Іменем України
19 березня 2019 року
Київ
справа №377/613/16-а
адміністративне провадження №К/9901/11943/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління поліції охорони у Київській області Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бєлової Л.В., Безименної Н.В., Желтобрюх І.Л. від 07 грудня 2016 року,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління поліції охорони у Київській області Національної поліції України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, у якому просив:
- визнати неправомірними дії Управління поліції охорони у Київській області Національної поліції України щодо видачі довідки про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження за період з 26 квітня 1986 року по 07 серпня 1986 року за 40 днів без урахування: подвійної заробітної плати з розрахунку 195крб. : 30 днів х 40днів = 260,00 крб.; премії за роботу у зоні відчуження з 26 квітня по 07 серпня 1986 року - 500 крб.; за радіоактивне переопромінення в період з 26 квітня по 07 серпня 1986 року більше 50 мілізівертів (у нього 867,9 мілізівертів) - 585 крб.; за вислугу років 9,75крб. х 40днів = 390 крб.; добові - 3,50 крб. х 40днів = 140 крб.; за харчування - 2,85 крб. х 40днів = 114 крб.; за переопромінення за 1986 -1987р.р. в 25 бер (у нього 86,79 бер) за 26 квітня 1986 року по 07 серпня 1986 року одноразова винагорода в сумі 1000 крб.
- зобов'язати управління поліції охорони у Київській області Національної поліції України на підставі проведеного перерахунку нарахувати та виплатити, занести у особовий рахунок по заробітній платі за 1986 рік недоплачену суму коштів - 2989 крб.;
- зобов'язати управління поліції охорони у Київській області Національної поліції України видати нову довідку про виплачене грошове забезпечення з урахуванням вказаних виплат для подачі у органи Пенсійного фонду України для перерахування пенсії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що в порушення Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанови ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР № 524-156 від 07 травня 1986 року, постанови Ради Міністрів СРСР № 665-195 від 05 червня 1986 року, наказів МВС СРСР № 0130 від 11 травня 1986 року, № 0149 від 26 травня 1986 року відповідач не провів правильно перерахунок заробітної плати для призначення пенсії, а здійснив його в заниженому розмірі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Славутицького міського суду Київської області від 25 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково, визнано неправомірними дії Управління поліції охорони у Київській області Національної поліції України щодо видачі довідки про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження за період з 26 квітня 1986 року по 07 серпня 1986 року за 40 днів без урахування: посадовий оклад за військовим або спеціальним званням у подвійному розмірі з розрахунку 195 карб.: 30 днів х 40 днів = 260,00 крб.; одноразову виплату за радіоактивне переопромінення у період з 26 квітня по 07 серпня 1986 року більше 50 мілізівертів - 585 карб.; за вислугу років 9,75 крб. х 40днів = 390 крб.; добові - 3,50 крб. х 40 днів = 140 крб.; за харчування - 2,85 крб. х 40днів = 114 крб.; за переопромінення за 1986-1987р.р. в 25 бер (у нього 86,79 бер) за 26 квітня 1986 року по 07 серпня 1986 року; зобов'язано Управління поліції охорони у Київській області Національної поліції України нарахувати позивачу недоплачену суму коштів та видати довідку про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження в період з 26 квітня 1986 року по 07 серпня 1986 року, всього за 40 днів з урахуванням нарахованих коштів: посадовий оклад за військовим або спеціальним званням у подвійному розмірі з розрахунку 195 карб.: 30 днів х 40днів = 260,00 крб.; одноразову виплату за радіоактивне переопромінення у період з 26 квітня по 07 серпня 1986 року більше 50 мілізівертів - 585 карб.; за вислугу років 9,75 крб. х 40днів = 390 крб.; добові - 3,50 крб. х 40 днів = 140 крб.; за харчування - 2,85 крб. х 40 днів = 114 крб.; за переопромінення за 1986-1987р.р. в 25 бер (у нього 86,79 бер) за 26 квітня 1986 року по 07 серпня 1986 року; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що розрахунок грошового забезпечення позивача за період з 226 квітня 1986 року по 07 серпня 1986 року має проводитись з урахуванням приписів нормативних актів, якими врегульовано порядок оплати праці робітників та службовців: з нарахуванням подвійного окладу, з урахуванням кратності зони небезпеки кратності 5 -, 4 -, 3 -, з нарахуванням премії у розмірі 60% тарифної ставки, що повинна бути підвищена на 100%, тобто вдвічі, а також подвійною оплатою за роботу у вихідні дні, з урахуванням обчислення за одну годину як 1/3 години робочого часу за період несення служби у стані бойової готовності, врахуванням шестигодинного робочого дня, понад середньомісячну заробітну плату.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу Управління поліції охорони у Київській області Національної поліції України задоволено, постанову Славутицького міського суду Київської області від 25 жовтня 2016 скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення про задоволення апеляційної скарги, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що порядок виплати грошового забезпечення для військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки з 26 квітня 1986 року неодноразово змінювався, однак в силу зміни порядків встановлено єдиний спосіб розрахунку середньоденної тарифної ставки для осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і залишити в силі постанову Славутицького міського суду Київської області від 25 жовтня 2016.
Касаційна скарга подана 19 грудня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 377/613/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 22 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 22 лютого 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року у справі № 377/613/16-а.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у 1986 році, під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, позивач працював в Прип'ятському відділені позавідомчої охорони Прип'ятського МВ УВС Київської області на посаді старшого інспектора у званні молодшого лейтенанта міліції, де безпосередньо брав участь у ліквідації наслідків зазначеної катастрофи з 26 квітня 1986 року по 07 серпня 1986 року з перервами згідно з наказом УВС Київської області.
Пенсію позивач одержує згідно з довідкою управління поліції охорони в Київській області з розрахунку коефіцієнта 5 з заробітної плати - 195,00 крб. (95 крб. + 100 крб.).
01 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача з проханням видати довідку про виплату йому заробітної плати за період його роботи у зоні відчуження ЧАЕС, згідно з пунктами 1-5 його заяви, а якщо якісь виплати не були нараховані та проведені, попросив нарахувати і виплатити їх.
У своїй відповіді від 08 серпня 2016 року № М-141/43/30/03/02-2016 та у довідці про зарплату від 14 червня 2016 року № 286 відповідач зазначив, що фактична заробітна плата в зоні відчуження, з якої визначається його пенсія, нарахована із заробітної плати 195 крб., в 5-кратному розмірі, що відповідає законодавству.
Вважаючи, що його права, свободи та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що із прийняттям розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964 робота працівників оплачувалась у кратному розмірі, виходячи з тарифної ставки за місцем роботи, із застосування підвищених тарифів та подвійного посадового окладу та окладу за спеціальними званнями згідно постанови Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 07 травня 1986 року № 524-156.
Відтак, вказані нормативно-правові акти застосовуються одночасно, оскільки розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964 для визначення зон небезпеки на території зони відчуження вводить додаткові умови оплати праці.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок виплати грошового забезпечення для військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки з 26 квітня 1986 року неодноразово змінювався.
Так, первинно оплата праці регулювалася постановою ЦК КПРС, президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07 травня 1986 року № 524-156, тобто проводилися за підвищеними до 100% тарифними ставками (посадовими окладами) незалежно від населеного пункту.
Надалі, враховуючи складність та напруженість у роботі по ліквідації наслідків аварії для більш суттєвої компенсації робітникам за вказану роботу та втрату працездатності, Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року № 1031 було визначено, що грошове утримання військовослужбовців, начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС в ІІІ, ІІ, І зонах небезпеки, проводиться в 5-, 4-, 3-кратному розмірі посадових окладів, а особам офіцерського і начальницького складу, прапорщикам і мічманам також і оклад за військове і спеціальне звання. Процентна надбавка за вислугу років та інші надбавки за основним місцем служби нараховувалися на одинарний посадовий оклад. У цьому розпорядженні не визначено, що для вказаного розрахунку беруться оклади збільшені на 100%, на що посилається в позові позивач.
Крім того, відповідно до постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29 грудня 1987 року № 1497-378 (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 06 січня 1988 року № 12-р) виплата військовослужбовцям військових частин і органів Комітету державної безпеки, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які виконували роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, грошове утримання проводилось у подвійному розмірі посадових окладів і окладів за військове чи спеціальне звання. У разі збереження за основним місцем штатної служби грошового утримання показник кратності відрядженим особам зменшувався на одиницю.
Таким чином, за позивачем зберігалося грошове утримання, про що свідчать відповідні записи в особовому рахунку за 1986 рік.
Крім того, на час виникнення спірних правовідносин нарахування і виплата позивачу грошового утримання регулювалося Положенням про грошове утримання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 19 березня 1984 року № 090.
Оплата праці працівників підприємств, розташованих в зоні ЧАЕС, які виконували роботи пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, провадилась в розмірах, передбачених Розпорядженням РМ СРСР від 17 травня 1986 року № 964, у відповідних зонах небезпеки в 5-, 4-, 3- кратному розмірі.
Оплата праці робітників і службовців (відряджених у зону ЧАЕС та призваних на військові збори), за якими відповідно до чинного законодавства зберігалась за основним місцем роботи середньомісячна заробітна плата, провадилась відповідно до абзацу четвертого пункту 1 Постанови РМ СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195.(абзац четвертий підпункту 1 пункту 1 Постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207/7) у відповідних зонах небезпеки в 4-, 3-, 2-кратному розмірі (із врахуванням 100% тарифної ставки), виходячи з тарифної ставки, встановленої за основним місцем роботи.
Пунктами 4 та 5 Постанов Ради Міністрів Української PCP від 10 червня 1986 року № 2077 та Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195 робітникам підприємств, організацій, які виконують роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, установлювалася додаткова оплата праці за роботу у нічний час в розмірі 35% часової тарифної ставки за кожен час роботи в нічний час та максимальний розмір премії 60% тарифної ставки.
З моменту аварії на ЧАЕС оплату праці особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ СРСР регулювала Постанова від 07 травня 1986 року № 524-156, абзац другий пункт 1 якої зобов'язував виплачувати таким особам посадові оклади і оклади за спеціальними званнями в подвійному розмірі.
З 23 травні 1986 року Розпорядженням № 1031-рс на осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ були розповсюджені порядок і розміри оплати праці, що передбачались Розпорядженням № 964-рс від 17 травня 1986 року для робітників і службовців (5-, 4-, 3-кратний розмір тарифної ставки (посадового окладу) за роботу в 3-й, 2-й або 1-й зонах небезпеки відповідно).
У разі, якщо відрядженим особам за основним місцем роботи зберігали грошове забезпечення, то показник кратності для розрахунку оплати праці за роботу в зоні відчуження становився менше на одиницю. В іншому випадку розмір виплати не буде відповідати вимогам вищезазначеного Розпорядження.
Відповідно до пунктів 4 і 5 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року № 665-195, підпунктів 4 і 5 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і УРРПС від 10 червня 1986 року № 207-7 працівникам підприємств, організацій та установ, які виконують роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і запобіганням забруднення навколишнього середовища, встановлено додаткову оплату праці за роботу в нічний час у розмірі 35% часової тарифної ставки (окладу) за кожний час роботи в нічний час і максимальний розмір премії - 60% тарифної ставки (окладу) в місяць; дозволено підприємствам, організаціям і установам залучати працівників на роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії, у вихідні і святкові дні з оплатою праці у подвійному розмірі.
Згідно з пунктом 1 постанови Державного комітету СРСР з праці і соціальних питань та Секретаріату ВЦРПС від 7 травня 1986 року № 153/10-43 працівникам, безпосередньо зайнятим на роботах по усуненню наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, премії, винагороди і заохочення нараховуються відповідно до діючих положень.
Про розповсюдження цих пунктів на осіб рядового і начальницького складу в цих постановах вказівок не має.
Положенням про грошове утримання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого наказом МВС СРСР від 19 березня 1984 року № 090 не передбачалося преміювання осіб рядового і начальницького складу, а також виплати в вихідні, святкові та нічний час.
Згідно пункту 12 Положення про грошове утримання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 19 березня 1984 року № 90 винагорода за понаднормову роботу, а також додаткова винагорода за роботу у дні відпочинку та святкові дні не виплачувалася, за винятком особливих випадків, передбачених наказами МВС СРСР на підставі спеціальних рішень Уряду СРСР.
Крім того, відповідно до пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 23 жовтня 1973 року № 778 для осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ встановлюється ненормований робочий час.
При змінній роботі або безперервному чергуванні встановлюється однакова вдень і вночі тривалість робочого часу. У разі необхідності особи рядового та начальницького складу зобов'язані нести службу в дні щотижневого відпочину і святкові дні. При цьому взамін невикористаних днів щотижневого відпочинку і святкових днів їм надаються інші вихідні дні.
Також, відповідно до Положення про грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що діяли в 1986 році розрахункова денна тарифна ставка для оплати праці і, зокрема, для оплати праці за роботу в зоні відчуження розраховувалася шляхом ділення місячного окладу, а для осіб офіцерського і начальницького складу також і окладів за військове або спеціальне звання на кількість календарних днів за відповідний місяць роботи в зоні відчуження.
За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з висновок суду апеляційної інстанції у про те, що будь-якого іншого способу розрахунку середньоденної тарифної ставки для осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ іншими законодавчими нормативними актами не передбачено, у зв'язку із чим суд першої інстанції задовольняючи позов неправильно застосував норму матеріального права, а саме положення пунктів 4 і 5 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 5 червня 1986 року № 665-195, підпунктів 4 і 5 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР і УРРПС від 10 червня 1986 року № 207-7.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 2315/4055/2012 (2а/2315/173/2012), від 22 січня у справі № 816/1062/15-а.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко