22 листопада 2018 року Справа № 0440/5375/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
17.07.2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про:
- визнання протиправним та скасування рішення від 05.01.2018 року про відмову у призначенні пенсії позивачу;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 26.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що трудовий стаж позивача складає 18 років 9 місяців, з них 10 років позивач працював на роботах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких в повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а тому загальний стаж позивача складає 28 років 9 місяців, що підтверджено доданими документами. Зазначено, що 22.08.2001 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, та ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія ОСОБА_1 не призначалась, пенсійних виплат він не отримує. 26.12.2017 року представник позивача, діючи на підставі довіреності, подала безпосередньо до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного фонду України заяву позивача про призначення пенсії. 16.01.2018 року було отримано відмову №С-477-6 від 05.01.2018 року на підставі того, що позивач не має достатнього стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, яку позивач вважає протиправною, оскільки позивач досяг усіх необхідних умов для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пп.1 п.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою суду від 20.07.2018 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 12.09.2018 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідачем 03.10.2018 року до суду подано відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначивши що відповідь від 05.01.2018 року не є рішенням в розумінні пункту 4.3 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 «Про затвердження Порядку та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсій на інший, поновлення раніше призначеної пенсії. Також зазначено, що до заяви про призначення пенсії додаються документи про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, документи про стаж, індивідуальні відомості про застраховану особу, документи про місце проживання (реєстрації) особи, документи, які засвідчують особливий статус особи. Отже, пенсія може бути призначена або громадянину України, або іноземцю чи особі без громадянства, за умови оформлення належним чином документів щодо проживання на території України. Зазначено, що виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсій, отже належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, судом встановлено, щоСльоз О.Л. підпадає під категорію осіб, що мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копією трудової книжки БТ-ІІ №4551638.
26.12.2017 року разом із супровідним листом представником позивача подано до Криворізького південного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, де зазначено, що згідно записів у трудовій книжці пенсіонера, трудовий стаж зазначеної особи орієнтовно складає 19 років.
Листом від 05.01.2018 року відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1, та зазначено, що згідно з наданими документами право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 у позивача відсутнє у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік 6 місяців та стажу роботи по списку №1, підтвердженого в установленому законодавством порядку (10 років).
Вважаючи неправомірними відмову відповідача в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 Закону № 1058-ІV Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ст. 114 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад іпоказників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Списки №1 та №2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 застосовуються до пільгової роботи до 31.12.1991, якщо пільгова робота продовжується після 01.01.1992 (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11.03.1994, - застосовуються Списки № 1,2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991, якщо пільгова робота продовжується після 11.03.1994 (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16.01.2003, - застосовуються Списки № 1,2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
А тому необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №1.
Отже, робота позивача період з 29.03.1990 по 22.06.2001 на Інгулецькому державному ГЗК (перейменовано у ВАТ «Інгулецький ГЗК») зараховується до пільгового стажу за Списком №1.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Окрім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки вимоги позивача стосуються присудженню виплати пенсії та вони є такими, що підлягають задоволенню, суд прийшов до висновку про наявність підстав допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, судові витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід бюджету.
Керуючись ст.ст.139, 241-246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.01.2018 року про відмову у призначенні пенсії позивачу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ізраїль, ІПН НОМЕР_1) пенсію за віком на пільгових умовах з 26.12.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, Ізраїль, ІПН НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, ЄДРПОУ 21910427) судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова