суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., ЛященкоН. П., Ситнік О. М.
у справі № 11-864сап18
за скаргою ОСОБА_6 про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 24 травня 2018 року № 1528/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати від 27 березня 2018 року № 614/3дп/15-17 про притягнення судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_6. до дисциплінарної відповідальності» (далі - Рішення № 1528/0/15-18).
12 липня 2018 року ОСОБА_6 подав до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду адміністративний позов, у якому просив: визнати протиправним та скасувати Рішення № 1528/0/15-18, а також визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 26 червня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Вишгородського районного суду Київської області».
17 липня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу про передачу цієї справи до ВеликоїПалати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 серпня 2018 року роз'єднала позовні вимоги шляхом виділення в самостійне провадження вимоги ОСОБА_6 про визнання протиправним і скасування рішення ВРП № 1528/0/15-18, а адміністративну справу в частині вимог позивача про визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 26 червня 2018 року «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Вишгородського районного суду Київської області» передала за підсудністю до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 17 січня 2019 року в задоволенні скарги ОСОБА_6 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні скарги на Рішення ВРП № 1528/0/15-18, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.
15 та 16 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви, підписані від імені голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» ОСОБА_8 (вх. № 533/13/13-14, вх. № 533/58/13-14), у яких заявник просив провести спеціальну перевірку стосовно судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_6. згідно з Законом України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII) на предмет порушення цим суддею присяги при розгляді та вирішенні ним справ про адміністративні правопорушення № 363/164/14-п, № 363/364/14-п, № 363/363/14-п, № 363/55/14-п, № 363/57/14-п, № 363/167/14-п.
Оскільки ТСК не встигла розглянути вказані вище заяви про проведення перевірки стосовно судді до закінчення своїх повноважень, 7 квітня 2016 року їх було передано для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону № 1188-VII.
ВРЮ (правонаступником якої є ВРП) ухвалою від 15 вересня 2016 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_6.
Розглядаючи дисциплінарну справу, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що допущені суддею ОСОБА_6. грубі порушення законодавства свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд ним у січні - лютому 2014 року справ про адміністративні правопорушення: № 363/164/14-п стосовно ОСОБА_9, № 363/55/14-п стосовно ОСОБА_10, № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_11, № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_12, № 363/167/14-П стосовно ОСОБА_13, № 363/57/14-п стосовно ОСОБА_14, вчинення ним дій, що порочать звання судді, до того ж такі порушення закону були умисними.
Дисциплінарний орган ВРП установив, що згідно із законодавством про дисциплінарну відповідальність суддів, яке діяло на час розгляду суддею ОСОБА_6. справ про вчинення адміністративного правопорушення зазначеними вище особами, склад дисциплінарного проступку охоплювався частиною другою статті 32 Закону України від 15січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час ухвалення постанов; далі - Закон № 22/98-ВР), а саме - порушенням суддею присяги визнавалося, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості танезалежності, у чесності та непідкупності судових органів, свідчать про порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Допущені суддею істотні порушення норм процесуального права, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, були кваліфіковані Третьою Дисциплінарною палатою ВРП за пунктом 7 частини дев'ятої статті 109 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) як істотний дисциплінарний проступок у вигляді грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.
Зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею ОСОБА_6., а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, у вигляді істотної шкоди для авторитету судових органів, враховуючи дані про особу судді, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про те, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у вигляді подання про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув з моменту прийняття ним рішень.
Із зазначених підстав Третя Дисциплінарна палата ВРП 27 березня 2017 року ухвалила рішення № 614/3дп/15-17, яким притягнула суддю ОСОБА_6. до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у вигляді подання про звільнення з посади.
В оскаржуваному рішенні ВРП погодилася з рішенням її Третьої Дисциплінарної палати про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_6. до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади судді.
Мотиви, з яких ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку про факти умисного, грубого порушення суддею ОСОБА_6. законодавства, необ'єктивний та упереджений розгляд ним справ про адміністративні правопорушення, зокрема, № 363/164/14-п стосовно ОСОБА_9, № 363/55/14-п стосовно ОСОБА_10, № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_11, № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_12, № 363/167/14-п стосовно ОСОБА_13, № 363/57/14-п стосовно ОСОБА_14, обґрунтовані таким.
В основі висновків судді ОСОБА_6. про підтвердження факту вчинення цими особами адміністративного правопорушення були рапорти працівників ДАІ, які взагалі не містили вказівки на особу, яка керувала транспортним засобом та вчинила правопорушення. Суддя у своїх рішеннях не обґрунтував, чим підтверджується та обставина, що за кермом автомобіля перебувала саме та особа, яка притягувалась до адміністративної відповідальності.
Застосовуючи до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком від 3 до 6 місяців, суддя не виконав вимог статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), якою передбачено, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. При цьому твердження судді про врахування характеру та наслідків вчиненого правопорушення, особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її майнового стану, ставлення до вчиненого та ступеня вини має загальний характер і жодним чином не узгоджується з матеріалами справи, які не містять жодних вказівок на наслідки вчиненого правопорушення, а також на майновий стан зазначених осіб.
Висновки, яких дійшов суддя за результатами розгляду адміністративних матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення зазначеними особами, є явно необґрунтованими і суперечать презумпції невинуватості, яка відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у вигляді, зокрема, обмеження права керування транспортними засобами (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).
У справі № 363/164/14-п судом не надано жодної оцінки поясненням ОСОБА_9 від 17 січня 2014 року, з яких вбачається, що 29 грудня 2013 року приблизно о 12 год. 00 хв. він справді їхав із м. Києва в с. Старі Петрівці, однак ніхто з працівників ДАІ його не зупиняв. Більше того, на дорозі були затори, які не давали йому змоги рухатись зі швидкістю більше ніж 3-4 кілометри на годину.
У справі № 363/55/14-п суддею ОСОБА_6. проігноровано пояснення ОСОБА_10 від 15 січня 2014 року, у яких він вказував на те, що під час руху трасою Київ - Овруч у вказаний у протоколі день вимог щодо зупинки транспортного засобу від інспектора ДАІ не було. На час, вказаний у рапорті та протоколі, ОСОБА_10 перебував із сім'єю у м. Києві в гіпермаркеті «Епіцентр К» на вул. Берковецькій, 6-в та в магазині «Фокстрот» на Оболонському проспекті, 21-б, на підтвердження чого додано копії касових чеків та гарантійного талона, зокрема, касовий чек із гіпермаркету «Епіцентр К» датовано 29 грудня 2013 року, час - 13 год. 30 хв., кількість позицій у чеку - 12. Водночас ОСОБА_10 звернув увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення ним був підписаний за адресою його реєстрації, куди приїхали працівники ДПС. Однак, розглядаючи справу, суддя обмежився лише невмотивованим висновком, згідно з яким заперечення цієї особи не спростовує доказів, що містяться в матеріалах справи, хоча єдиними доказами вини ОСОБА_10 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, є рапорт, складений 1 січня 2014 року, в якому жодним чином не встановлено причетність ОСОБА_10 до вказаного правопорушення, а також протокол про адміністративне правопорушення, складений не на місці вчинення зафіксованого в ньому правопорушення особою, яка не здійснювала безпосередню фіксацію порушення.
Справа № 363/364/14-п стосовно ОСОБА_11 надійшла на розгляд судді ОСОБА_6. поза автоматизованим розподілом, чим порушено вимоги статті 15 чинного на той час Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), при цьому підставою для розподілу справи не в автоматичному режимі став наказ Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2014 року № 9о «Про затвердження графіка чергування суддів 25 та 26 січня 2014 року», підписаний ОСОБА_6 як виконувачем обов'язків голови суду. Судовий розгляд цієї справи проведено за відсутності ОСОБА_11 та відсутності інформації про вручення йому повістки. В адресованій ВРП письмовій заяві від 4 травня 2018 року ОСОБА_11 підтвердив, що він не був повідомлений про дату та час судового засідання.
У справі № 363/363/14-п стосовно ОСОБА_12 датою складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення (як зазначено в самому протоколі) є 19 січня 2014 року, при тому, що правопорушення, щодо якого складався цей протокол, було вчинене 29 грудня 2013 року. Суддя не навів мотивів, якими керувався, вважаючи доведеною вину ОСОБА_12 у вчиненні правопорушення. При цьому зазначену справу розподілено для розгляду судді ОСОБА_6. також без автоматизованого розподілу справ між суддями всупереч вимогам статті 15 Закону № 2453-VI.
Справу № 363/167/14-п розглянуто за відсутності ОСОБА_13 Відомості про його належне повідомлення про розгляд справи у матеріалах справи відсутні. Протокол у справі про адміністративне правопорушення від 3 січня 2014 року, серія АГ2 № 141107, стосовно ОСОБА_13 ним самим не підписаний, відміток про відмову від підписання протоколу не містить, що в силу вимог статей 268, 278 КУпАП виключало розгляд справи стосовно нього по суті.
Дисциплінарний орган ВРП, визначаючи вид стягнення, що має бути застосоване до судді, з урахуванням установлених в процесі розгляду дисциплінарної справи порушень зазначив, що враховує позитивну характеристику судді й те, що у минулому він до дисциплінарної відповідальності не притягувався, однак врахуванню підлягає очевидний, грубий та умисний характер допущених порушень, а також те, що вони спричинили тяжкі наслідки у вигляді підриву авторитету правосуддя.
ВРП, залишаючи без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати, погодилася з її висновком про те, що очевидний, грубий та умисний характер допущених суддею ОСОБА_6. порушень має наслідком підрив авторитету правосуддя, і що застосування дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведені ОСОБА_6 у скарзі доводи жодною мірою не спростовують висновків ВРП і її дисциплінарного органу про допущення суддею під час розгляду названих вище справ про адміністративні правопорушення грубих порушень вимог законодавства, зокрема, фактів неналежного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, недотримання принципу презумпції невинуватості, розгляд справи за відсутності належно складеного протоколу про адміністративні порушення, порушення правил допустимості та оцінки доказів при використанні рапорту як доказу, невмотивованого притягнення осіб до адміністративної відповідальності, ненаведення обґрунтувань щодо виду і строку застосування адміністративного стягнення, наслідком чого є порушення права цих осіб на справедливий судовий розгляд в аспекті пункту 1 статті 6 Конвенції та підрив суспільної довіри до правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що мотиви, з яких виходила ВРП, стосуються оцінки дій ОСОБА_6 як судді та висновку про невиконання покладених на нього Конституцією України обов'язків, що не виходить за межі повноважень дисциплінарного органу.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, ВРП не втручалась у суть постановлених ОСОБА_6 судових рішень, не робила висновків щодо правильності або неправильності вирішення суддею справ по суті, а, спираючись на наявні матеріали, констатували факти допущення скаржником низки істотних порушень норм процесуального права під час розгляду і вирішення ним справ № 363/164/14-п, № 363/55/14-п, № 363/364/14-п, № 363/363/14-п, № 363/167/14-П, № 363/57/14-п, що свідчать про необ'єктивний та упереджений їх розгляд, умисне вчинення суддею дій, що порочать звання судді, та детально обґрунтували, у чому полягає істотність дисциплінарного проступку судді і його наслідки.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VІІІ суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.
Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП.
Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.
Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї статті).
Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).
Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев'ята статті 109 Закону № 1402-VІII).
На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_6., а тому цей орган зробив передчасний висновок про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_6. до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення.
Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку або грубого нехтування обов'язками чи порушення присяги має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку або нехтування обов'язками чи порушення присяги, наслідків таких дій, умислу судді у вчиненні відповідних дій та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Підставою для притягнення судді ОСОБА_6. до відповідальності за порушення присяги вказано порушення суддею вимог законодавства під час розгляду адміністративних справ № 363/164/14-п, № 363/55/14-п, № 363/364/14-п, № 363/363/14-п, № 363/167/14-П, № 363/57/14-п та прийняття постанов про притягнення ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_14 до адміністративної відповідальності.
Фактично ВРП дійшла висновку про грубе нехтування обов'язками під час розгляду згаданих вище справ суддею ОСОБА_6., надаючи оцінку змісту судових рішень.
Пунктами 66, 69 розділу VII Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року визначено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості. Дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав своїх обов'язків ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними.
Подібна позиція висловлена Венеціанською комісією у висновку від 16-17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та статус суддів в Україні. У ньому наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).
Крім того, положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.
Отже, належній оцінці підлягали обставини справи, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зокрема, щодо наявності умислу, негативних наслідків дій судді, щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень у судді.
Варто наголосити, що скарга на дії судді ОСОБА_6., подана від імені голови Громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» ОСОБА_8 для проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону № 1188-VІІ на предмет порушення суддею присяги з посиланням на безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності учасників масових акцій протесту.
При цьому ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі статті 122 КУпАП, дії судді ОСОБА_6. не оскаржували та до відповідних органів із заявою про притягнення його до відповідальності не звертались. Сам же ОСОБА_8 подав до ВРП нотаріально завірену заяву про те, що він особисто не звертався і не підписував заяв до ТСК щодо перевірки стосовно судді ОСОБА_6., походження таких заяв, як і їхній автор, йому невідомі.
До того ж ОСОБА_9 та ОСОБА_10 учасниками мирних акцій не були, про що у лютому 2017 року подали до ВРП відповідні заяви.
Правом на апеляційне оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, прийнятої суддею ОСОБА_6., скористався лише ОСОБА_13
При цьому суд апеляційної інстанції скасував постанову від 24 січня 2014 року у справі № 363/167/14-П стосовно ОСОБА_13 та закрив провадження у справі у зв'язку з відсутністю у діях останнього складу адміністративного правопорушення, а не у зв'язку з його участю в масових акціях протесту.
ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 звільнені від адміністративної відповідальності за статтею 122-2 КУпАП відповідно до статті 4 Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» постановами від 28 лютого 2014 року.
Оскаржуване рішення ВРП не містить обґрунтування наявності негативних наслідків для зазначених осіб у зв'язку з прийняттям суддею ОСОБА_6. постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.
Головою Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_17 суддю ОСОБА_6. характеризовано як досвідченого фахівця з надзвичайно високим рівнем знань в усіх галузях права, який уміло використовує свої знання в практичній роботі, постійно працює над собою, сумлінно ставиться до роботи, про що свідчать його вміння максимально використовувати юридичну процедуру та весь обсяг своїх повноважень, вміння спілкуватися і в ході спілкування здійснювати свої функціональні обов'язки, спрямовані на зміцнення правопорядку та законності при розгляді цивільних, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення. Також вказано на відсутність у судді ОСОБА_6. дисциплінарних стягнень.
Крім того, оскаржуване рішення ВРП не містить мотивування висновку щодо наявності у судді ОСОБА_6. умислу на порушення норм права чи грубого нехтування обов'язками при постановленні судових рішень, за які до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.
Із урахуванням наведеного вважаємо, що рішення ВРП є недостатньо вмотивованим у частині кваліфікації дій судді як порушення присяги, що є підставою для скасування Рішення № 1528/0/15-18 відповідно до пункту 4 частини першої статті 52 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
Відтак скарга ОСОБА_6 підлягала задоволенню, а рішення ВРП від 24 травня 2018 року № 1528/0/15-18 - скасуванню.
Судді Великої Палати
Верховного Суду О. Б. Прокопенко
В. В.Британчук
Н. П. Лященко
О. М. Ситнік