суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Лященко Н. П.
04 грудня 2018 року
м. Київ
у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) за позовом заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави (далі - прокуратура) в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ) та Київського квартирно-експлуатаційного управління (далі - ККЕУ) до Київської міської ради (далі - Рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» (далі - ТОВ «Будтехнології»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Військова частина НОМЕР_1 , про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою
за касаційними скаргами ККЕУ та Головної військової прокуратури на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року (судді Хрипун О. О., Суховий В. Г., Коротун О. М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2017 року (суддя Привалов А. І.).
04 грудня 2018 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу Головної військової прокуратури на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2017 року, касаційну скаргу ККЕУ на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2017 року у справі скасовано. Мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2017 року змінено, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишено без змін.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання рішень Ради від 26 червня 2003 року № 512/672 та від 15 липня 2004 року № 457/1867 уповноважена організація - Товариство з обмеженою відповідальністю «Епоха-гео» склала технічний звіт щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки ТОВ «Будтехнології» на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва, розташованої у кварталі 79:364, який погоджений начальником відділу землекористування Голосіївського району, а також акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі.
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року, зареєстрованого у реєстрі за № 1554, укладеного Державним підприємством МОУ «Укроборонлізинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дженерал-сервіс» (далі - ТОВ «Дженерал-сервіс»), останнє придбало нежитлові будівлі військового містечка № НОМЕР_2 , що знаходиться на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у м. Києві: сховище, будівля (літ. «А») площею 1574,80 кв. м, колишній склад під учбові класи, будівля (літ. «Б») площею 294,60 кв. м, контрольно-технічний пункт, будівля (літ. «В») площею 28,20 кв. м, будівлі № 45, 66, 77. Загальна площа нежитлових будівель - 1897,60 кв. м.
Листом від 06 вересня 2006 року заступник МОУ повідомив директора ТОВ «Дженерал-сервіс», що на засіданні від 20 липня 2006 року № 20 Комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України, прийнято рішення щодо передачі до земель запасу земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 (м. Київ, вул. Трутенка, 3) під придбаними ТОВ «Дженерал-сервіс» будівлями площею 0,16 га.
15 листопада 2006 року придбані за договором купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року нежитлові будівлі військового містечка № 141 загальною площею 1897,60 кв. м ТОВ «Дженерал-сервіс» продало ТОВ «Будтехнології». Договір посвідчений приватним нотаріусом, право власності зареєстроване у Київському БТІ 23 листопада 2006 року за № 998.
Предметом купівлі-продажу у цих договорах були нежитлові будівлі без вказівки на перехід права користування або оренди земельної ділянки, на якій вони розташовані. Дані щодо цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані будівлі, їх кадастрових номерів і документів, які б підтверджували належність прав на земельні ділянки продавцям нерухомого майна, також у договорах відсутні.
21 травня 2007 року ТОВ «Будтехнології» подало до Ради клопотання щодо укладення договору оренди земельної ділянки на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва.
Договір оренди земельної ділянки укладено не було, у зв'язку з чим ТОВ «Будтехнології» звернулося до господарського суду з відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 липня 2007 року у справі № 35/284 задоволено позов ТОВ «Будтехнології» до Ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації). Визнано право позивача на користування земельною ділянкою на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у м. Києві для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель. Визнано укладеним договір оренди земельної ділянки на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у м. Києві для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель між ТОВ «Будтехнології» та Радою в запропонованій позивачем редакції, викладеній у резолютивній частині рішення, яка відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2004 року № 220, проекту відведення та висновкам, які у ньому містяться, та передано земельну ділянку на умовах, визначених договором, з моменту набрання чинності судовим рішенням. Зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати договір оренди земельної ділянки з усіма додатками, що є його невід'ємними частинами, у встановленому порядку.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03 вересня 2007 року рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2007 року у справі № 35/284 залишено без змін. Касаційний перегляд справи не здійснювався.
На підставі рішення суду між Радою як орендодавцем і ТОВ «Будтехнології» як орендарем виникли відносини з оренди земельної ділянки площею 1, 5940 га, кадастровий номер 8000000000:79:364:0014, розташованої на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель строком на 10 років.
01 листопада 2012 року Рада прийняла рішення № 394/8678 «Про передачу ТОВ «Будтехнології» земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва», яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Будтехнології» для будівництва житлового комплексу із вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом за вказаною адресою (справа № Д-6577) та передала ТОВ «Будтехнології» в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,5940 га для будівництва житлового комплексу із вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом за адресою: вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва за рахунок земель, право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 28 вересня 2007 року № 79-6-00538.
На підставі рішення Ради від 01 листопада 2012 року № 394/8678 відповідачі 22 липня 2013 року уклали договір оренди земельної ділянки, за яким орендодавець (Рада) за актом приймання-передачі передає, а орендар (ТОВ «Будтехнології») приймає в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), яка перебуває у комунальній власності згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наданим реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, сформованим 11 липня 2013 року державним реєстратором Чайко С. В., за індексним номером 6054359, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 101953280000. Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчинило відповідний запис у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 25 липня 2013 року за № МЗК-1-00012.
Земельну ділянку на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва площею 1,5940 га з кадастровим номером 8000000000:79:364:0014 передано орендодавцем орендарю за актом приймання-передачі земельної ділянки від 22 липня 2013 року. На момент розгляду спору на ній здійснюється будівництво житлового комплексу, замовником якого є ТОВ «Будтехнології».
На підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель військового містечка № 141 позивачі та Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України надали: схеми розміщення земельних ділянок (орієнтовні межі земельної ділянки, відведеної в користування Печерської квартирно-експлуатаційної частини Київського району під будівництво військових містечок № 141, 167 за рішенням Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 02 березня 1949 року, та межі спірної земельної ділянки площею 1,5940 га), копію рішення Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 02 березня 1949 року, яким відведено КЕЧ-2 земельні ділянки та зобов'язано уточнити межі відводу та оформити відвід; план земельної ділянки площею 46,0961 га за 1951 рік; акт від 19 червня 1951 року про виконання у натурі відводу земельної ділянки площею 46,0961 га; акт інвентаризації земель МОУ на території військового містечка № 141 за 1995 рік, за яким у користуванні військового містечка перебувало 17,1983 га, з яких залишається 16,1 га; перелік військових містечок, що використовуються Збройними Силами України у місті Києві та Київській області; історичну довідку Київської квартирно-експлуатаційної частини та ККЕУ.
У жовтні 2016 року прокуратура звернулася до суду з позовом про: визнання незаконним та скасування рішення Ради від 01 листопада 2012 року № 394/8678 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва» (далі - рішення № 394/8678); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5940 га на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), укладеного Радою і ТОВ «Будтехнології», зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С. Г. у реєстрі за № 201 від 22 липня 2013 року та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 25 липня 2013 року за № МЗК-1-00012; визнання відсутнім у ТОВ «Будтехнології» права користування земельною ділянкою площею 1,5940 га на вул. Онуфрія Трутенка, 3 (нова адреса - вул. М. Максимовича, 3) у Голосіївському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Суд першої інстанції зробив такі висновки:
- розпорядження землями державної власності, у тому числі щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та передачі земель місцевим органам влади, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, який у цьому випадку реалізовує свої повноваження через МОУ;
- Рада прийняла рішення № 394/8678 з перевищенням повноважень та за відсутності доказів відмови землекористувача від земельної ділянки, що свідчить про його незаконність; через дії відповідачів з користування позивачів поза їх волею та без достатніх правових підстав вибула спірна земельна ділянка, яка належить до земель оборони;
- за наслідками придбання військового майна - нежитлових будівель військового містечка № 141 - покупець ТОВ «Дженерал-сервіс» мав право претендувати на оформлення земельної ділянки для обслуговування придбаних будівель тільки загальною площею 0,16 га, тоді як спірним рішенням Ради за рахунок земель оборони надано в оренду земельну ділянку значно більшого розміру - 1,5940 га, що не відповідає положенням статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 (далі - ЗК України; у редакціях, які діяли на дату укладання договору купівлі-продажу);
- договір оренди земельної ділянки, укладений на підставі незаконного рішення, також є незаконним, а позовні вимоги про недійсність договору та визнання відсутнім права вимоги - обґрунтованими.
Разом з тим суд зробив висновок, що позовна давність за вимогами про визнання незаконним та скасування рішення № 394/8678, перебіг якої розпочався в день прийняття цього рішення, сплинула 01 листопада 2015 року, а з вимогами про недійсність договору оренди - 25 липня 2016 року. Прокурор належними засобами доказування не довів поважність причин пропуску позовної давності, про застосування якої заявила Рада. Тому суд відмовив у задоволенні позову з підстав спливу такого строку.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 30 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін, але з інших підстав.
Апеляційний суд зазначив, що прокурор та позивачі не довели права позивачів на користування спірною земельною ділянкою на час прийняття рішення № 394/8678 та укладення спірного договору оренди, оскільки на цей час земельна ділянка вже не перебувала в управлінні МОУ та не використовувалась під розміщення військового містечка. У зв'язку з продажем нежитлових будівель військового містечка № 141 за договором купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року у землекористувачів (МОУ та ККЕУ) право користування частиною земельної ділянки, на якій розташоване реалізоване майно, припинилося на підставі статті 377 ЦК України та частини другої статті 120 ЗК України. Разом з тим МОУ не вчинило дій щодо юридичного оформлення земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства.
Щодо висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовна давність змістом, передбачена вимогами статей 256, 261 ЦК України, починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
За таким висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути і прокурор, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності частина перша статті 261 ЦК України не містить.
Відповідно до частини сьомої статті 261 ЦК України винятки з правил, встановлених частинами першою та другою статті 261 ЦК України, можуть бути встановлені законом.
Статтею 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII) та частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакціях, чинних на час подання позову до суду) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.
Тобто прокурор не є особою, права якої порушено.
Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені частиною четвертою статті 29 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду), відповідно до якої прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що на позови прокурора, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Тобто як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, початок перебігу позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа (власник, володілець, користувач, розпорядник), довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган, а не прокурор, оскільки Законом № 1789-XII не передбачено жодних виключень щодо застосування правила, передбаченого частиною першою статті 261 ЦК України. Не наведено й інших законів щодо можливості відліку позовної давності з моменту коли прокурор дізнався про порушення прав держави.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У справі № 910/18560/16 заступник Генерального прокурора України звернувся до суду з позовом в особі МОУ та ККЕУ.
За підпунктом 23 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, МОУ забезпечує життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності, проведення ремонту та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил; за підпунктами 105, 107 Положення МОУ здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; веде облік об'єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони;
За змістом пунктів 1.1?1.4 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, землі, які використовують Збройні Сили України, підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, установлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів МОУ.
Таким чином, позивачі були зобов'язані здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю земель оборони.
У разі виконання вказаних зобов'язань вони своєчасно могли бути обізнані з рішеннями судів господарської юрисдикції від 25 липня та 03 вересня 2007 року про визнання права користування спірною земельною ділянкою за ТОВ «Будтехнології» та визнання укладеним договору оренди вказаної земельної ділянки площею 1,5940 га між Радою та ТОВ «Будтехнології», оскільки рішення судів ухвалювалися у відкритому судовому засіданні, а їх копії мали бути передані до Єдиного державного реєстру судових рішень. Крім того, про долю спірної земельної ділянки МОУ, яке зобов'язане було вести облік земель оборони, могло довідатися з витягу із земельного кадастру.
Тобто у будь-якому випадку МОУ пропустило позовну давність.
Разом з тим, при ухваленні рішення суд відмовляє у позові із застосуванням статті 261 ЦК України у разі, якщо по суті позовні вимоги мали бути задоволені. У разі не встановлення порушення права, за захистом якого звернувся позивач, суд відмовляє по суті позовних вимог.
Щодо висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України, який набув чинності 01 січня 2002 року (у редакції, чинній на час укладання договору купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування ? на підставі договору оренди.
Разом з тим з 01 січня 2004 року набув чинності ЦК України, який у частині першій статті 377 (у редакції, чинній на час укладання договору купівлі-продажу військового майна від 21 грудня 2005 року), закріпив, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
27 квітня 2007 року набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» яким положення частини першої статті 120 ЗК України змінено, визначено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Остаточно частину першу статті 120 ЗК України та частину першу статті 377 ЦК України уніфіковано з 01 січня 2010 року.
Незважаючи на те, що норма частини першої статті 120 ЗК України включена до змісту законодавчого акту, що в цілому є спеціальним, проте, ця норма за своїм змістом є загальною. Вона передбачає лише можливість переходу до набувача будівлі чи споруди права власності на земельну ділянку або її частину.
Тому переважному застосуванню перед частини першої статті 120 ЗК України підлягає частина перша статті 377 ЦК України, яка передбачає, що в таких випадках до набувача переходить право власності на земельну ділянку, оскільки спеціальна норма загального закону регулює ті ж самі відносини, що і статті 120 ЗК України.
Якщо зіставляти обсяг регулювання статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, то обидві норми будуть мати однаковий предмет правового регулювання, проте стаття 377 ЦК України є більш пізньою, тому за темпоральним принципом вирішення колізій саме їй слід надати перевагу.
Враховуючи принцип неподільності долі переходу нерухомого майна та земельної ділянки, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа. Такий висновок було зроблено у постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 та інших і підстав для відступу від вказаних правових позицій не вбачається.
Оскільки у рішеннях судів господарської юрисдикції від 25 липня та 03 вересня 2007 року визнано про перехід права користування спірною земельною ділянкою до ТОВ «Будтехнології», визначено розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування нерухомого майна, право власності на яке набуто ТОВ «Будтехнології» у встановленому законом порядку, визнано укладеним договір оренди земельної ділянки, що жодним суб'єктом не оспорюється, можна зробити висновок, що ТОВ «Будтехнології» правомірно користувалося вказаною земельною ділянкою, оскільки позивачем не спростовано ні підстави набуття права користування (оренди), ні розмір переданої в оренду земельної ділянки.
Саме такі доводи мала навести Велика Палата Верховного Суду у мотивувальній частині постанови.
Суддя О. М. Ситнік
Н. П. Лященко