Справа № 806/2052/18
Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович Ірина Едуардівна
Суддя-доповідач: Кузьменко Л.В.
19 березня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьменко Л.В.
суддів: Шидловського В.Б. Франовської К.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року (рішення ухвалене суддею Черняхович І.Е. в м.Житомир, дані про дату складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_7, ОСОБА_8 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_9, ОСОБА_10 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_11, ОСОБА_12 інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_13, ОСОБА_14 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_15 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання оформити та видати паспорт у вигляді книжечки,
ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_7, ОСОБА_8 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_9, ОСОБА_10 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_11, ОСОБА_12 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_13, ОСОБА_14 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_15 (далі - Позивачі) звернулися до суду з позовом до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Коростенський РВ ДМС України в Житомирській області), Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - УДМС України в Житомирській області), в якому просили:
- визнати протиправними дії відповідачів щодо відмови в оформленні та видачі дітям позивачів паспортів громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) зразка 1994 року;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в особі Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_15 паспорт громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) зразка 1994 року з проставленою відміткою місця проживання без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та будь-якого іншого цифрового ідентифікатора, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук а автоматизованої обробки персональних даних;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в особі Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області вести облік щодо неповнолітніх дітей за прізвищем, іменем та по-батькові, роком народженням та за місцем реєстрації, без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорта) без внесення інформації про них до Єдиного державного демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року позов задоволено частково.
Суд першої інстанції визнав протиправними дії Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській (вул. Грушевського, 5, м. Коростень, Житомирська область, 11500) та Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Пушкінська, 44, м. Житомир, 10008; код ЄДРПОУ 37808497) щодо відмови у видачі ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), ОСОБА_5 (АДРЕСА_2), ОСОБА_7 (АДРЕСА_7), ОСОБА_9 (АДРЕСА_3), ОСОБА_11 (АДРЕСА_4), ОСОБА_13 (АДРЕСА_5), ОСОБА_15 (АДРЕСА_6) паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Суд зобов'язав Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Пушкінська, 44, м. Житомир, 10008; код ЄДРПОУ 37808497) в особі Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській (вул. Грушевського, 5, м. Коростень, Житомирська область, 11500) оформити та видати ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), ОСОБА_5 (АДРЕСА_2), ОСОБА_7 (АДРЕСА_7), ОСОБА_9 (АДРЕСА_3), ОСОБА_11 (АДРЕСА_4), ОСОБА_13 (АДРЕСА_5), ОСОБА_15 (АДРЕСА_6) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що подані Позивачами у довільній формі заяви до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області та Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області не є підставою для оформлення та видачі паспорта будь-якого зразка (у тому числі книжечки). Також в апеляційній скарзі зазначено, що на даний час Положення про паспорт поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI, а на нові правовідносини, учасниками яких є позивачі, і які виникли після прийняття вказаного закону, дія Положення про паспорт не поширюється.
У відзиві на апеляційну скаргу Позивачі просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_14 в інтересах та разом зі своїми неповнолітніми дітьми зверталися із заявами до відповідача - Коростенського РВ ДМСУкраїни в Житомирській області, в яких просили видати їх неповнолітнім дітям ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_15 паспорт громадянина України виключно у формі паспортної книжечки у відповідності до Закону №2503-XII, при цьому вказавши, що отримання паспорта у формі ID-картки суперечить їх релігійним переконанням.
Проте, Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області та Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області листами від 06.02.2018 № 22/341 (а.с.90-93), від 14.02.2018 №Б-80/6/1801-18/1801.1/1019-18 (а.с.94-96), від 06.02.2018 №22/340 (97-98), від 15.02.2018 №Ц-81/6/1801-18/1801.13/1045-18 (а.с.99-101), від 06.02.2018 №22/339 (а.с.102-104), від 14.02.2018 №С-79/6/1801-18/1801.13/1017-18 (а.с.105-107), від 27.04.2018 №22/993 (а.с.108-109), від 05.05.2018 №Н-227/6/1801-18/1801.13/2907-18 (а.с.110-112), від 06.02.2018 №22/342 (а.с.113-116), від 15.02.2018 № М-83/6/1801-18/1801.13/1044-18 (а.с.117-119), від 06.02.2018 №22/338 (а.с.120-121), від 14.02.2018 №С-78/6/1801-18/1801,13/1021-18 (а.с.122-124), від 25.10.2017 №22/2890 (а.с.125127) повідомили позивачів, що відповідно до постанови, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745, яка внесла зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 та Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" з 01 листопада 2016 року відбувається оформлення і видача паспорта громадянина України виключно формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Не погоджуючись із такими діями Відповідачів Позивачі звернулися до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, а також оцінку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 3 ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 прийнято рішення про часткове задоволення позову, зазначивши, що висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справа щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки.
Оскільки, адміністративна справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Так, ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Отже, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що в даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Вказане також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема ст.8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
З наведеного слідує, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон №5492) передбачено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону №5492 форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
При цьому, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492).
Тобто, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Частиною 3 ст. 13 Закону №5492 визначено, що паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ затверджено Положення про паспорт (Положення), відповідно до п. п. 3, 5, 6, 8 якого бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII;
- з 01.01.2016 - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до п. 3 Постанови № 302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01.01.2016 припиняється.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону №2297 визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 Закону №2297).
Тобто, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Відтак, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Статтею 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст.5 і 6 цієї Конвенції …".
Згідно практики Європейського суду з прав людини першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Отже, норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Відтак, правильними є висновки суду першої інстанції щодо визнання протиправними дій Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області та Управління Державної міграційної служби України в Житомирській щодо відмови в оформленні та видачі дітям позивачів паспортів громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) зразка 1994 року та покладення на Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області обов'язку оформити та видати ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_15 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ніким не оскаржується.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що на день звернення законних представників неповнолітніх до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області неповнолітні ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_7 не досягли шістнадцятирічного віку, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки приписами ч.2 ст. 21 Закону №5492-VI визначено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 19 березня 2019 року.
Головуючий Кузьменко Л.В.
Судді Шидловський В.Б. Франовська К.С.