Провадження №: 2/755/488/19
Справа №:755/2528/17
"05" березня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого судді Астахової О.О.,
при секретарях Наумовій О.С., Олійник І.В., Седик Д.А.,
Тіскіні А.К.,Якименко Т.С.,
за участю позивача ОСОБА_3
представника позивача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на майно, -
ІНФОРМАЦІЯ_3 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ спільно набутого майна подружжя та визнання права власності на майно. В якому просить суд поділити квартиру АДРЕСА_1, що є спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 03.09.2002 р. між позивачем та ОСОБА_7 було укладено шлюб.
За період перебування у шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано на дружину.
22.09.2015 р. шлюб між подружжям ОСОБА_7 було розірвано.
Між сторонами не досягнуто згоди, щодо добровільного поділу спільно набутого майна, що змушує позивача звернутись з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 лютого 2017 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено її до судового засідання.
Відповідачу був встановлений строк для подання заперечення або пояснення щодо позову.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року було зупиненео провадження у справі до залучення у справі правонаступників після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_7
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року було відновлено провадження у справі.
Відповідно до п. 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року було замінено відповідача ОСОБА_7 правонаступником ОСОБА_5. (а.с.89).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року було закінчено підготовче судове засідання і призначено справу до судового розгляду. (а.с.106).
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд задовольнити позов з підстав, викладених в позовній заяві. Проти розгляду справи за відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення не заперечували.
Додатково представник позивача пояснила, що ОСОБА_5 являється дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_6.), яка звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Оскільки квартира АДРЕСА_1набута в період шлюбу, а відповідач є правонаступником після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6.), просить про задоволення позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_5 про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином шляхом відправлення повідомлень за адресою її місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_2, а також через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, що розміщене 20.02.2019 р., однак в судове засідання вкотре не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, правом подання відзиву не скористалась, інших заяв, клопотань, суду не надала.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням вказаного, суд прийшов висновку про можливість проведення заочного розгляду справи.
Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що 03.09.2002 р. ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_3, та після реєстрації шлюбу їй було присвоєно прізвище «ОСОБА_6» (а.с.6).
24.01.2003 р. між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_7 придбала квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 43,30 кв.м (а.с.85-86).
Згідно листа повідомлення Пат «Райффайзен Банк Аваль» від 07.08.2017 р. 24.01.2003 р. між АППБ «Аваль» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 010/00-211/271, за яким зобов'язання погашено, у зв'язку з чим договір застави від 18.02.2003 р., за яким в якості забезпечення зобов'язань по кредитному договору було передано нерухоме майно: квартира АДРЕСА_4, припинений (а.с.109).
22.09.2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу виданим 22 вересня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис № 350. (а.с.7).
Як убачається з довідки комунального концерну «Центр комунального сервісу» від 06.03.2017 р. та картки прописки ОСОБА_7 зареєстрована в АДРЕСА_1 з 29.03.2005 р. по день видачі довідки (а.с. 17).
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданого Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.26).
10.08.2017 р. дочкою спадкодавця ОСОБА_7 ОСОБА_5 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кавальчуку С.П. було подано заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері (а.с.43).
Згідно тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 та відомостей з електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» місце проживання та реєстрації ОСОБА_5 зазначено: АДРЕСА_7 (а.с.51,80).
Як вбачається з інформаційної довідки із спадкового реєстру від 10.08.2017 р. ОСОБА_7 було складено заповіт, посвідчений 26.06.2015 р. в Сьомій Київській державній нотаріальній конторі, що зареєстрований у спадковому реєстрі за № 57610724 (а.с.51).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, майно, належне обом із подружжя, визначається як спільна сумісна власність, тобто спільна власність двох осіб - подружжя - без визначення часток кожного з них.
Згідно положення 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Отже, якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього, в даному випадку, лише на ім'я одного з подружжя, не спростовує презумпції належності вищевказаного майна до спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте за час шлюбу.
Відповідно до ст. 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівні.
Як роз'яснено у п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Таким чином, враховуючи, що набута колишнім подружжям квартира АДРЕСА_1в період шлюбу, то вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтями 63, 65 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Частиною 3 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
При поділі майно, що знаходиться в спільній сумісній власності, правовідносини спільної власності припиняються, оскільки кожному з співвласників буде належати його частина вже на праві приватної власності.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Шлюбний договір подоужжям не укладався.
Тому, з огляду на вимогу позивача про поділ майна - об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, що є безумовним правом позивача як співвласника цього майна, такий поділ суд визнає правомірним та допустимим з урахуванням презумпції рівності часток, якій відповідає заявлена вимога позивача ОСОБА_3
За приписами статей ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на майно підлягає задоволенню шляхом визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_7, а тому в порядку поділу майна правомірним є визнання за позивачем ОСОБА_3 права власності на 1/2 частини вказаної квартири, оскільки підстав для відступу від рівності часток судом не встановлено.
Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі наявних у справі матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами, правове регулювання якого міститься в положеннях ст.ст. 141, 142 ЦПК України.
Позивач віднесений до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується даними посвідчення та в силу положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні з позовом до суду.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки згідно із пп. 10 п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» пільги щодо сплати судового збору мають позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а осіб, які понесли судові витрати у цій справі не встановлено, то судом не вирішується питання про судові витрати.
Керуючисьст. 129 Конституції України, ст.ст. 60, 63, 69-71 СК України, ст.ст. 370, 372, 1226 ЦК України, ст.ст. 1-13, 76-83, 141, 209-211, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на майно - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_6 спільним сумісним майном ОСОБА_3 до ОСОБА_7.
Визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільно набутого майна подружжя право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_6.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити рішення суду до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
С у д д я О.О. Астахова
Повний текст рішення виготовлений 15 березня 2019 року