Іменем України
Київ
19 березня 2019 року
справа №803/3420/15
адміністративне провадження №К/9901/19802/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у складі судді Валюха В.М.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року у складі суддів Шавеля Р.М., Бруновської Н.В., Костіва М.В.
у справі № 803/3420/15 (876/11419/15)
за позовом ОСОБА_1
до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими нараховано орендну плату за землю, з мотивів безпідставності їх прийняття.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 16 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовив. Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
У березні 2016 року позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на невірну оцінку фактичних обставин справи та, відповідно, невірне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та повернути справу на новий розгляд.
Відповідач у червні 2016 року надіслав заперечення на касаційну скаргу, в якому стверджує, що її доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Старокошарівської сільської ради Ковельського району Волинської області від 18 січня 1997 року № 9/3 позивач визнаний переможцем земельного аукціону та отримав у довгострокову оренду земельну ділянку загальною площею 1 га на землях, віднесених до села Старі Кошари в урочищі «Деменшина».
30 січня 1997 року між Старокошарівською сільською радою Ковельського району Волинської області та позивачем укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), який зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 30 січня 1997 року за № 3 Ковельською районною радою.
Пунктами 1.1, 1.2, 2.1, 3.2 вказано договору передбачено, що: сільська рада надає, а позивач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1,0 га; земельна ділянка надається на умовах довгострокової оренди строком на 50 років для будівництва та обслуговування споруд автосервісу; плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді орендної плати, яка складається із земельного податку та додаткової плати, з врахуванням змін до закону про оподаткування у розмірі 270,00 грн. на місяць; позивач зобов'язаний своєчасно вносити плату за землю.
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Ковельської районної ради Волинської області від 8 квітня 2015 року № 44/33 затверджено технічні документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок згідно додатку, з якого слідує, що на підставі висновку державної експертизи землевпорядної документації від 25 грудня 2014 року № 1005 затверджено нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,1 га на території Старокошарівської сільської ради Ковельського району Волинської області, що надана в оренду позивачу для будівництва та обслуговування споруд автосервісу в розмірі 1 093 825,92 грн.
Листом Держземагенства у Ковельському районі Волинської області від 16 червня 2015 року № 31-303-0.3-1540/2-15 позивачу запропоновано терміново розпочати роботу щодо внесення змін до діючого договору оренди шляхом укладення додаткової угоди про зміну орендної плати відповідно до вимого пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на день розгляду справи судом будь-яких додаткових угод до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 30 січня 1997 року не укладено.
7 липня 2015 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 11936-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати в розмірі 286,79 грн.
- № 11937-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати в розмірі 30094,31 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV від 6 жовтня 1998 року (в редакції, що діяла на момент прийняття спірних рішень) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
За приписами частини 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
В свою чергу, підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Статтею 654 Цивільного кодексу України (який є загальним нормативно-правовим актом, що регулює зобов'язальні правовідносини) визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи зверталась Старокошарівська сільська рада до позивача з пропозицією внести зміни до договору оренди земельної ділянки в частині приведення суми орендної плати у відповідність до вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України за згодою сторін або у судовому порядку.
Також суди попередніх інстанцій не дослідили можливість зміни податковим органом, який є не суб'єктом цивільно-правових відносин у цій справі, умов договору в частині визначення зміни розміру орендної плати.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанції не досліджено технічні документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, на які посилається відповідач, як на підставу визначення суми оренди за землю у 2015 році.
Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що він не погоджується із нормативною грошовою оцінкою орендованої земельної ділянки, затвердженої рішенням Ковельської районної ради від 08 квітня 2015 року № 44/33, оскільки ні вказане рішення районної ради, ні висновок державної експертизи землевпорядної документації від 25 грудня 2014 року № 1005, на підставі якого визначено таку оцінку, у встановленому законом порядку позивачем не оскаржені та вони є чинними на момент розгляду справи судом.
Суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки позивачем у позові зазначено, що він не знає хто проводив оцінку земельної ділянки та не був присутній при оцінці, тому він позбавлений можливості оскаржити висновок, яким визначено оцінку.
Суд першої інстанції ухвалою від 18 вересня 2015 року витребував необхідну документацію, але в матеріалах справи документи відсутні, рішення суду прийнято без дослідження письмових доказів, витребуваних судом.
Частиною першою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом першої інстанції) письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Приписами частини четвертої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
Тобто, належним письмовим доказом, на підставі якого суд здійснює розгляд справи, є оригінал документу, або його копія, засвідчена суддею.
В матеріалах справи відсутні оригінали документів, жодна копія, яка є в наявності, не засвідчена суддею.
За приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2016 року у справі № 803/3420/15 (876/11419/15) скасувати.
Адміністративну справу № 803/3420/15 (876/11419/15) направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р.Ф. Ханова
Судді: І.А. Гончарова
І.Я. Олендер