79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" березня 2019 р. м.Львів Справа №909/774/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді М.І. Хабіб,
суддів О.І. Матущака,
ОСОБА_1,
секретар судового засідання Карнидал Л.Ю.,
за участю представників сторін:
позивача - адвоката ОСОБА_2-О. І. (довіреність від 31.10.2018 №1-255), адвоката ОСОБА_3 (довіреність від 29.12.2018 №1-337);
відповідача - адвоката ОСОБА_4 (довіреність від 10.01.2019 № 01-Др-4-0119),
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Укртрансгаз” від 10.01.2019 вих. №1001вих-19-108
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2018, повний текст рішення складено 18.12.2018,
у справі № 909/774/18(суддя Михайлишин В.В.)
за позовом: Акціонерного товариства “Укртрансгаз”, м. Київ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Тисменицягаз”, м. Тисмениця Івано-Франківської області
про визнання укладеним договору про транспортування природного газу від 01.08.2018 № НОМЕР_1 в редакції АТ "Укртрансгаз", що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497,
У вересні 2018 року АТ «Укртрансгаз» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ПАТ «Тисменицягаз» на підставі ст.179, ч.7 ст.181, ч.1, ч.2 ст.1871 ГК України про визнання укладеним договору про транспортування природного газу від 01.08.2018 № НОМЕР_1 укладеним в редакції АТ "Укртрансгаз", що відповідає типовій формі договору транспортування природного газу, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач як оператор ГТС звернувся до відповідача як оператора ГРС про укладення договору транспортування природного газу від 01.08.2018 № НОМЕР_1 та надіслав йому вказаний договір у двох примірниках. Зазначає, що договір складений відповідно до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі- НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2497.
Так, згідно з п.9.3 Типової форми договору та запропонованої позивачем редакції цього пункту договору оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Відповідач повернув позивачу підписаний договір та протокол розбіжностей до нього, в якому він виклав пункт 9.3 договору в іншій редакції, а саме: оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Позивач вказує, що редакція пункту 9.3 договору, викладена відповідачем у протоколі розбіжностей, не відповідає Типовій формі договору, затвердженій постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2497, змінює його істотні умови в частині строків та процедури здійснення оплати небалансів, допущених оператором газорозподільної системи, що суперечить абз.4 ч.4 ст. 179 ГК України.
Посилаючись на ст. 32 ЗУ «Про ринок природного газу», п.5 глави 1 розділу 1 Кодексу ГТС, п.2.2 постанови НКРЕКП від 16.02.2017 №201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу», позивач вказує, що укладення договору про транспортування природного газу в редакції Типового договору, затвердженого НКРЕКП як регулятором, є обов'язковим для учасників ринку природного газу. Відтак вважає, що договір повинен бути укладеним в редакції, що була запропонована позивачем.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2018 у справі № 909/774/18 відмовлено у задоволенні позову.
При відмові у задоволенні позову суд виходив з того, що постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" , посилання на яку містить запропонована позивачем редакція п.9.3 договору, визнана такою, що втратила чинність, відповідно до Переліку постанов Кабінету Міністрів України, які втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951. Нормативно-правовий акт після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов'язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню. Суд вказав, що у спірному п.9.3 договору, запропонованому позивачем, міститься посилання на Порядок, встановлений нечинним нормативно-правовим актом, норми якого не підлягають подальшому застосуванню. В іншій частині запропонованого позивачем договору, спір між сторонами відсутній.
АТ «Укртрансгаз» (позивач) не погодилося з рішенням суду першої інстанції, оскаржило його в апеляційному порядку, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задоволити.
Скаржник вказує, що на розгляд суду були передані лише розбіжності між сторонами щодо пункту 9.3 договору, тому вважає, що суд не мав підстав для повної відмови у задоволенні позову та повинен був задоволити такі вимоги шляхом визнання договору укладеним без положень договору, які передбачали застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу-без задоволення.
Відповідач зазначає, що по діючому договору транспортування природного газу від 17.12.2015 №512000742 при проведенні розрахунків регулярно застосовувалась постанова Кабінету Міністрів України №256, що не заперечувалося позивачем. Вказує, що постановою НКРЕКП від 04.12.2018 №1958, яка набрала чинності 28.12.2018, врегульовано питання, яке є предметом даного спору, шляхом викладення абзацу другого пункту 9.3 Типового договору в наступній редакції: «Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою чинним законодавством, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період». Відповідач зазначає, що на момент вчинення правочину від 01.08.2018 постанова Кабінету Міністрів України №20 втратила чинність і у випадку задоволення позову відповідач зобов'язаний би був здійснювати розрахунки у строки та за процедурою, які визначені нечинною постановою.
Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено розгляд справи на 19.02.2019.
У зв'язку з перебуванням у відпустці члена колегії судді Матущака О.І. судове засідання 19.02.2019 не відбулося.
Ухвалою від 22.02.2019 призначено розгляд справи на 19.03.2019.
У судовому засіданні 19.03.2019 представники скаржника підтримали доводи апеляційної скарги та надали усні пояснення.
Представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та надав усні пояснення.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступне.
На підставі Закону України «Про ринок природного газу» та Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, АТ "Укртрансгаз" у липні 2018 року звернулося до ПАТ "Тисменицягаз" про укладення договору транспортування природного газу, надіслало два примірники договору від 01.08.2018 № НОМЕР_1, відповідно до п.2.1 якого АТ "Укртрансгаз" (оператор) надає ПАТ "Тисменицягаз" (замовнику) послуги транспортування природного газу на умовах визначених договором, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг.
Пунктом 9.3 ( абзац другий) вказаного договору встановлено, що оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період".
Відповідач підписав запропонований позивачем договір транспортування природного газу від 01.08.2018 № НОМЕР_1 з протоколом розбіжностей до нього та повернув позивачу разом із супровідним листом від 16.08.2018 № 1501-Сл-575-0818) (а.с. 28 - 41).
Згідно з протоколом розбіжностей від 16.08.2018 до договору транспортування природного газу від 01.08.2018 № НОМЕР_1 відповідач не погодився із запропонованою позивачем редакцією абзацу другого пункту 9.3 договору, у зв'язку з чим виклав його у такій редакції: «Оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період».
Позивач, в свою чергу, не погодився з редакцією абзацу другого пункту 9.3 договору, викладеною відповідачем у протоколі розбіжностей, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 32 ЗУ «Про ринок природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу VI Кодексу газорозподільних системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494, взаємовідносини між Оператором ГТС та Оператором ГРМ, пов'язані з прийманням-передачею природного газу в точках виходу з ГТС до ГРМ, регулюються укладеним між ними договором на транспортування природного газу, який укладається за формою Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2497, технічною угодою (за необхідності) та відповідно до вимог Кодексу ГТС.
За приписами ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори (частина 2 вказаної статті).
Відповідно до ч. 2 ст. 181 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. (частини 3-5 вказаної статті).
Згідно з ч. 7 ст. 181 ГК України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звернувся до відповідача про укладення договору транспортування природного газу від 01.08.2018 № НОМЕР_1. Умови запропонованого позивачем договору викладені у відповідності до умов Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2497, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за N 1383/27828, в редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин.
Зокрема, абзацом другим пункту 9.3 Типового договору та запропонованого позивачем договору від 01.08.2018 № НОМЕР_1 передбачено, що оплата вартості щодобових небалансів оператором газорозподільної системи за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам проводиться у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, у сумі, що не перевищує вартості послуг розподілу фактично спожитого природного газу зазначеними споживачами за розрахунковий період.
Відповідач не погодився з абзацом другим пункту 9.3 запропонованого позивачем договору від 01.08.2018 № НОМЕР_1,у зв'язку з чим підписав договір з протоколом розбіжностей від 16.08.2018 до договору. Позивач отримав протокол розбіжностей 21.08.2018 згідно з штрих-кодовим індикатором на листі та звернувся 07.09.2018 до суду з даним позовом згідно з поштовим штемпелем на конверті (а.с. 28, 44), тобто в межах встановленого ч. 7 ст. 181 ГК України 20-денного строку для звернення до суду з неврегульованими між сторонами розбіжностями.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".
Постанова від 08.11.2017 № 951 набрала чинності з 01.01.2018 ( п.3).
Отже, з 01.01.2018 втратив чинність Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затверджений, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Як вірно вказав суд першої інстанції, нормативно-правовий акт після втрати ним чинності перестає бути джерелом права, а його норми втрачають обов'язкову силу і не підлягають подальшому застосуванню.
Поряд з тим, запропонована позивачем редакція спірного абзацу другого пункту 9.3 договору від 01.08.2018 передбачала проведення оператором газорозподільної системи (відповідачем) оплати вартості щодобових небалансів за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам у строки та за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, тобто встановлювала обов'язок відповідача здійснювати оплату небалансів у строки та за процедурою, передбачені нормативним актом, який на момент виникнення спірних правовідносин втратив свою чинність та не підлягав застосуванню.
Не можуть братися до уваги посилання позивача на те, що умови пункту 9.3 договору від 01.08.2018 відповідають Типовому договору, оскільки Типовий договір в частині абзацу другого пункту 9.3, в якому було посилання на затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, з 01.01.2018 не підлягав застосуванню у зв'язку з втратою чинності названою постановою.
Слід зазначити, що в подальшому постановою НКРЕКП від 04.12. 2018 N 1598 внесені зміни до Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 N 2497, та виключено з абзацу другого пункту 9.3 розділу IX Типового договору посилання на Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з позовної заяви, на вирішення суду фактично був переданий спір щодо однієї умови договору транспортування природного газу від 01.08.2018 № НОМЕР_1, а саме: умов абзацу другого пункту 9.3 розділу ІХ договору. Щодо решти умов договору транспортування природного газу від 01.08.2018 № НОМЕР_1 спір між сторонами відсутній, оскільки договір (крім абзацу другого пункту 9.3) підписаний двома сторонами без жодних зауважень, що було встановлено судом першої інстанції та про що також вказує сам скаржник в апеляційній скарзі.
Відтак апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про те, що суд не мав підстав для повної відмови у задоволенні позову та повинен був задоволити позовні вимоги шляхом визнання договору укладеним без положень договору, які передбачали застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20, оскільки в силу закону договір від 01.08.2018 № НОМЕР_1 укладений сторонами у добровільному порядку, крім абзацу другого пункту 9.3 договору, спір щодо визнання якого укладеним в редакції позивача фактично був переданий на вирішення суду відповідно до ч.7 ст. 181 ГК України і щодо якого відмовлено у задоволенні позову.
Колегія суддів також зазначає, що після втрати чинності з 01.01.2018 Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, чинним нормативним актом, який врегульовує механізм фінансування видатків місцевих бюджетів за рахунок виділених субвенцій з державного бюджету на покриття пільг, субсидій та компенсацій побутовим споживачам на оплату,зокрема, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), встановлює відповідні строки та процедуру, є Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256. Саме на цей Порядок послався відповідач у запропонованій ним у протоколі розбіжностей редакції абзацу другого пункту 9.3 договору.
Позивачем не доведено невідповідності абзацу другого пункту 9.3 договору, в редакції відповідача, викладеній у протоколі розбіжностей до договору, нормам чинного законодавства.
На підставі викладеного апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає рішення про відмову у задоволенні позову законним і обґрунтованим.
Інші доводи скаржника не беруться до уваги як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення.
В силу ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги. Таких підстав апеляційним судом також не встановлено.
Отже, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Судовий збір, сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги, на підставі ст.129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2018 у справі №909/774/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення апеляційним судом покладається на скаржника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у строки та в порядку, визначені ст. 288-291 ГПК України.
4. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено 20.03.2019.
Головуючий суддя М.І. Хабіб
Суддя О.І. Матущак
Суддя Г.Г. Якімець