01 лютого 2010 року № 51157/09/ 9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
Обрізко І.М.,
Довгополова О.М., Яворського І.О.,
Золотому Я.В.,
головуючого судді
суддів
при секретарі судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Червонограді Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2009 року по справі за позовом Релігійної громади Свідків Єгови міста Червонограда Львівської області до Державної податкової інспекції у місті Червонограді Львівської області про визнання недійсним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
Релігійна громада Свідків Єгови міста Червонограда Львівської області 18.11.2008 року звернулась в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м.Червонограді про визнання недійсним та скасування рішення від 09.07.2008 року №0003831501/0 за податковим зобов'язанням на суму 412,6 грн. та за штрафними санкціями на суму 41,26 грн.. Вимоги мотивовані тим, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення було порушено Закон України «Про плату за землю», оскільки договір оренди не переглядався, додаткової угоди не було укладено, зокрема, в частині збільшення розміру орендної плати.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2009 року позов задоволено частково, а саме визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 09.07.2008 року №0003831501/0 та визнано недійсною другу податкову вимогу від 29.09.2008 року № 2/178. В задоволені решти вимог відмовлено. Суд виходив з того, що зміни умов договору оренди сторонами договірних стосунків до договору від 20 жовтня 2008 року не вносились, а відповідач та третя особа не надали суду жодних доказів на спростування позовних вимог. Окрім того не надано доказів повідомлення позивача згідно договірного порядку перегляду, про зміну в сторону збільшення розміру орендної плати, а тому суд вважав, що місцева рада не виконала законодавчо покладеного на неї обов'язку. За вказаних обставин, позивачем не порушено ст.14 Закону України «Про плату за землю» з наступними змінами від 03.07.1992 року №2535.
Щодо скасування другої податкової вимога від 29.09.2008 року № 2/178 то така підлягає скасуванню, так як, перша податкова вимога позивачу не надсилалась, податкове повідомлення та податкова вимога взаємопов'язані, відтак податкове повідомлення деталізує своєчасне виконання обов'язку зі сплати податку, тоді як податкова вимога уточнює податкову заборгованість, що вже відбулася.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ДПІ у місті Червонограді Львівської області подала апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Покликається в основному на подібне викладеному в запереченні на позов, крім цього наголошує, що друга податкова вимога не є нормативно правовим актом чи актом індивідуальної дії в розумінні ст. 17 КАС України.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено підтверджено матеріалами справи, що за результатами проведеної камеральної перевірки 03 липня 2008 року декларації орендної плати позивача по орендній платі за 2008 рік, складено акт №114/15-016/20847307, в якому встановлено, що розмір податкового зобов'язання із орендної плати, зазначеного позивачем у податковій декларації є меншим, ніж визначено контролюючим органом за результатами камеральної перевірки, так як при заповненні податкової декларації платником податку неправильно вирахувана орендна плата. За наслідком проведеної перевірки ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 09.07.2008 року № 0003831501/0, яким визначено суму податкового зобов'язання - 412,6 грн. та штрафні санкції - 41,26 грн. Крім цього, ДПІ надіслало на адресу позивача повідомлення від 18.09.2008 року з якого, сума податкового боргу, що залишилась несплаченою станом на 18.09.2008 року в результаті розподілу сплаченої суми податкового боргу за платежем - орендна плата за землю з юридичних осіб - становить 369,15 грн. та пеня 1,83 грн. - на загальну суму 370,98 грн. 29 вересня 2008 року прийнято другу податкову вимогу №2/178 в якій вказано, що станом на 29.09.2008 року сума податкового боргу позивача за узгодженим зобов'язанням становить 370,98 грн. з яких 327,89 грн. - основний платіж, 41,26 грн. - штрафні(фінансові) санкції та 1,83 грн. - пеня, а також 17.10.2008 року, з якого сума податкового боргу, що залишилась несплаченою станом на вказану дату в результаті розподілу сплаченої суми податкового боргу за платежем - орендна плата за землю з юридичних осіб становить 369,48 грн. та пеня 3,89 грн.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки; власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ст. 13, ч. 1 ст. 15 вказаного Закону).
Орендна плата за землю регулюється Законом України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року № 161-XIV (у редакції Закону України від 02.10.2003 р. № 1211-IV). Згідно зі ст. 21 цього Закону розмір, форма i строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.
З аналізу викладеного, місцевий суд вірно виходив з того, що оскільки зміни умов договору оренди Релігійною громадою Свідків Єгови міста Червонограда Львівської області та місцевою радою до договору від 20 жовтня 2008 року не вносились, то позивач не зобов'язаний сплачувати орендну плату в новому розмірі до того часу, поки не буде досягнута згода між сторонами договору та укладений договір про внесення змін до діючого договору оренди землі, або прийняте відповідне рішення суду.
В силу пп. «а» пп. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України від 21.12.2000 року № 2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», із змінами та доповненнями та п. 4 Порядку № 266 перша податкова вимога повинна містити повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.
Податкові вимоги мають містити крім відомостей, передбачених пп. 6.2 3 п. 6.2 ст. 6 вказаного Закону № 2181 посилання на підстави їх виставлення; суму податкового боргу, належного до сплати, пені та штрафних санкцій; перелік запропонованих заходів із забезпечення сплати суми податкового боргу (пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 цього ж Закону).
Місцевим судом зроблено підставний висновок, що за відсутності даних надіслання першої податкової вимоги позивачу, що у відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України мала б довести сторона відповідача, відтак податкове повідомлення - рішення прийнято в порушення діючого законодавства і підлягає до скасування, а тому і друга податкова вимога підлягає скасуванню також, позаяк відкликання податкової вимоги у відповідності до законодавства не змінює її чинності протягом періоду її дії та за таких обставин наслідком визнання недійсними рішень відповідача є визнання недійсною другої податкової вимоги, тобто відновлення становища позивача.
Доводи апелянта, що податкова вимога не може бути предметом оскарження не заслуговує на увагу як з вище наведеного так і наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Під актом державного чи іншого органу розуміють юридичну форму рішень цих органів, тобто офіційний документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов'язки у того суб'єкта, якому вони адресовані.
Підставою для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.
З аналізу правових норм, податковою вимогою є письмова вимога податкового органу до платника податків сплатити суму податкового боргу.
Таким чином, виходячи зі змісту понять «акт індивідуальної дії» та «податкова вимога», на думку судової колегії, остання за своєю юридичною природою є актом індивідуальної дії, позаяк вона адресована суб'єкту господарювання, зачіпає його матеріальні інтереси і носить обов'язковий характер для виконання. Крім того, податкова вимога є офіційним письмовим документом, який обов'язково має містити реквізити на яких вище ми зупинялись.
Отже, з цієї точки зору податкова вимога як акт індивідуальної дії може бути оскаржена в судовому порядку. Слід зазначити, що такої позиції дотримуються вищі судові органи.
Разом з тим хотілося б звернути увагу на те, що відповідно до ст. 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо визнання недійсними актів, з приводу яких чинним законодавством закріплені підстави та встановлений порядок такого оскарження.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Червонограді Львівської області залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2009 року по справі №-2а-7539/08/1370, без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
І.М. Обрізко
О.М. Довгополов
І.О. Яворський.
Головуючий суддя
судді
Повний текст виготовлено 04.02.2010 року.