, передбаченими чинним законодавством ОСОБА_1.
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року та з 01 червня 2017 року по теперішній час, зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року та з 01 червня 2017 року по теперішній час щомісячне нарахування пенсії за віком з перерахунками та компенсацією, передбаченими чинним законодавством ОСОБА_2, зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2017 року та з 01 червня 2017 року з перерахунками та компенсацією, передбаченими чинним законодавством ОСОБА_1.
05 березня 2019 року представником позивача надано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просила суд визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року та з 01 червня 2018 року по теперішній час, зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року та з 01 червня 2018 року по теперішній час щомісячне нарахування пенсії за віком з перерахунками та компенсацією, передбаченими чинним законодавством ОСОБА_2, зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року та з 01 червня 2018 року з перерахунками та компенсацією, передбаченими чинним законодавством ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебуває на обліку в УПФУ у м. Краматорську Донецької області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що у квітні 2016 року йому припинено виплату пенсії без прийняття будь - якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Позивач зазначає, що у травні 2018 року ним отримані поточна пенсія, однак у червні 2018 року знов без повідомлення причин відповідачем припинено виплату пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачем у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Представник позивача, ОСОБА_3, до суду з'явилась, просила суд задовольнити позовні вимоги. Не заперечувала про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що згідно особистої заяви від 01.12.2017 року про запит пенсійної справи в Ізюмському ОУПФУ Харківської області, ОСОБА_4 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо перемішена особа з тимчасово окупованої території України по матеріалам електронної пенсійної справи з 01.04.2016 року. Пенсія ОСОБА_4 виплачена по березень 2016 року включно. Відповідач зазначає, що відповідно до Порядку № 365 рішення щодо призначення (відновлення) пенсії органами ПФУ можуть прийматися на підставі копії рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами містких рад. Управлінням було направлено на комісію список, в якому зазначені дані для перевірки фактичного місця проживання ОСОБА_1 На підставі отриманого рішення Комісії по протоколу від 14.12.2017 року № 184 прийняте рішення про відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 Відповідач зазначає, що пенсійна справа відпрацьована та виплачено поточну пенсію за травень 2018 року. Після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб з 01.06.2018 року виплату пенсії позивачу було призупинено. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутись особисто в органи Пенсійного фонду України за місцем реєстрації в якості внутрішньо переміщеної особи та надати оригінали документів, що підтверджують особистість, підтвердити своє проживання на підконтрольній Україні території. Відповідач посилається на те, що станом на 19.02.2019 року ОСОБА_1 до УПФУ у м. Краматорську за поновленням виплати пенсії не звертався. Стосовно вимоги позивач сплатити заборгованість за весь період, управління зазначає, що відповідно до п. 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Сума соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. До теперішнього часу окремий порядок КМУ не визначено. В зв'язку з чим, відповідач вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 05 березня 2019 року.
Стосовно клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд вказує наступне.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що приписами частини 2 статті 122 КАС України дійсно встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.
Однак, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв'язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, починаючи з квітня 2016 року, не отримані ним, а ця вимоги безпосередньо спрямовані на виплату йому призначеної пенсії за минулий час, отже такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком довічно, що не заперечується сторонами (а.с. 9).
ОСОБА_1 був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Єнакієве Донецької області до АДРЕСА_1, що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 01 грудня 2017 року № НОМЕР_1 (а.с. 7).
З матеріалів справи встановлено, що 01.12.2017 року позивач звернувся до управління з заявою про запит пенсійної справи та виплату пенсії (а.с. 24).
Розпорядженням 1139 від 07.02.2018 року позивачу призначено пенсійні виплати (а.с. 23 - зворотній бік).
Відповідно до витягу з протоколу № 184 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.12.2017 року комісією прийнято рішення про призначення (відновлення) внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_4 пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 24 - зворотній бік).
Позивач зазначає, що йому у травні 2018 року поновлено виплату пенсії, однак з 01 червня 2018 року виплату пенсії знов припинено.
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на те, що пенсійні виплати припинено з 01 червня 2018 року на підставі інформації з Єдиною інформаційною базою даних внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.
Згідно довідки УПФУ у м. Краматорську Донецької області № 592/02-25/7 від 12.02.2019 року встановлено, що ОСОБА_1 проведено виплату пенсії у травні 2018 року (а.с. 21).
Відповідно до інформації УПФУ у м. Краматорську Донецької області (Зріз ПС) вбачається, що позивачу у період з квітня 2016 року по квітень 2018 року та з червня по липень 2018 року були нараховані пенсійні виплати, однак не виплачені.
Суд вказує на те, що інформації стосовно нарахування (не нарахування) пенсії з серпня 2018 року по теперішній час УПФУ у м. Краматорську суду не надано.
Спірними питаннями цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року, та припинення виплати пенсії з 01 червня 2018 року.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частино 2 статті 46 цього Закону передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Пунктом 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Постанова правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.10 Поррядку № 22-1 встановлено, що заяви про виплату пенсії (додаток 5) реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами).
При прийманні документів щодо виплати пенсії орган, що призначає пенсії, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, знімає копії з відповідних документів.
Не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
При переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації) (п. 4.12).
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що відповідач протягом 10 днів з дня надходження заяви про виплату пенсії повинен прийняти відповідне рішення про призначення або про відмову у призначенні пенсії.
Судом встановлено, що позивач 01.12.2017 року звернувся до управління з заявою про поновлення виплати пенсії, однак у порушення вищезазначених вимог, Управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську позивачу проведено виплату пенсії лише у травні 2018 року.
Стосовно не виплати пенсії за період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року, суд вказує на те, що статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Приписами части 2 статті 46 Закону № 1058 визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З вищевикладеного вбачається, що виплата пенсії позивачу була припинена у квітні 2016 року, однак відповідачем не надано до суду інформації стосовно підстав припинення виплати, а отже відповідачем не доведено, що припинення виплати пенсії було здійснено у спосіб передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки виплата пенсії позивачу була припинена, у зв'язку з неправомірними діями УПФУ, то відповідно до статті 46 Закону № 1058, пенсійні виплати позивачу повинні бути поновлена з моменту її припинення.
Суд також зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Тому, не виплати позивачеві пенсії за спірний період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що не виплати пенсії позивачу у період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року включно було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Щодо посилання відповідача на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365» борг із соціальних виплат за минулий період не виплачується, суд до уваги не приймає, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011р. і № 2-рп-99 від 02.03.1999р. висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Крім того, суд звертає увагу, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Стосовно призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року на підставі інформації з Єдиного інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання, суд вказує наступне.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Суд вказує на те, що зазначений перелік підстав припинення виплати пенсії є вичерпним.
Таким чином, жоден з випадків припинення виплати пенсії, визначених ст. 49 Закону № 1058 щодо позивача управлінням не застосовані та не доведені.
Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплату пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи позивач є внутрішньо переміщеною особою, що в даному випадку створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була призупинена, підставі інформації отриманої з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з необхідністю з'ясування фактичного місця проживання позивача.
Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.
Крім того, аргументи відповідача про те, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.06.2018 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” було правомірним, суд вважає помилковими.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.
Суд звертає увагу, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 червня 2018 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача поновити виплату йому пенсії з часу припинення.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про визнання протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року, визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року, зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року, зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року, та сплатити заборгованість по виплаті пенсії з 01 червня 2018 року.
Щодо вимоги позивача виплатити ком пенсії за несвоєчасну виплату пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 року № 2050-III (далі по тексту - Закон № 2050) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст. 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Приписами статті 3 цього Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету (стаття 6 Закону № 2050).
Зазначені положення також викладені у Постанові Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати”.
З аналізу вищезазначених законів судом встановлено, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17.
З матеріалів справи встановлено, що позивач у період з 01 квітня 2016 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області нараховувалась пенсія, однак не була виплачена у встановлені терміни з вини відповідача, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги в цій частині.
З огляду на викладене та враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, суд приходить висновку про необхідність зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_5 компенсацію втрати частини доходів з 01 квітня 2016 року, у зв'язку з не виплатою пенсії з 01 квітня 2016 року.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .
Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року та з 01 червня 2018 року по теперішній час, зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року та з 01 червня 2018 року по теперішній час щомісячне нарахування пенсії за віком з перерахунками та компенсацією, передбаченими чинним законодавством ОСОБА_2, зобов'язання Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року та з 01 червня 2018 року з перерахунками та компенсацією, передбаченими чинним законодавством ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2018 року.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) з 01 червня 2018 року, та сплатити заборгованість по виплаті пенсії з 01 червня 2018 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787) нарахувати та виплатити ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) компенсацію втрати частини доходів з 01 квітня 2016 року, у зв'язку з не виплатою пенсії з 01 квітня 2016 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787, 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 20 березня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Олішевська В.В.