Іменем України
19 березня 2019 року
Київ
справа №372/2701/16-а
адміністративне провадження №К/9901/10425/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Обухівського районного суду Київської області у складі судді Болобана В.Г. від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., Шелест С.Б. від 13 грудня 2016 року,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просила:
- визнати відмову відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - протиправною;
- зобов'язати Обухівське об'єднане управління пенсійного фонду України в Київській області призначити пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та виплатити недоотриману суму пенсії.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно, своїм розпорядженням від 22 вересня 2018 року відмовив позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в зв'язку з невідповідністю віку позивача статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, що з урахуванням вимог статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка в даному випадку (за відсутності пільгового стажу 10 років) кореспондує до статті 26 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач не досягла віку, після досягнення якого виникає право на призначення пенсії, таке право в неї виникне з настанням 58 років.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Касаційна скарга подана 29 грудня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 372/2701/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 22 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 25 лютого 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у справі № 372/2701/16-а.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач народилась 23 вересня 1961 року, 02 вересня 2016 року звернулась до Обухівського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
До заяви позивачем було подано копію трудової книжки, довідки та особову картку, з яких убачається, що ОСОБА_2 з 18 червня 1985 року по 30 жовтня 1985 року та з 01 листопада 1985 року по 21 жовтня 1991 року працювала повний робочий день в технологічному процесі виробництва продукту немедичного призначення - лізину, одержаного мікробіологічним синтезом в цеху ферментації лізину при наявності в повітрі робочої зони шкідливих речовин не нижче 3 класу небезпеки Трипільського біохімічного заводу та обіймала посади змінного інженера технолога та змінного майстра.
Рішенням Обухівського об'єднаного Пенсійного фонду України Київської області від 22 вересня 2016 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах, оскільки заявниця не досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у призначення пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а записи у трудовій книжці позивача доводять право на призначення пільгової пенсії.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_2 до пенсійного органу про призначення пенсії) звернення право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Таким чином, якщо особа має не менше половини стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 та за наявності передбаченого загального стажу роботи - пенсії за віком призначаються із зменшенням пенсійного віку, а саме, жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
При цьому, статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
У відповідності до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Згідно з Списком № 2 виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, до такої категорії працівників віднесені, серед іншого, працівники зайняті в цеху ферментації лізину при наявності в повітрі робочої зони шкідливих речовин.
Згідно з пунктом 10 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 № 383 "Про затвердження Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно зі статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.
Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а, Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 191/2047/15-а, від 20 лютого 2019 року у справі № 646/5141/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 235/4659/17.
З огляду на наявність у позивача загального трудового стажу 35 років 11 місяців 5 днів, та понад 5 років стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка має право на пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_2 до пенсійного органу про призначення пенсії), за відсутності пільгового стажу 10 років, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з заявою про призначення пенсії позивач звернулась 12 вересня 2016 року, тобто, після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яким внесено зміни до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Враховуючи положення частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої пенсія призначається з дня звернення, суди дійшли висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії, оскільки на день її звернення до відповідача норма статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (за відсутності пільгового стажу 10 років) та статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначала таку умову набуття права на пенсію, як досягнення особою 60 років.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 756/7205/15.
Отже, враховуючи, що стаж роботи позивача із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 складає більше 5 років 11 місяців 20 днів, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_2 матиме право на призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 2 роки, тобто по досягненню нею 58-річного віку.
На час звернення ОСОБА_2 до Обухівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області вона досягла віку 54 років та 11 місяців, що свідчить про недосягнення віку, з якого може бути призначено пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 із зменшенням пенсійного віку.
Суд також враховує інститут дії закону в часі, а саме, можливість впливу на права позивача змін внесених у Закон України «Про пенсійне забезпечення», саме з 02 березня 2015 року. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, в ситуації з призначенням пенсії таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про призначення пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.
Рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі ґрунтується на положеннях чинного закону відступ від якого напряму б суперечив частині другій статті 19 Конституції України.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі 296/2634/16-а.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).9+6
Відповідно до пункту 23 рішення у справі "Кечко проти України" (№ 63134/00) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко