19 березня 2019 року № 320/5910/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання неправомірними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд: - визнати неправомірними дії Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, щодо припинення з 01.07.2018 по 30.09.2018 виплати призначеної за віком пенсії позивачу; - зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити позивачу заборгованість по призначеній по закону пенсії в сумі 6319,50 грн., що виникла з 01.07.2018 по 30.09.2018, шляхом перерахуваня коштів на поточний розрахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Ірпеня Київської області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Так, позивачка зазначає, що з моменту взяття її на облік та до липня 2018 року пенсійний орган своєчасно, щомісячно нараховував та виплачував їй належні до виплати суми, проте з липня 2018 року по 21 вересня 2018 року зазначені виплати припинились. У зв'язку з цими обставинами, позивач письмово звернулась до пенсійного органу із заявою, в якій просила виплатити заборгованість по пенсії за період з 01 липня 2018 року по 21 вересня 2018 року (включно), однак відповідач фактично відмовив її у цьому, повідомивши що сума заборгованості буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (після його прийняття).
Позивачка вважає дії відповідача щодо не виплати пенсії в зазначений період протиправними та такими, що порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що пенсія з 01.07.2018 по 30.09.2018 обліковується в управлінні та буде виплачена після визначення та прийняття порядку для здійснення таких виплат.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії ВА №880296, виданим Центрально-Міським РВ Маківського МУ УМВС України в Донецькій області 17 липня 1997 року.
Позивачка є пенсіонеркою за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням №1032901931, копія якого наявна в матеріалах справи.
01 серпня 2016 року позивачку взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради від 17.08.2016 №3251005273.
Відповідно до вищевказаної довідки, фактичним місцем проживанням позивачки є Київська область, м. Ірпінь, Гостомельське шосе 24/1, кв.224.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка з 01.09.2016 перебуває на обліку в Ірпінському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію за віком. У подальшому позиваці щомісяця нараховувалася та виплачувалася пенсія.
Відповідно до розпорядження Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області ОР №165335 позивачці призупинено виплату пенсії з 01.07.2018 до з'ясування.
21 вересня 2018 року позивачка звернулась до Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою, в якій, зокрема, просила поновити виплату пенсії.
Листом відповідача від 05.10.2018 за №451/П-03 повідомлено позивачку, що пенсія за період з 01.07.2018 по 30.09.2018 в сумі 6319,50 грн. буде виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (після його прийняття). Крім того, з даного листа вбачається, що з жовтня 2018 року відповідачем було відновлено виплату пенсії позивачці. Проте, пенсія за липень, серпень та вересень 2018 року позивачу виплачена не була.
Однак, не погоджуючись із такими діями відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01.07.2018 по 30.09.2018 в сумі 6319,50 грн., позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон України №1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 3 статті 4 Закону України №1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Вимогами статті 5 Закону України №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За приписами частини першої статті 47 Закону України №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону України №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону України №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Судом встановлено, що прийняте Ірпінським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області розпорядження ОР №165335 про призупинення ОСОБА_1 виплати пенсії не містить зазначення підстав даного рішення.
Відповідач, обґрунтовуючи правомірність припинення виплати пенсії ОСОБА_1, посилається на норми Постанови Кабінету Міністрів України №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Разом із тим, наявність передбачених статтею 49 Закону України №1058 підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідач не наводить.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанову Кабінету Міністрів України №365, суд вважає безпідставними, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.
Суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Тому, припиняючи (призупиняючи) виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з липня 2018 року по 30 вересня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 по справі № 185/9755/16-а, висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.
За таких обставин, враховуючи відсутність факту прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії, тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання неправомірними дії Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, щодо припинення з 01.07.2018 по 30.09.2018 виплати призначеної за віком пенсії позивачу та зобов'язання виплатити пенсію за цей період.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій.
За наведених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у розмір 1409,60 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати неправомірними дії Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, щодо припинення з 01.07.2018 по 30.09.2018 виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_1.
Зобов'язати Ірпінське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по призначеній по закону пенсії в сумі 6319,50 грн., що виникла з 01.07.2018 по 30.09.2018, шляхом перерахуваня коштів на поточний розрахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в сумі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Ірпінського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ 41248152).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лиска І.Г.